четвер, 31 грудня 2009 р.

Мультики, французькі партизани та фантазія в зелено-фіолетових тонах.

Аватар



Назва в оригіналі:Avatar
Рік: 2009
imdb
КиноПоиск.Ru

Не так часто трапляються картини, що провокують такий ажіотаж, який викликало нове творіння Камерона. Українська блогосфера, немов своєрідне дзеркало суспільства, не залишилась в стороні. tivasyk навіть не полінився зібрати враження та відгуки українських блогерів про цю стрічку в окремий список — вийшло досить цікаво, рекомендую переглянути.
Кілька днів тому переглянув “Аватар” і я. Через велику хвилю ажіотажу підійшов до кіносеансу з дещо завищеними очікуваннями, і, звичайно ж, велика їхня частина не виправдалась. З іншого боку стрічка виявилась досить непоганою і, гадаю, не залишила байдужим жодного глядача в кінотеатрі.
Спочатку кілька слів про картинку. В моєму місті немає 3-D кінотеатру, проте й звичайний показ дозволив оцінити масштаби та красу зйомок. “Аватар” без сумніву один з найкрасивіших фільмів останніх років, і рівень спецефектів там просто небачений. Тут і сперечатись немає про що. Але. Картини як і людей лише зустрічають “по одягу”, проводжають їх за дещо інші заслуги. Які б неземні спецефекти не були використані в картині, через кілька років хтось все одно зніме щось ще більш вражаюче — це неминуче, оскільки технології постійно рухаються вперед. Ось чому, якщо картина претендує на звання “шедевра” їй потрібно продемонструвати ще щось окрім соковитої картинки. А з цим у “Аватара” дещо гірше.
Про очевидну слабкість сюжету найзапекліші прихильники картини дипломатично мовчать. Більш помірковані толерантно зауважують, що в таких картинах сюжет — це не головне. Не погоджусь. Сюжет — це основа будь-якого фільму, кістяк, на якому тримається все решта. Перша частина “Аватару” - це красивий та неквапливий науковий фільм про можливу флору та фауну світів, які колись відкриє людство. Далі все поступово переростає в тянучку під кодовою назвою “роман аборигенки та білого дослідника”. В третій частині ми неквапливо переходимо до екшена. Екшена, який при тверезому розборі, без посмішки описувати неможливо. Чесне слово, востаннє подібну “геніальну” військову операцію я бачив ще в “Зоряному десанті” Пола Верховена. Фаланга космічної піхоти та бджолиний рій військових вертольотів — це звичайно круто. Якби “Аватар” мені не сподобався, я б не відмовив собі в задоволенні пройтись по всіх ляпах та безглуздостях операції “Шок та трепет”, але, як я вже сказав на початку огляду, фільм мені сподобався. Сподобався попри велику долю безглуздості і ось чому.
Спостерігаючи за драматичною розв'язкою картини, я справді проникся фільмом. Розум усвідомлював, що на екрані було багато безглуздого, але серце билось неначе під час марафону. Я ДИВИВСЯ це кіно....
Якщо відкинути космічний антураж, то “Аватар” дуже легко можна порівняти з драматичним вестерном початку 90-их - “Танцюючий з вовками”. Повірте, схожості тут буде значно більше, аніж видається на перший погляд. Так ось, в тій картині сюжет теж не віднесеш до шедевральних, але ж як я там переживав за головних герої! В “Аватарі” ситуація схожа. Емоційна і вибухова кінцівка змила початковий скепсис... Кінотеатр я полишав з думкою, що цей вечір пройшов не дарма...
Оцінка: 7/10
,

Безславні виродки



Назва в оригіналі: Inglourious Basterds
Рік: 2009
imdb
КиноПоиск.Ru

В свій час, на одному з кінофорумів, я зустрів просту та небанальну фразу — “Є звичайні фільми і є фільми, котрі зняв Квентін Тарантіно”. Що не кажи, але ця людина вміє знімати картини. Його почерк не сплутаєш ні з ким іншим. Захват, відраза, здивування, повага — список емоцій, які викликають у вас стрічки цього американця можете продовжити самотужки. Кожний новий фільм Тарантіно — це справжня подія в світі кінематографа. Не стали виключенням і “Безславні виродки”.
Навіть не знаю як описати сюжет — в окуповану фашистами Францію закидується єврейський загін, який своєю партизанською діяльністю наганяє жах на всю країну. Протистоїть їм німецький полковник Ганс “мисливець на євреїв” Ланда. Ніби все так і є, але перед нами кіно Тарантіно, а це означає, що СПРАВДІ оцінити сюжет можна лише переглянувши фільм.
“Безславні виродки” — це доволі некваплива стрічка побудована на прекрасних діалогах та неперевершеній грі акторів. Рандеву в підвальній пивнушці — це можливо краща сцена, яку я бачив в 2009 році. Просто щось неймовірне!
Шкода, але по-справжньому оцінити всю красу картини можуть лише люди з солідним багажем іноземних мов — в стрічці крім англійської розмовляють німецькою, французькою і (зовсім трохи) італійською. Дуже рекомендую версію фільму, в якій вся “неанглійська” збережена, а переклад здійснено за допомогою субтитрів. Так ви принаймні оціните красу звучання та багатство європейських мов.
Звичайно, Тарантіно навіть не намагався слідувати історичній достовірності, звичайно в картині вистачає спірних через свою жорстокість моментів, звичайно, звичку цитувати самого себе режисеру вибачають далеко не всі. Проте перед нами справжнє кіно від Тарантіно, і якщо вам подобаються фільми цього режисера, то “Безславні виродки” просто обов'язкові до перегляду.
Оцінка: 8/10
,

Вперед і вгору



Назва в оригіналі:Up
Рік: 2009
imdb
КиноПоиск.Ru

Майже рік минув з моменту коли я ділився враженнями про мультик “ВАЛЛ-І”. І ось, кидаючи погляд на весь цьогорічний “набір” мультфільмів, змушений констатувати — в студії “Pixar” просто немає конкурентів. Є мультики від цієї студії, а все решта плететься далеко позаду. Тенденція творити “дорослі” мультфільми продовжується - “Вперед і вгору”, попри кумедні сценки та незвичних персонажів, в першу чергу глибоко лірична та філософська стрічка. Принаймні я побачив її саме такою.
Перші одинадцять хвилин мультика — окремий мінішедевр. Дещо вище по тексту я захоплювався діалогами в стрічці Тарантіно, зараз же настав час висловити свій захват студіїї “Піксар”, яка без жодних слів, за допомогою одних лише образів та музики передає ціле людське життя.
Я двічі переглядав “Вперед і вгору” - спочатку сам, а потім в широкій компанії. Можу сказати, що мультик вийшов по-справжньому універсальним — бажаєте побачити філософську притчу — дивіться стрічку наодинці, просто хочете весело провести час — дивіться шедевр від “Піксар” в колі друзів.
Кожен побачить в цьому мультфільмі те, що може і хоче побачити. І кожен отримає щось для себе.
Хотілося б похвалити український дубляж. Дуже достойно. Я навіть не шкодував, що пропустив російську версію з голосом Джигарханяна.
Пишучи ці рядки, я знову згадую мультик, і в мене перед очима постають останні кадри картини... Я згадую той момент і розумію - щоб передати свої почуття в ті миттєвості мені просто не вистачить слів.
Мультик про людину, життя та мрії...
Оцінка: 9/10
,

понеділок, 21 грудня 2009 р.

В картин про майбутнє є майбутнє

Кожна з картин, про які я говоритиму сьогодні, без сумніву, заслуговує окремої розмови. Але навіть тоді, мені скоріш за все не вдасться передати той спектр емоцій, які викликали в мене ці стрічки. Що ж, обмежусь коротким дайжестом, а про мої враження можна буде найкраще судити по виставленим “кінооцінкам”...

Місяць



Назва в оригіналі:Moon
Рік: 2009
imdb
КиноПоиск.Ru

Відкриває цей огляд, мабуть, найменш помітний учасник. Картина за участю ... одного актора, якщо не враховувати робота озвученого голосом Кевіна Спейсі.
...Нестача ресурсів змушує людство розпочати їх видобуток навіть на Місяці. Сем - один із “щасливців”, які трудяться на природньому супутнику нашої планети. На місячній станції він працює оператором. Майже 3 роки. Один. Але контракт закінчується і вже скоро він нарешті зможе повернутись на Землю...
“Місяць” - кіно своєрідне та незвичне. В деякій мірі воно позиціонується як “тверда” наукова фантастика, хоча “нереальний” антураж — це лише ширма за допомогою якої режисер окреслює проблеми Людства і Людини. Поки що головне питання, яке піднімається в картині ніби і не стоїть на порядку денному, але.. це тільки на перший погляд. Не стану стверджувати, що фільм для “всіх”, але подивитись би радив. Навіть якщо від слів “космічна фантастика” ваше серце не починає битись частіше, “Місяць” все-одно вас приємно здивує.
На додачу згадаю про музику — припускаю, що вам захочеться прослухати її ще і ще, адже композитор стрічки ніхто інший як Клінт Мансел...
Оцінка: 7/10
,

Сонячне сяйво



Назва в оригіналі: Sunshine
Рік: 2007
imdb
КиноПоиск.Ru

Фантастику я майже ніколи не пропускаю, але Sunshine якимось чином оминув мою увагу в 2007. Можливо, це і на краще, адже завдяки такому збігу обставин я отримав величезне задоволення від перегляду картини зараз. Хоча.. термін “задоволення” не надто коректний. “Сонячне сяйво” принесло цілу гамму емоцій і сказати, що серед них були “радість і щастя”, буде в корені не вірно. Радість я відчуваю через те, що такі картини існують, і їх зніматимуть і надалі.
А от сам перегляд ... Хм.. Співчуття, захоплення, співпереживанння, розпач, відчай, страх, гіркота, відчуття фатуму на невідворотності, надія... Дуже рідко який фільм настільки вражає мене.
Впевнений, що кінокритики і без мене успішно розібрали цю кртину “по кісточкам”, проаналізувавши і сценарій, і гру акторів. Я ж просто отримав задоволення від чудової космічної фантастики.
... Титри вже добігали кінця, як тишу раптово розірвав знайомий звук – сигнал з Ікара-1. Ніколи б не подумав, що кількасекундна звукова комбінація може звучати настільки моторошно...
P.S.Тільки після перегляду я запізніло задався питанням задався “А хто режисер?!” Прошу любити і жалувати - Дені Бойл, володар премії Оскар за найкращий фільм 2009 року, а заодно і режисер такої картини як “28 днів потому”.
Однозначно, за творчістю англійця варто слідкувати і надалі ;)
До речі, якщо вам сподобалось “Сонячне сяйво” то, рекомендую переглянути “Безмежний обрій” (“Event Horizon”, 1997 рік) — не настільки “потужне“ кіно, але теж дуже непогане.
Оцінка: 9/10
,

Пандорум



Назва в оригіналі:Pandorum
Рік: 2009
imdb
КиноПоиск.Ru

В нашому прокаті стрічка пройшла практично непомітно, а про її існування я дізнався завдяки блогу http://slava.in.ua Слава в своїй рецензії не скупився на компліменти, чим змусив мене взяти картину “на замітку”.
Що тут сказати? Слова “неймовірно” і “прекрасно” звучать надто блідо і не передають мого захоплення фільмом.
Сюжет трохи нагадав роман Хайнлайна “Пасинки Всесвіту” (Orphans of the Sky), але, як це не зухвало прозвучить, картина вийшла значно цікавішою за книгу :) Про сюжет фільму я більше навмисно не говоритиму нічого. Це саме той випадок, коли зайве слово може завадити інтризі перегляду. А вона тут є, причому просто шикарна. Мабуть найнесподіваніша серед всього того, що я переглянув за 2009-ий.
Боюсь, що фільм мені сподобався аж занадто, щоб тверезо його оцінити. Натомість висловлю свої міркування стосовно так званої “кризи ідей” сучасної фантастики. Немає ніякої кризи! Невже хтось справді вірить що вся sci-fi вміщується в банальній формулі “космічний корабель-обмежена група людей- кілька подій”? Та однієї тільки літературної спадщини Енсона Хайнлайна та Станіслава Лема елементарно вистачає, щоб покрити потреби кіноіндустрії в сценаріях для кінофантастики на добрий десяток років. Інша справа, що для цього потрібні талановиті режисери. І якщо заминка десь і виникає, то саме тут :)
Оцінка: 9/10
,

Дев'ятий район



Назва в оригіналі:District 9
Рік: 2009
imdb
КиноПоиск.Ru

Попри серпневу прем'єру до цієї стрічки я добрався лише з виходом її на DVD.
Перегляд розпочинав з легким інтересом, а закінчував зі впевненістю, що переглянув один із найяскравіших кінопродуктів 2009 року. Зізнаюсь, я дещо скептично ставився до сценарної ідеї “Зробимо резервацію для прибульців і на її прикладі піднімемо увагу до расових проблем”. Все виявилось значно глибше і значно ... професійніше. Псевдо-документальний стиль як ніколи вписався в картину. Прості сюжетні повороти, прості герої — але ж як це все знято!
Чого лише варта сцена, в якій місцеві негри-бандити вбивають прибульця, а один з аборигенів коментуює на камеру це все словами про те, що внутрішні органи “молюсків” буцімто-то корисні для людського організму і дозволяють позбутись від багатьох хвороб.
Я довго не міг зрозуміти, чим саме пройняв мене цей фільм. Відповідь виявилась простою — в ньому показано правду. Я ні на секунду не сумніваюсь, що якби раптом на землю потрапили прибульці з проханням про допомогу все закінчилось би саме так як в “Дев'ятому районі”. Якщо людина не цінує навіть собі подібних,то що вже говорити про якогось нещасного прибульця?
Цікава деталь про картину — режисеру Нілу Бломкампу Пітер Джексон просто видав 30 мільйонів доларів і ... сказав зняти на ці гроші все, що захоче режисер.
Результат, як видно, не розчарував нікого.
Оцінка: 9/10
,

вівторок, 15 грудня 2009 р.

Росомаха на екрані - вірне знамення приходу Транcформерів

Сьогодні під вогнем праведної критики опиняться три свіжоспечені цьогорічні блокбастери, огляд яких я щоразу відкладав через повне небажання написати хоча б речення про ці “шедеври”. Розпочнемо з картини

Росомаха



Назва в оригіналі:X-Men Origins: Wolverine
Рік: 2009
imdb
КиноПоиск.Ru

І досі не можу зрозуміти з якого дива я вирішив переглянути цю стрічку. До франчайзу “Люди Ікс” завжди ставився з байдужістю, ба більше - навіть не бачив жодну з попередніх частин, якщо не враховувати кілька уривків з ефірних телеканалів. Вирішив “виправитися”... А дарма. Краще б я це не дивився і продовжував вірити, що “Люди Ікс” непогана фантастика для любителів жанру комікс. Безглуздість, примітивізм, нудьга — якби не лінь, то я б залюбки пошукав у словнику синонімів ще більше належних епітетів. Дивитися на те, що відбувається на екрані без здивованої посмішки просто не виходить.
Уявіть собі дешевий східноазійський бойовик (їх масово крутили на початку 90-х в нашому напівпіратському ефірі), в якому головні герої окрім вогнепальної зброї використовують ще й всілякі дурниці - кігті, зуби, лазери з очей тощо. Весь цей балаган поставте на рейки сюжету, в якому одні комусь мстять, другі від когось тікають, треті створюють черговий суперзагін. Зафіксуйте картинку, вітаю! З цим “добром” можете сміливо зв'язуватись з голівудськими продюсерами — вони радо екранізують ваш шедевр, навіть не помітивши його разючої схожості з “Росомахою”.
Фільм може бути цікавим виключно фанатам франчайзу, яких, як я підозрюю, після прем'єри картини дещо поменшало. До речі, про фанатів. А чи знають вони, що це за звір “росомаха”?! Принаймні мені прочитати статтю на Вікіпедії про цю тварину виявилось значно цікавіше, аніж дивитись фільм.
Оцінка: 4/10
,

Трансформери 2



Назва в оригіналі:Transformers: Revenge of the Fallen
Рік: 2009
imdb
КиноПоиск.Ru

Як правило, писати огляд найкраще по свіжим емоціям. Чим далі від дати перегляду, тим далі від емоцій, які принесла картина. “Трансформерів” я дивився влітку в кінотеатрі, але огляд пишу лише зараз. І ви знаєте, в такому “постфактумі” є щось своє. Літом про автоботів і десептиконів говорили практично всі: хвалили, критикували, обговорювали. Фільм вважався чи не головною прем'єрою року. Його чекали так само, які всі зараз чекають прем'єру “Аватара” Джеймса Камерона...
Що ж можна сказати зараз, майже через півроку після показу? Що залишилось в пам'яті, які епізоди згадуються, слова яких героїв і досі лунають в спогадах? Відповідь буде банальною — нічого... Про “Трансформерів” думаєш як про яскравий калейдоскоп, всі барви котрого забуваються вже через миттєвості — варто лише відкласти іграшку в бік. Картина без змісту, сюжету, героїв. В свій час я планував порозмірковувати про помилки фільму, логічні неточності, сценарні ляпи. Зараз про це не хочеться навіть згадувати. Фіаско других “Трансформерів” ще більш болючіше, через те, що перша частина вийшла досить непоганою — наскільки це взагалі можливо для типового американського блокбастера... Але в сіквелі, намагаючись вгодити всім режисер не вгодив нікому. Причини, як я гадаю, зовсім не на поверхні, але їх потрібно знайти. Якщо, звичайно, вони хочуть затягнути нас в кінотеатри на 3-тю частину.
Оцінка: 5/10
,

Знамення



Назва в оригіналі:Knowing
Рік: 2009
imdb
КиноПоиск.Ru

Не надто хочеться зараховувати чергову стрічку за участю Ніколаса Кейджа до чергової невдачі, але нічого не поробиш. Такий собі мікс фільму-катастрофи та містики, симбіоз “Дня, коли Земля зупинилась” і “Знаків”. Похмурий Кейдж, похмура картина, похмурий глядач... Важко сказати, що саме не вдалось авторам стрічки. Мабуть, це той самий випадок, коли картина “не тягне” в цілому. І зміст є, і сюжет досить інтригуючий, але десь на середині перегляду просто починаєш втрачати інтерес до подій, які розгортаються перед нами.
Складається враження, що стрічку зняли “конвеєрним” методом, неначе якийсь другосортний детектив. А до такої тематики, на яку знято “Знамення” подібний підхід просто неприйнятний.
До речі, хто-небудь пояснить голівудським сценаристам, що містику можна знімати і без темноволосих аутичних дівчат?! Бо після “Дзвінка” від них просто проходу немає :)
Оцінка: 6/10
,

Кілька останніх оглядів, прямо скажемо, вийшли дещо критичними. Нічого не поробиш, здібностей розпізнавати якість фільму виключно по його назві і одразу відбраковувати халтуру в мене поки що немає. Залишається просто дивитись побільше стрічок, сподіваючись, що серед них неодмінно трапляться достойні. Саме про таких “достойних” я планую поговорити наступного разу: “Місяць”, “Сонячне сяйво”, “Пандорум”, “Район №9”. Одразу попереджаю — ці картини я буду розхвалювати довго і наполегливо, оскільки жанр наукової фантастики — мій улюблений :)

вівторок, 8 грудня 2009 р.

Сніг у тропіках буває лише в Зомбіленді

Що таке кіно-пародії? Такий собі жанр-паразит, який існує на висміюванні недоліків інших жанрів? Чи можливо тонке мистецтво через сміх показати людині те, що, будучи серйозною, вона просто не сприйме? В будь-якому випадку, передбачити реакцію глядача не так вже й просто, навіть якщо режисер рухається протореною стежинкою. От і буває, що високоінтелектуальні стрічки з тонкими алюзіями залишаються не поміченими, а бал правлять прості, ба навіть, примітивні картини. Взяти хоча б той же

Зомбіленд



Назва в оригіналі:Zombieland
Рік: 2009
imdb
КиноПоиск.Ru

Весела та драйвова треш-комедія, яку можна дивитись, відключивши на деякий час почуття здорового глузду. Але вишукувати в цьому “кіні” щось глобальне та епічне, смакуючи окремі епізоди та натякаючи на міфічну “глибину” дійства — це вже перебір.
Власне кажучи, такий мій вступ був продиктований знайомством з кількома рецензіями на цю картину в російському інтернеті. Кожен бачить в картині те, що хоче побачити, але виставляти “Зомбіленд” перлиною жанру останніх років буде занадто. Просте та іронічне, і абсолютно безглузде кіно про подорож від точки “А” до точки “Б”. Сцену за участю Біла Мюррея взагалі оцінять лише затяті постмодерністи. Зайва вона тут, просто зайва... Не варто намагатись внести якийсь глибинний зміст туди, де його бути не може по визначенню.
Стрічка досить успішно пародіює ряд штампів, тим не менше базуючись, на цілому мішку інших. Якщо згадувати картини останніх років, то, скажімо “Зомбі на ім'я Шон” і “Планета страху” виглядають значно цікавіше і “тонкіше”. Ну а “Зомбіленд” я б поставив в один ряд із
Оцінка: 6/10
,

Операція “Мертвий сніг”



Назва в оригіналі:Død snø
Рік: 2009
imdb
КиноПоиск.Ru

Режисери цих стрічок неначе зговорились. В один рік зняти настільки подібні проекти в досить вузькій жанровій ніші :) Звичайно, у норвежців фільм вийшов більш самобутній та ... європейський. Та й дивитись його інколи трохи страшнувато. Тут зомбі не лізуть на героїв виключно на освітлених ділянках та після серії попереджувальних звуків як у “Зомбіленді”. Як і в попередній стрічці, при перегляді головний мозок бажано відключати і не особливо вдумуватись, що саме звисає з розпоротого живота чергового зомбі.
Норвежці явно повеселились без комплексів — по-іншому кіно, де по Скандинавським горам за студентами ганяються німецькі солдати-зомбі часів Другої Світової, зняти просто не можливо.
Одним словом, багатьом сподобалось. Основна річ під час перегляду — не давати лізти в голову думкам про те, до чого докотився сучасний глядач, якщо його вже намагаються веселити розірваними горлянками та відірваними кінцівками...
Оцінка: 6/10
,

Грім в тропіках



Назва в оригіналі:Tropic Thunder
Рік: 2008
imdb
КиноПоиск.Ru

На фоні попередніх “героїв” ця стрічка виглядає справжнім інтелектуальним титаном. Бен Стіллер заручившись сценарною підтримкою Ітана Коена з усіх сил висміює сучасний Голівуд. Для сатири обрана далеко не найпростіша тема — В'єтнам, а по ходу дійства весь час проскакують алюзії на визнаних зубрів в цьому жанрі - “Апокаліпсис сьогодні”, “Мисливець на оленів”, “Цільнометалічна оболонка”. На горіхи дістається цілому ряду сучасних акторів, а Стіллер, здається, якби міг, то спародіював би навіть самого себе.
Все б нічого, проте є кілька “але”. По-перше, в деяких сценах, явно перегнута палка. Ясна річ, що в сучасному кіно “чим гірше/брудніше/похабніше — тим краще”, але міру треба знати. По-друге, щоб оцінити всі тонкощі багатьох жартів, потрібно просто дихати світом Голівуду і бути в курсі всього, що там відбувається. А левова частка аудиторії (куди я відношу і себе) не настільки просунута, щоб оцінити окремі суто американські “відсилки”.
Зізнаюсь, тішу себе надією, що після перегляду цієї картини хоча б у невеликої часточки людей зникнуть рожеві ілюзії стосовно Фабрики Мрій.
P.S. Картина не надто мені сподобалась, але те, як хлопці замаскували Тома Круза і Роберта Дауні мл. плюс фінальний саундтрек, змусили розщедритись на остаточну оцінку.
Оцінка: 7/10
,

неділя, 6 грудня 2009 р.

Гарфілд робить пропозицію, а нянька по виклику дізнається про голу правду

Перед написанням сьогоднішнього відгуку я планував серйозно помучити читача сентенціями на тему кризи сучасного комедійного жанру — мовляв і дерева зараз не такі високі, і трава не така зелена. Але передумав. Приймемо за аксіому, що хороші стрічки є завжди і в кожному жанрі, просто їх потрібно знаходити. Не скажу, що досяг на цій ниві значних успіхів, проте хочеться поділитися враженнями про переглянуті за останні місяці комедї.

Гарфілд



Назва в оригіналі:Garfield
Рік: 2004
imdb
КиноПоиск.Ru

Так, так цю відому в широких колах картину я переглянув лише зараз... А знаєте що? Міг і не дивитись. Цинічний котяра озвучений голосом Табакова — це звичайно класно, але проблема в тому, що більше нічого достойного в фільмі немає. Можна, звичайно, помилуватись Дженіфер Лав Х'юіт, але її роль в цій картині... м'яко кажучи не вражає. Кілька слабеньких жартів, пародія на “роад-муві”, негідник, “котрий_викрав_песика”. Чим так сподобався народним масам “Гарфілд” я так і не допетрав. З цією картиною я взагалі, мало що зрозумів, наприклад для мене відкритим залишилось питання на кого націлювалась стрічка. На дітей, для яких взірцем мав стати лінивий, пасивний та егоїстичний кіт? Чи може на дорослих, котрі щоб не заснути під “небанальний” сюжет повинні були висьорбати не одну чашку кави?
Оцінка:5/10
,

Пропозиція



Назва в оригіналі:Proposal
Рік: 2009
imdb
КиноПоиск.Ru

Головною фішкою картини повинна була стати її “зав'язка”. Ще б пак, далеко не в кожному фільмі побачиш, коли жінка-начальник у власних бізнес-інтересах змушує свого підопічного одружитись на ній та й ще погрожує звільненням у разі чого. Картина виправдала мої сподівання відсотків на 20. Точніше, її було цікаво дивитись перші 20 хвилин, а далі, коли все скотилось до банальних “ми любимо один одного, але нам не судилось бути разом”... інтерес значно впав. Можливо, я занадто багато вимагаю від американців, проте хотілося б чогось більш жвавішого і нестандартнішого. Якщо ж забути про свою вимогливість, то виявиться, що “Пропозицію” дивитись можна. Тут вам і красиві локації (Аляска, а не черговий NY чи LA), і хороша гра акторів. Сандра Балок зіграла далеко не одній відомій картині, і тим цікавіше було побачити її в образі стервозної начальниці. Райан Рейнольдс теж не підвів. Як наслідок, досить непоганий, місцями кумедний фільм для одного із довгих зимових вечорів. Але не більше.
Оцінка: 6/10
,

Нянька по виклику



Назва в оригіналі:The Rebound
Рік: 2009
imdb
КиноПоиск.Ru

В порівнянні з попередньою картиною несподівано з'являється одна спільна риса. Обидві картини на своїх плечах “тягнуть” відомі голівудські актриси бальзаківського віку. Але якщо Сандрі Балок ще й допомагає нетривіальний сюжет, то Кетрін Зета-Джонс доводиться скрутніше, оскільки роман юнака і “дами в літах” ніби прописаний за адресою вулиця “Мильні опери”, будинок “Банальність”... Значно гірші тут справи і з комедійною складовою. Більше того, режисер ніби й не сильно намагався зняти комедію, використавши кілька жартів лише щоб замаскувати ліричну складову картини. Власне, дивна кінцівка лише підтверджує цю думку.
Дивитись чи ні? Якщо потрібно якось згаяти годинку-другу — можна й переглянути. Якщо ж ви більш раціонально ставитесь до власного часу, то картину я не раджу.
Оцінка: 5/10
,

Гола правда



Назва в оригіналі:Ugly Truth
Рік: 2009
imdb
КиноПоиск.Ru

Частенько, коли вагаюсь дивитись картину чи ні, я використовую російський “Кинопоиск”, щоб подивитись трейлер до стрічки. Звичайно, трейлери частенько дурять глядача, але буває, що й допомагають у прийнятті рішення. Наприклад, у 9 випадках з 10 якщо по трейлеру видно, що фільм халтура, то так воно і є :)
Трейлер “Голої правди” халтурою не був, і картину я подивився. Інша справа, що фільм нічого особливого із себе не представляє. Двоє самотніх людей, вона продюсер, а він телеведучий, успішно приховують власні комплекси під майстерно підібраними масками. Хтось розігрує із себе “сувору начальницю”, а хтось “досвідченого мачо”, котрий вважає речення невдалим у випадку, якщо в ньому відсутнє слово “секс”. На подив глядача, у цієї пари на протязі фільму немає романтичних відношень, але ж ви знаєте, чим закінчуються фільми у тих американців, еге ж?
Додайте до вищеописаного сценарію трохи “туалетного” гумору, діалоги в стилі “якщо ти йому хоч трохи сподобалась, то він вже подумки тебе оформив разів десять” і дещицю псевдофілософії. Все, у вас вже є повне уявлення про цю картину. Від рекомендацій щодо перегляду цього разу я утримаюсь.
Оцінка: 5/10
,

P.S. Як неважко помітити, сьогоднішні стрічки ріднить “романтичний нахил”. Наступного разу я напишу про дещо інший напрямок: “Операція “Мертвий сніг”, “Зомбіленд” та “Грім в тропіках”.

неділя, 22 листопада 2009 р.

Читач


Назва в оригіналі:The Reader
Рік: 2008
imdb
КиноПоиск.Ru

Є у мене одна шкідлива звичка інколи “поклацати” по ще не переглянутому фільму, витягуючи 2-3 сцени по 20-40 секунд кожна. Інформації про картину така методика не дає жодної, натомість успішно можу слугувати джерелом певних упереджень. Наприклад, що фільм буде нуднуватим, або навпаки — складатиметься із суцільного екшену. В кінці-кінців, як правило, все виявляється абсолютно навпаки...
Оскароносний “Читач” дивитися я не планував, надто вже нечітким і слабоінтригуючим видався мені опис його сюжету. Натомість, я планував його запропонувати знайомим як чергового оскарівського лауреата — так би мовити для оцінки смаків сучасних кінокритиків. Взагалі-то, я рідко даю якісь картини на перегляд іншим, не маючи власної думки про них, тому вирішив хоча б “проклацати” The Reader”. Сцена перша — секс, сцена друга — знову секс, сцена третя — ви не повірите , але там знову секс! Перевірив назву файлу — я точно отримав “Читача”? Хм, ніби все нормально — та й початкові титри підтверджують, що переді мною картина Стівена Долдрі. Що ж це за кінематограф такий з жанровими елементами?! “Треба її запропонувати до перегляду нашим народним обранцям, коли ті в чергове будуть щось там обмежувати в інтернеті” - посміхнувся я тоді.
З цими думками, я відклав “Читача” до кращих часів. “Кращі часи” раптово наступили вчора ввечері, коли я вирішив все-таки вияснити, за що “The Reader” вважається однією з найкращих картин 2008 року.
Німеччина, Хайдельберг, 1958 рік. 15-річний хлопець ледь не втрачає свідомість, виходячи з трамваю. З останніх сил він доходить до підворотні одного з будинків, не розуміючи що з ним. Його виручає жінка середніх років, допомагаючи добратись додому. Ця випадкова зустріч похмурого дощового дня багато в чому визначає подальшу долю цех людей...
З чим би порівняти “Читача”? Картину, яка розчулює як “Зелена миля”, шокує як “Малена” і залишає в душі дзвінку порожнечу як у “Достукатись до небес”. Зараз абсолютно не хочеться аналізувати вчинки головних героїв з точки зору логіки — а у багатьох людей в житті все складається з точки зору логіки? Не хочеться когось звинувачувати та вирішувати хто правий, а хто винний. Не хочеться розмірковувати на тему, що на жаль в картині значно більше життєвої правди, аніж це видається на перший погляд. Ви знаєте, після таких картин в душу немов зазирає осінь.. Холодна та самотня осінь.
Ця картина, без сумніву була потрібна Німеччині як країні та німцям як нації, проте наївно вважати, що “Читач” знято виключно про німецьку трагедію — занадто широке коло питань піднімає режисер.
Ех, наскільки ж цікаво час від часу вириватись з коловороту конвеєрних голівудських фільмів, віддаючи перевагу європейським картинам! Наскільки вони інші — по атмосфері, по стилю, по грі акторів... А “The Reader” - це повністю європейське кіно по духу, нехай і зняте частково на американські гроші. До речі про Кейт — спробуйте порівняти двох жінок: роль Уінслет в цій картині і молоду дівчину, що в свій час мріяла на носі “Титаніка”. Гадаю, актриса зіграла в “Читачі” просто блискуче. Вона по-справжньому прожила цю роль. Я не мав змоги передивитись картини за участю інших номінанток на “Кращу жіночу роль 2009”, але вважаю, що Кейт отримала свою золоту статуетку повністю заслужено.
...Коли за темним вікном крапатиме дощ і сумно навіватиме вітер - ввімкніть “Читача”. Це кіно вимагає своєї атмосфери.
Оцінка: 8/10

четвер, 15 жовтня 2009 р.

Проклятий шлях


Назва в оригіналі:Road to Perdition
Рік: 2002
imdb
КиноПоиск.Ru

Для більшості глядачів ця картина була цікавою саме через ім’я режисера. Сем Мендес – автор нашумівшої «Красоти по-американськи» - свою другу голлівудську стрічку вирішив присвятити гангстерській тематиці, приправивши її моралізаторськими мотивами.
Майкл Салліван не може поскаржитись на життя – в кризові 30-ті у нього прекрасний будинок, щаслива сім’я та хороша робота. Робота, правда, дещо специфічна – убивства по замовленню ірландської мафії, але він не скаржиться. Та ось якось виявляється, що система, якій він служить, може бути не тільки щедрою, а й жорстокою - навіть до «своїх». Сім’ю Майкла вбивають, а він з єдиним вцілілим сином залишаються наодинці з невідомим майбутнім попереду та вбивцями мафії позаду…
В принципі, маючи такий сюжет, єдина надія заінтригувати глядача – це зняти кіно дещо по-іншому, не так як це робили десятки попередників. Мендес чесно намагається це зробити. В бій ідуть всі засоби – залучено зірковий акторський склад, звучить ніби-то непогана музика, то тут, то там уважне глядацьке око відмічає цікаву роботу оператора. Але… все-одно щось не те. Ситуація нагадує корабель, збудований по всім канонам мореплавства з надійною командою та мужнім капітаном. Корабель, який так і не нікуди не попливе, оскільки до моря – не одна сотня кілометрів.
До речі, про «капітана»- і тут у нас певне розчарування. Надзвичайно рідкісний випадок, коли про гру Тома Хенкса можна сказати: «Так міг зіграти будь-хто». Інші «зірки» теж не надто вразили, навіть роль «фотографа-вбивці» у виконанні Джуда Лоу видалась якоюсь вторинною.
Картина в свій час номінувалась на кілька «Оскарів», але отримала лише один – за операторську роботу. Мабуть, не дарма. Було б перебільшенням сказати, що візуальні образи стрічки вражають, але кілька «статичних» кадрів неодмінно залишаться перед очима глядачів після перегляду.
Прикро констатувати, але в цілому фільм не представляє собою нічого особливого. Банально та передбачувано. Ну і тема «гангстерських 30-х» м’яко кажучи не в новинку. Кіно буде по-справжньому цікавим хіба що для цінителів жанру. Всі інші можуть його спокійно пропустити.
Оцінка: 6/10

вівторок, 13 жовтня 2009 р.

Гол!


Назва в оригіналі:Goal!
Рік: 2005
imdb
КиноПоиск.Ru

Зняти хороший хорошу картину на спортивну тематику – справа достатньо нетривіальна. Особливо, коли мова йде не про індивідуальні, а командні види спорту. Це вам не кар’єру боксера зображувати, тут все по-іншому. Інша динаміка, інша взаємодія спортсменів. Загальновідому проблему складає також сам процес зйомок спортивного дійства. Показати футбол/баскетбол/хокей – список можна продовжувати – настільки ж якісно і чітко, як це робить сучасне телебачення, режисер просто не може. Доводиться якось викручуватись, застосовуючи слоу-мо, флеш-беки посеред гри та іншу не завжди потрібну атрибутику. Ну і вічна проблема із сюжетом. 99 відсотків всього сценарію зводяться до нехитрої схеми – важкий початок->гірка робота на тренуваннях->боротьба з власними життєвими проблемами-> неодмінний успіх у фінальному/вирішальному матчі.
З усіма вищезазначеними проблемами звичайно ж зіткнулась і стрічка «Гол!», що зображує історію молодого перспективного мексиканця, який заради футбольної кар’єри перебирається зі Штатів в Англію з надією колись заграти в основному складі футбольного клубу Ньюкасл Юнайтед.
Зверніть увагу на один кумедний момент – все-таки є на нашій планеті такі види діяльності, заради яких переїхати з Лос Анджелеса в Ньюкасл вважається престижним :) А якщо серйозно, то попри простенький і передбачуваний сюжет, стрічку все-одно цікаво дивитись. Не в останню чергу – через співпрацю авторів стрічки з ФІФА. Завдяки цьому в картині на футбольних полях бігають не видумані Сміти та Джонсони, а справжні футболісти, в тому числі і зірки прем’єр-ліги. Чудово передана атмосфера футбольного вболівання в Англії, коли на час матчу місто буквально завмирає, вболіваючи за свою команду, а гравців клубу в обличчя знають навіть пенсіонерки. Цілком можливо, що з подачі тієї ж ФІФА в стрічці не оминається «момент випробування славою» - в професійному спорті частенько буває, коли талановита молодь через перші успіхи втрачає відчуття ґрунту під ногами і через це губить всю свою подальшу кар’єру.
В кінцівці ясна річ жодної інтриги немає, але ж не всі фільми дивитись лише через інтригу!
Зрештою, активно критикувати картину, в якій досить пристойно зображено мій улюблений вид спорту та ще й під музику Oasis та Kasabian - бажання не має. Всім футбольним шанувальникам, які ще не бачили цю стрічку – рекомендую подивитись, решті… Якій ще решті? Хіба в нас є й такі люди, що не цікавляться футболом?! Не вірю ;)
Оцінка: 7/10

субота, 10 жовтня 2009 р.

Одного разу в Америці


Назва в оригіналі:Once Upon a Time in America
Рік: 1984
imdb
КиноПоиск.Ru

Якщо спробувати коротко охарактеризувати фільм, то можна лише сказати, що стрічка вважається найкращою в творчості Серджіо Леоне. Остання частина умовної трилогії «Once upon a time», кінотвір, до зйомок якого Леоне готувався більше ніж 10 років. Картина, яка по праву належить до скарбниці світового кінематографу. По своєму статусу в США «Одного разу в Америці» стоїть на одному щаблі з легендарним «Хрещеним батьком» Френсіса-Форда Копполи.
Вражає послужний список? Ще б пак! Проте я вирішив подивитись її зовсім не через солідні регалії, а просто тому, що мені подобаються фільми зняті Серджіо Леоне. Поділитись враженнями звичайно буде зовсім не просто. Занадто масштабний задум режисера, занадто багато ідей, на відображення яких ледве вистачило хронометражу в 238 хвилин. Яскраві герої, величезна кількість другорядних персонажів, хитросплетіння сюжету, який розгортається одразу в трьох різних часових відтинках…. Розібратись у всьому, виокремити потрібне, повністю зрозуміти, що хотів сказати режисер – це буде не по зубам навіть не кожному кінокритику, не говорячи вже про рядового глядача. Саме для таких випадків вигадали фразу: «З цього фільму кожен винесе щось своє».
Щодо мене, то незважаючи на все вищесказане занести стрічку до списку своїх улюблених, я не зможу. Якби фільми оцінювались виключно по масштабам вкладеної в них роботи та професіоналізму режисера, то оцінка була б 11 із 10. Проте я оцінюю картини значно простіше – по тим враженням які вони залишили після перегляду. А в цьому плані «Одного разу в Америці» мене не надто вразила.
Історія єврейської банди, яка зуміла вигризти собі шлях з нетрів Нью-Йорка до великих грошей та влади. Історія вірності та зради, ненависті та любові, страждань і … страждань ще більших. Через призму життя головних героїв, Леоне показує Америку першої половини 20 століття і робить це вражаюче реалістично.
Все це звучить небанально, проте… Проте до жодного із персонажів попри хорошу гру Роберта Де Ніро та компанії я не відчув навіть крихти симпатії. Мені була байдужа їхня доля та їхнє життя, а якщо тобі байдуже до головних героїв, то й фільм, в якому вони грають, сильно не вразить.
Пишучи цей огляд я спочатку планував виділити цілий абзац, розхвалюючи прекрасну музику в картині, але потім зрозумів, що можна просто уточнити, що композитором виступив Енніо Моріконе. Гадаю, цієї інформації буде більш ніж достатньо…
Насамкінець дозволю собі одне невелике припущення щодо ідей у пострадянському кінематографі. Років 5 назад чи не вся телеаудиторія України із захватом спостерігала за «бандитським» серіалом російського виробництва – «Бригада». Не знаю, що там достойного знайшла наша телеаудиторія, але мова не про це. Складається враження, що автори російського серіалу, готуючись до своїх зйомок, переглядали «Одного разу в Америці» майже покадрово, беручи «на замітку» все, що тільки можна взяти. Результат відомий.
Зрештою, про смаки не сперечаються :)
P.S. Цікаво, а чи багато людей в нашій країні бачило «Once upon a time in America»?
Оцінка: 7/10

четвер, 24 вересня 2009 р.

Привид


Назва в оригіналі:Ghost
Рік: 1990
imdb
КиноПоиск.Ru

Вже добре підзабута вітчизняним глядачем романтична комедія з елементами містики. Хтось бачив її ще на піратських відеокасетах, хтось на не менш піратських трансляціях регіональних телеканалів. Ввійшла в першу хвилю голлівудських картин, з якими почав знайомитись вітчизняний глядач після розвалу Союзу. Добра, наївна, проста і чуттєва стрічка про кохання до і навіть після смерті. Лауреат кількох премій «Оскар», номінувалась навіть на «найкращий фільм».
Особисто в мене переглянути цю картину повністю «від і до» вийшло лише нещодавно. До цього в пам’яті крутились лише певні уривки…. Що тут скажеш? Сьогодні на таке кіно дивишся вже зовсім по-іншому. Для тих років сюжет був по-справжньому несподіваним, а рівень зйомок спецефектів чи не захмарним. Ну а зараз… Зараз цікавим буде виключно гра акторів. Тобто те, що власне і вирішує, яке місце зрештою займе будь-яка картина в світовому кінематографі.
«Привид» далеко не шедевр, але впевнений, що свою нішу він відвоював. Це кіно і досі цікаво дивитись – а що може бути важливішим критерієм оцінки?!
З інтересом глянув на гру молодої Демі Мур, посміявся над амплуа Вупі Голдберг – таке враження, що вона створена саме для таких ролей :) Особливу увагу приділю відношенням головних героїв. Любов так просто словами не передаш, і на сцені не зіграєш. У Свейзі і Мур це вийшло навдивовижу легко. Достатньо просто глянути в їхні очі…
Рекомендую поцікавитись фінансовою стороною «Привида». Впевнений, що такий приголомшливий успіх і досі не дає спокою деяким голлівудським акулам кінематографу.
Прикро про це говорити, але приблизно два тижні тому виконавця головної ролі в цій картині – Патріка Суейзі – не стало.. Картина «Привид» вважається однією з найкращих в його кар’єрі.
Оцінка: 7/10

понеділок, 21 вересня 2009 р.

Вольт


Назва в оригіналі:Bolt
Рік: 2008
imdb
КиноПоиск.Ru

Змішане в мене відношення до сучасних мультфільмів-блокбастерів. То на шедевр потрапиш, то на нудну посередність. Найпростіше, звичайно, ділити всі мульти на «піксаровські» та «непіксаровські» і ходити тільки на першу категорію :) Але якось і обмежувати себе не хочеться – раптом і у Дрімворкс чи Діснея щось вийде… Стоп! Що значить у Діснея? Вони ж ніби придбали студію Pixar ще в 2006! Так-то воно так, але от чогось одні мультфільми випускаються з логотипом симпатичної лампочки, а інші із замком Сплячої Красуні. І треба сказати, що різниця між ними просто колосальна. У правильності цієї тези я ще раз переконався, переглянувши мультфільм «Вольт».
Перші хвилин десять на екран дивишся з справжнім шоком. Так і хочеться негайно зупинити DVD-плеєр, витягнути диск і з нецензурною лексикою викинути його чим подалі. Згодом сюжет повертається до більш-менш прийнятної реальності і навіть пояснює цей [вирізано самоцензурою] початок. Але перший набір вражень вже є. В середині картини на глядача чекає невеличке «роуд-муві», в фіналі – нецікава розв'язка.
Розглянемо оригінальну задумку про розвінчання супергеройства. М-да…. В Штатах останні роки тільки те і роблять, що одні знімають фільми про супергероїв, а інші розвінчують їх. На цьому фоні наївна спроба «Вольта» якось виділитись заздалегідь приречена на провал.
Гадаю, уважний читач вже здогадався, що сюжет мультика мене, м’яко кажучи не «зачепив». «Ну і нехай з ним, дітям вистачить і цього!» - гадаю половина аргументів на захист мультфільму виглядатиме саме так. Гаразд, тобто мульт цілковито і виключно для дітей? Власне його автори так не вважають, мовляв «це кіно для всієї родини». А де ж тоді кумедні жарти? Де те єдине, що може зацікавити дорослих в цій простенькій історії?! Немає їх. Не знайдеш, навіть якщо дуже хочеться. Несмішний простенький дитячий мультфільм. Який стомлює і швидко набридає…
Традиційно виграшною стратегією є насичення мультфільмів великої кількістю алюзій та відсилок. Не виділяється в позитивний бік «Вольт» і тут. Це ж треба, натякнули на «Матрицю»! Ну просто варто приз за оригінальність давати :) (при умові, що після цього всіх сценаристів розженуть на курси перекваліфікації).
P.S. Треба буде глянути на піксаровський «Вверх» - пора збільшувати кількість позитивних рецензій про мультфільми на цьому блозі …
Оцінка: 5/10

четвер, 17 вересня 2009 р.

Дім біля озера


Назва в оригіналі:The Lake House
Рік: 2006
imdb
КиноПоиск.Ru

Не так давно, в одній зовсім не «кінематографічній розмові» я почув назву цієї картини. Почув і навіть здивувався про себе, чому я і досі її не переглянув. До цього часу вже кілька разів по різним причинам відкладав перегляд, але тепер твердо вирішив нарешті подивитись.
Історія про двох людей, що живуть в одному домі, але в різний час та спілкуються між собою завдяки «чарівній поштовій скриньці» досить-таки небанальна. І нехай це рімейк, проте оригінальність походження сценарію особисто для мене не надто важлива.
В першу чергу, ця картина про любов , тому не очікуйте знайти тут хоча якісь атрибути фантастики та містики. Цього добра в стрічці абсолютний мінімум, просто-таки «крапля в морі». А шкода, публіка схожа на мене (тобто розпещена фільмами на зразок «Ефект метелика») не відмовилася б і від чогось більшого.
Вистачає запитань і до самого сценарію. Занадто багато складнощів, там де здавалось все можна вирішити двома-трьома словами. Натомість, потенційно цікаві епізоди режисер проскакує неначе на лихому коні. Одним словом - фільм сподобається в першу чергу жіночій аудиторії :)
З іншої сторони, картина зовсім небуденна. Розмірена романтична історія двох закоханих людей, яка може по-справжньому зачепити, якщо потрапить «під настрій». В даному випадку, до речі, дуже багато залежить від того, з якими думками в голові сядеш дивитись це кіно.
Стрічка про самотність та щастя, про вміння будувати своє життя та не руйнувати його іншим. Герої «розмовляють» між собою через листування, і, завдяки такій опосередкованості, виникає відчуття, що вони спілкуються і з глядачем. В картині зустрічається прекрасна метафора – про те, як справжній архітектор повинен вміти «піймати світло», будуючи проект свого життя. Головні герої теж намагаються піймати світло, ось не для своїх будинків, а для своєї душі…
Щодо кінцівки…то, незважаючи на бажання трохи поспойлерити, все-таки промовчу. Зрештою саме вона і є одним із найсильніших моментів фільму.
До речі, під час написання рецензії, згадав, що в свій час десь читав відгук на цей фільм. І справді на сайті «Мой мир» знайшлась знайома стаття. Слава не став довго розписувати особливості картини, оскільки вона його не надто вразила, проте в підсумках напрочуд точно вказав можливу цільову аудиторію для картини :) Тут я абсолютно згідний, стрічку найкраще дивитись в компанії з небайдужою дівчиною. Тоді деякі кінематографічні недоліки непомітно відходять на другий план :)
Оцінка: 7/10

понеділок, 14 вересня 2009 р.

Рожева пантера 2


Назва в оригіналі:The Pink Panther 2
Рік: 2009
imdb
КиноПоиск.Ru

Картина, яку точно бачив кожен третій, а критикував кожен другий. Саме так, в мене на повному серйозі виникли підозри, що бідолашний фільм критикувало більше людей, аніж його бачили. «Що? Знову там Стів Мартін ганьбиться в ролі блазня-детектива?! Та це на сто відсотків повний провал!» - якщо збирати резюме вражень в інтернеті на цю картину, то воно буде приблизно таким.
Скажу відверто – картина далека навіть до рівня комедій «середньої руки», проте…. і абсолютно несмішною її не назвеш. Пригоди Клюзо в маєтку мистецтвознавця, падіння з балкону Папи Римського, зрештою поїздка Енді Гарсія по сходам на відрі – викличуть сміх навіть у найзапеклішого критика цієї екранізації. Не можу також не відмітити тонку сатиру на модні нині фемінізм та емансипацію. Вміло замасковані сценаристом ходи в очі абсолютно не кидаються, проте уважний глядач їх звичайно ж не пропустить.
Прикро, але на цьому набір позитивних фраз для цієї псевдофранцузької комедії в мене закінчується. Що ж тоді непомірним вантажем тягне «Рожеву пантеру номер два» на дно глядацьких симпатій? Спробую відповісти у художньому стилі. Уявіть, що ви бачили сон, прокинулись, а вже через 5 хвилин абсолютно нічого не пам’ятаєте, більше того – немає жодного бажання щось згадувати. З цією стрічкою ситуація аналогічно. Сіра, інколи тягуча картина з сюжетом гідним пера восьмикласника. І, незважаючи на наведені вище приклади, майже без хорошого гумору.
Одним словом, не гірше від першої частини, але.. Ну ви мене зрозуміли :) Добре, що цього разу хоча б Бейонсі на зйомки не запросили. Впевнений, це одразу знизило планку самоокупності картини на кілька мільйонів в європейській валюті.
По-справжньому шкода Жана Рено – йому віддали таку сіру та безхребетну роль, що інколи починаєш сумніватись, що саме ця людина радувала нас в таких кумедних стрічках як «Васабі» та «Корсіканець». Таке враження, що режисер вирішив зняти картину так, щоб ніхто і не помітив там участі Рено.
«Дивитись чи не дивитись?»- можливо спитають ті, хто не встиг ні подивитись, ні покритикувати. «Хлопці, перед вами халтура, але при бажанні можна і подивитись» - відповім я їм :)
P.S. Зазвичай я не надто приділяю увагу дрібним і дуже дрібним деталям, проте «секундні» кадри із видом нічного Колізея по-справжньому вражають.
Оцінка: 6/10

четвер, 10 вересня 2009 р.

Форсаж 4


Назва в оригіналі:Fast & Furious
Рік: 2009
imdb
КиноПоиск.Ru

В кінематографі як ніде доречний образ курки, що несе золоті яйця. Особливо в американському. Якщо дебютній картині вдається зібрати хоча б якусь касу – чекайте на продовження. Інколи доходить просто до абсурду, коли кількість серій в франчайзі починає вимірюватись цифрами «шість», «сім» і так далі. В серії «Швидкий та несамовитий», яка стараннями локалізаторів набула значно цікавішої назви «Форсаж», поки що вирішили зупинитись на цифрі «чотири».
Старі герої повертаються і об’єднують в боротьбі із могутнім наркобароном Лос Анджелеса. Помста, обов’язок - в кожного свої мотиви. Головне, що вони знову в команді. Ось і вся зав’язка. Ви будете сміятись, але я чомусь наївно чекав від творців картини більшого.
Шкода, але доводиться констатувати, що замість самобутнього та несхожого фільму, глядачі отримали типовий бойовичок зі стандартним джентльменським набором: «поліція», «наркотики», «Мексика», «Лос Анджелес», «поліцейський-бунтар», «мудрий шеф» тощо. В свій час перший «Форсаж» створив нову нішу в кінематографі, і рішення покинути її видається більш ніж дивним. Власне, це сталось ще в другій частині франчайзу. Третій фільм – «Токійський дрифт» вийшов несподівано непоганим, головним чином завдяки зміні обстановки. Проте четверта частина знову повернулась до набридлої схеми під назвою «поліцейські-бандити-наркотики-США».
В картині всього лише одна сцена з міськими перегонами. Саме її, а також оригінальний спосіб таємного перетину кордону з Мексикою можна занести до плюсів картини. Все решта, починаючи із беззубого сюжету (пограбування бензовозу на самому початку картини – взагалі вершина безглуздості) і закінчуючи шаблонною грою більшості акторів – в мінус.
Він Дізель в котре довів, що без допомоги режисера власними силами всю картину витягнути він не зможе. Пол Уокер? Його гра в добрій та наївній картині 2006 року «Білий полон» мені сподобалась значно більше.
Так, фільм дивитися можна. Бажання вимкнути плеєр майже не виникає, але з цікавістю спостерігати за тим, як поліція Міста Янголів в чергове намагається спіймати чергового невловимого Великого Поганого Хлопця!? Вам ще це не набридло?
Оцінка: 6/10

вівторок, 8 вересня 2009 р.

Знову 17


Назва в оригіналі:17 Again
Рік: 2009
imdb
КиноПоиск.Ru

Інколи хочеться подивитись щось легке та ненав’язливе. Переглядаючи список сучасних комедій з величезними труднощами робиш нелегкий вибір, переживаючи якби не потрапити на черговий «шедевр». І ось вони – перші хвилини перегляду. Ніби непогано… «Невже пощастило?!» - ще не вірячи в своє щастя, продовжуєш з надією дивитись на екран. Але що це? Інші актори, інші жарти, а ти всі чіткіше розумієш, що черговий фільм можна успішно відправляти на смітник кінематографу.
Спробую вмістити опис сюжету в одне речення. Майку О’Донеллу випадає унікальний шанс - він перетворюється в 17-річного підлітка і має можливість «розпочати життя заново».
Здається творці картини поставили собі за мету принципово не вводити абсолютно нічого нового в свій фільм. Її Величність Вторинність панує в кожній сцені. Бездумні діалоги, сіра гра акторів, громіздкі та примітивні кіноштампи, які скреготять по нервах глядача неначе пісок на зубах.
Не слід вважати, що ідея стрічки була невдалою. Як показує практика, навіть найбанальніший сценарій можна вознести в шедеври при вмілому підході. Але, як напрочуд переконливо доводить сьогоднішня картина – такі уміння доступні далеко не кожному режисеру.
Кілька «механічних» жартів, нудне моралізаторство, ліричність, реалізація якої не викликає нічого, окрім співчуття. Такі фільми можна вмикати, коли у вас на свято в гостях велика компанія – на екрані ніби щось відбувається, але навіть якщо за гостинними клопотами ви і пропустити половину стрічки, то фактично нічого не втратите.
Окрема розмова у нас про бюджет фільму. Розглядаючи цифру в 50 мільйонів доларів, мимоволі починаєш розмірковувати про всілякі хитромудрі схеми по відмиванню грошей в Голівуді. Принаймні ТАКИЙ фільм цілком спокійно можна було б зняти і за вдесятеро меншу суму.
Підбиваємо підсумки. Банальна американська псевдокінокомедія, єдиний шанс на успіх якої – більше екранного часу для Метью Перрі - був успішно проігнорований режисером.
Оцінка: 5/10

неділя, 6 вересня 2009 р.

Хранителі


Назва в оригіналі:Watchmen
Рік: 2009
imdb
КиноПоиск.Ru

Картина, яка стала для мене однією з найбільших несподіванок цього кінематографічного року. Після перегляду «Росомахи»(все ніяк не зберусь написати розгромний огляд), який всі охрестили «добротним» нічого путнього від «Хранителів» не очікував. Виявилось, що у картин не те що немає нічого спільного – вони практично з різних планет. «Чергова примітивна екранізація чергового коміксу» насправді виявилась яскравим, сильним і неповторним фільмом. Не знаю, чи існує жанр «комікс-навпаки». Якщо існує, то саме туди безсумнівно можна записувати «Хранителів». Не так часто після перегляду картини буває настільки складно скласти разом думки і описати власні враження.
Альтернативна історія. 1985 рік. В Штатах супергерої така ж реальність, як телефон чи телевізор. Ніксона обирають на черговий термін. В’єтнам давно покорений. Радянський Союз поводиться все агресивніше і здається, що ядерна війна неминуча.
Фільм вийшов напрочуд незвичним. Щоб зрозуміти це, цілком достатньо подивитись стартові титри стрічки. Вони захоплюють і лякають, вони розповідають і пояснюють, вони відкривають душу картини. Їхню неймовірність відмічали практично всі автори рецензій на «Хранителів». Не стоятиму осторонь і я. Браво!
Картина, в якій неможливо передбачити кожен наступний крок сюжету і спрогнозувати подальший розвиток подій. Картина, яку дивишся неначе заново відкриваючи для себе кінематограф – з справжнім інтересом та захопленням.
З чим можна порівняти «Хранителів»? Очевидно, НЕ з попередньою роботою Зака Снайдера – стрічкою «300 спартанців». Той фільм мене повністю розчарував своєю простотою і пафосом. Напевно, найбільш схожим кіно до «Хранителів» я б назвав «Місто гріхів» Роберта Родрігеса - з певною долею умовності, звичайно.
Історія в стилі нуар замішана з науковою фантастикою, фільмом катастроф, драмою, пародією - список можна продовжити. Чого тільки варті харизматичні головні герої картини! Власне по історії життя кожного із них можна знімати окремий фільм.
Так вийшло, що фільм я дивився на протязі двох вечорів. Так, я чудово знаю, як втрачається дух картини при подібних «розривах». Одначе у випадку з «Хранителями» їхня унікальність дозволяє уникнути цього. Достатно було просто почути скрипучий голос Роршаха, як все інше відступало на інший план і я з головою поринав у дивовижний світ «Хранителів». В результаті отримав два прекрасних кіновечора замість одного :)
Як не дивно не підкачала навіть кінцівка. Картина по-своєму залишилась непередбачуваною до кінця. Власне кажучи, одразу після перегляду мене потягнуло передивитись «Хранителів» знову . Ніяк не відпускає почуття, що стрічка може ще багато чого «сказати».
На жаль, “Хранителі” зацікавлять далеко не всіх. Комусь це кіно може здатись занадто затягнутим, хтось заявить, що воно банально «ні про що». І я можу тільки здогадуватись, що відчували батьки, які вирішили повести дітей на цей «комікс» .
Але… за це ми і любимо кінематограф, що кожен бере з нього своє...
Оцінка: 8/10

вівторок, 1 вересня 2009 р.

Останній імператор


Назва в оригіналі:The Last Emperor
Рік: 1987
imdb
КиноПоиск.Ru

Грандіозна картина від Бернардо Бертолуччі. Екранізація історії життя останнього китайського імператора Пу І на основі його книги, а також спогадів англійського наставника - Реджиналда Джонстона. Історія особистості та історія цієї цивілізації – майстерний італієць зняв просто неймовірний фільм.
Сказати, що я не чув до цього про Бертолуччі було б все-таки неправдою. Чого лише варта його праця в якості сценариста в картині «Одного разу на Дикому Заході». Проте з Бертолуччі-режисером я нарешті познайомився саме в «Останньому імператорі». Дивлячись на це творіння італійця, починаєш по-іншому оцінювати поняття «справжній фільм» в кінематографі.
До єдиного мінусу стрічки я б все-таки відніс певну затягнутість – при всій своїй епічності, хронометраж фільму більш ніж в 2 з половиною години дається трохи складно. А режисерська версія майже на годину(!) довша.
Що ж такого мене вразило? Звідки настільки захоплені відгуки? Навіть не знаю, як пояснити... Розповісти про ірреальне порівняння Китайської Імперії з комуністичним Китаєм? Про разючу драму особистості одночасно наймогутнішої та найнещаснішої в своїй країні? Про магічну казку Забороненого міста та жахливу бездушність ешелонів політично ненадійних? Про надії та мрії знайомі кожному з нас, які згодом перетворюються на не менш знайомі розчарування?
Панове, не гайте час на це жонглювання словами – якщо ви чомусь не бачили «Останнього імператора», то поспішіть… Хоча ні, спішити якраз не варто. ТАКІ фільмів вимагають до себе поваги при перегляді, а яка ж то повага при поспіху?
Так вже повелось, що якщо картина «чіпляє», то на додаткові «фактори» уваги звертаєш менше, хоча їхня роль в успіху стрічки беззаперечна. Мене захопило дійство, але не можу не відмітити шикарний візуальний ряд картини та атмосферну музику. Хм.. Перечитав написане і подумав - наскільки ж безбарвно виглядає останнє речення, щоб адекватно відобразити те, що відбувається на екрані.. Це треба бачити!
До речі, якщо комусь цікаво, то картина отримала 9 Оскарів у тому числі і найголовніший – в номінації «кращий фільм». В США теж вміють цінувати шедеври…
…Я закриваю очі, і в уяві постає сцена виходу імператора до своєї гвардії на площі Забороненого міста… А ось уже одинокий імператор катається на велосипеді по пустим вулицям, що дихають історією… А тут уже дорослий Пу І зневіреними та покірними очима дивиться на японських «радників» в своїй резиденції… Всі ці картини проносяться неначе падаюче листя, залишаючи одну - по порожньому музею, який колись був палацом імператора повільно йде старий садівник…
Оцінка: 8/10

понеділок, 24 серпня 2009 р.

Рок-н-рольщик


Назва в оригіналі:RocknRolla
Рік: 2008
imdb
КиноПоиск.Ru

У кожного режисера є свій почерк – ось тільки в одних він відчувається з однієї стрічки до іншої, інші же спритно маскуються, кожного разу видаючи абсолютно інший кінопродукт. Не впізнати почерк «англійського Тарантіно» в «Рок-н-рольщику» просто неможливо. Від «А» до «Я» це картина Гая Річі. Старого доброго Гая Річі. Кожен кадр, кожне слово – за ними просто-таки відчувається постать цього англійця. І нехай хтось скаже, що десь ми вже це бачили, що тут багато запозичень і самоповторів. Можливо, і так. Але, це те кіно, якого так не вистачає останнім часом – несподіване та оригінальне, веселе та драйвове, кіно, яке хочеться дивитись!
Говорити про сюжет в типовому фільмі «від Річі» - справа марна. Принаймні, я нізащо не повірю, що хтось може кількома реченнями передати перипетії з картин «Великий Куша» або «Карти, гроші, два стволи». З «Рок-н-рольщиком» та сама історія. З десяток «головних» персонажів, кожен з яких рухається в своєму напрямку і до своєї мети. Виокремити когось окремо дуже складно. Рок-н-рольщик? Особистість цікава, проте він всього лише один із багатьох. Раз-Два, Арчі, Ленні, Стелла? Навіть важко когось і обрати… Не шукайте прототипів цих героїв з попередніх картин Гая Річі, а просто насолоджуйтесь. Навіть якщо картини англійця викликають у вас антипатію, перегляньте хоча б сцену танцю Стелли і Раз-Два. Це щось неймовірне :)
І все-таки одному з персонажів я приділю додаткову увагу. Російський мільярдер Омович. Хм.. Таке враження, що Гай Річі настільки хотів, щоб абсолютно всі впізнали в ньому Абрамовича, що навіть прізвище не став сильно міняти. Але мова не про це. Я був просто вражений, наскільки сильно вплинув одіозний росіянин та його гроші на стареньку Англію. Про нього вже навіть істинно англійські фільми знімають! Ні, ну ви тільки вдумайтесь в цю фразу – «Абрамович та його роль в культурі Великобританії початку 21 століття».
Фільми від Річі ніколи не були «пустишками». Іронічна кримінальна комедія – це тільки вершина айсбергу. Так, інколи філософії буває аж занадто багато (див. «Револьвер»), але як правило… І нехай, філософські істини тут видають не професори, а бандити і сутенери - від цього мало що міняється. Одним словом, кожен глядач може отримати від картини, те що хоче отримати.
В одній із російських рецензій на стрічку я зустрів вдалу досить фразу – Гай Річі зняв два проміжних фільми (один для себе, інший для бувшої дружини - Мадонни) і повернувся до себе старого. І ви знаєте, що? Я радий, що він повернувся :)
Оцінка: 7/10

неділя, 2 серпня 2009 р.

Рестлер


Назва в оригіналі:The Wrestler
Рік: 2008
imdb
КиноПоиск.Ru

Багато місяців тому, перемикаючи канали, я випадково став свідком справжньої істерії, яку влаштували російські кіноканали з приводу приїзду Міккі Рурка в Москву. Його останній фільм – «Рестлер» - зібрав цілий букет схвальних відгуків, а сам актор знову опинився на гребені слави та успіху. Метушня навколо Рурка в Росії виглядала дещо кумедно, проте картину я взяв собі «на замітку».
І ви знаєте, що? Виявляється кінокритики інколи в порядку виключення і справді можуть похвалити хороше кіно. «Хороше»? Ні, цей прикметник не відображає всієї суті справи. «Життєве та правдиве» - ось так значно краще.
Ренді Робінсон – згасла зірка реслінгу 80-х все ще виходить на ринг за смішні гроші, а у паузах між виступами змушений підробляти в якості «чорноробочого». У нього практично немає близьких, дочка не бажає з ним навіть розмовляти, а єдиний друг – стриптизерша з місцевого бару. Одного дня цей «порядок речей» порушує інфаркт, який трапляється з героєм Рурка прямо в роздягальні після бою.
Безглуздо навіть розповідати про що ця картина. Ну а тим, які не зрозуміють цього навіть після перегляду залишиться просто поспівчувати. «Рестлер» приковує увагу вже з своїх перших кадрів і не відпускає до самого кінця. За інших умов, я б обов’язково наголосив і на оригінальній манері зйомок «з-за спини» і на незвичних ракурсах, проте все це в даному випадку є другорядним. Просто глядач немов досвідчений аквалангіст занурюється в глибину картини, не звертаючи уваги на все інше.
Картина попри всю свою оманливу простоту торкається найпотаємніших куточків людської душі. Те, що ніколи не зможуть зробити продюсери за допомогою мільйонних бюджетів, фільм робить завіграшки, використовуючи всього один нехитрий прийом – щирість.
Наскільки ж ця роль підійшла Міккі Рурку! Дивлячись в очі актора, розумієш, що так зіграти – неможливо. Зате можливо спробувати розповісти на екрані про свою долю. Незважаючи, на те, що актор в житті не мав ніякого відношення до реслінгу, картину так і хочеться назвати автобіографічною.
…Фільм не міг закінчитись по-іншому. Просто не міг. Ця думка ще довго не залишала мене. Уже минули титри під музику підібрану Клінтом Манселом, закінчився фільм, а я все сидів перед порожнім екраном, сумно дивлячись в нікуди..
Оцінка: 8/10

понеділок, 20 липня 2009 р.

Радіохвиля


Назва в оригіналі:Frequency
Рік: 2000
imdb
КиноПоиск.Ru

Враження від переглянутого фільму як правило залежать від десятків факторів. Яких? О, тут кожен кіноман, не розгубившись, почне декламувати цілий список – гра акторів, сюжет, режисура… Стоп! Не слід забувати, що фільм один, єдиний, а люди, які дивляться його, є унікальними, кожен по собі. Чому при роздумах про чергову переглянуту стрічку на думку приходять лише її достоїнства та недоліки? Може варто зазирнути в себе, в свої «глядацькі» очі? Власне кажучи, людина оцінює стрічку відповідно до власного внутрішнього світу і тільки потім починає згадувати такі слова як «сюжет» та «режисура». А що скажете про такі банальні фактори як настрій та очікування?! Навіть очевидний шедевр, скажімо, комедійного жанру може викликати внутрішню відразу, якщо людина сьогодні налаштована виключно на повільний та неквапливий історичний фільм. Якщо ж атмосфера фільму вдало поєднується з настроєм глядача – успіх практично гарантовано.
Не скажу, що сідав за перегляд «Радіохвилі» з якимось особливим настроєм. Навчений власним досвідом, я досить обережно реагую на нестримні похвальні відгуки про кінокартини. В даному випадку не було навіть цього, загальний фон відгуків зводився до «непоганий фільм, але один з багатьох…». Короткий опис стрічки теж не обіцяв нічого екстраординарного – завдяки аномальній активності північного сяйва звичайному поліцейському вдається зв’язатись через старий радіоприймач зі своїм давно загиблим батьком з минулого. Зрозумівши, хто «на зв’язку», головний герой намагається запобігти смерті батька, попереджуючи його про загрозу. Не те, щоб щось банальне, але рядового глядача іграми з часом вже так просто не візьмеш. І справді – після «Філадельфійського експерименту», «Назад в майбутнє», «Ефекта метелика» придумати щось нове справді важко. А чи потрібно? Режисер Грегорі Хобліт доводить, що можна зняти прекрасну стрічку і без цього.
Фільм мене надзвичайно приємно здивував. Попри фантастичну складову я по-справжньому «повірив» цій картині. По-справжньому співчував, переживав та радів за її героїв. Можна сказати, я по-справжньому подивився фільм, в процесі перегляду жодного разу не згадавши набридлі штампи як-то «акторська гра та режисура» …
Проте словами почуття не передаш, тому волею-неволею в своєму відгуку доводиться писати і про сюжет і про акторів… До речі, про акторів.
Порадувала роль Деніса Квейда. Так, його роль в цій картині – це звичайна «ідеальна» людина – відданий чоловік, люблячий батько, надійний товариш. Але ж як він це зіграв! Складається враження, що йому достатньо просто постояти в кадрі і картина набуває нових барв. «Післязавтра», «Точка обстрілу» - тепер до цього списку моїх улюблених фільмів за участю цього актора додалась ще й «Радіохвиля». Щодо Джеймса Кевізела, то, по суті, в справі його я бачив лише раз – в триллері «5 невідомих». Тоді я б поставив йому «добре», сьогодні – «відмінно».
Цього разу утримаюсь від рекомендацій щодо перегляду, оскільки моя позиція з цього питання і так повинна бути зрозумілою. Натомість обмежусь банальною порадою - не варто шукати ідеальне, шукайте хороше…
Оцінка: 9/10

понеділок, 6 липня 2009 р.

Бунт в Каутокейно


Назва в оригіналі:Kautokeino-opprøret
Рік: 2008
imdb
КиноПоиск.Ru

Приблизно півроку тому я наштовхнувся на опис цієї картини на одному з торрент-трекерів. Нічого цікавого він не обіцяв, проте несподівано для самого себе я все-таки взяв фільм на замітку. «Не так часто доводиться не те що дивитися, а навіть чути про фільми норвезького виробництва, чому б і не спробувати?» - подумав я тоді. Ще десь п’ять місяців фільм «пилився» на моєму HDD, не говорячи вже про те, що стрічка стала справжнім анти-рекордстменом по тривалості знаходження в списку «стрічок на перегляд» на цьому сайті. Зрештою, наприкінці червня я її переглянув.
Які враження? Якщо коротко, то фільм надзвичайно слабкий. Власне кажучи, єдиний позитив, що я міг би виокремити – це чисто пізнавальна інформація, отримана завдяки перегляду. Гадаю, що серед представників норвезького кінематографу є значно сильніші і кращі фільми. Шкода, що мій вибір зупинився на такій посередності.
Картина надзвичайно проста – в дещо незвичному стилі показана звичайна соціальна драма в одному з невеличких норвезьких поселень. Протистояння шинкаря та священника з одного боку та жителів з іншого, апріорі не тягнуло на щось визначне. Воно ним і не стало. По рівню картини я сміливо можу поставити її в один ряд з численними мильними серіалами. Інша справа, що описаний в стрічці епізод і справді є важливою віхою в історії Норвегії. Те, що здається абсолютно несуттєвим з точки зору інших країн може бути важливим для самих норвежців. Саме тому я б не хотів записувати картину у відвертий провал.
Отож з «кіноцінністю» можна вважати розібрались, але на початку я згадував і про «пізнавальну користь». Це якраз та ситуація, коли на безриб’ї акції рака різко зростають :) Зрозумівши, що стрічка мені не цікава, певну увагу я приділив антуражу картини. Кадри суворої Півночі, сотень оленів, прекрасних фіордів дещо скрасили мені гіркоту від «марного» перегляду. Хоча знову ж таки, в даному випадку корисніше вже було б подивитись документальний фільм з каналу «Діскавері».
Резюме – фільм може бути цікавим хіба що норвежцям та справжнім любителям малобюджетного європейського кіно. Всім решта я рекомендую витратити свій час на щось цікавіше.
Оцінка: 4/10

понеділок, 29 червня 2009 р.

Сутінки


Назва в оригіналі:Twilight
Рік: 2008
imdb
КиноПоиск.Ru

Ця картина добряче «нашуміла» минулоріч, залишивши після себе справжню хвилю захоплених відгуків. Знята по бестселеру відомої письменниці, історія відношень аристократичного вампіра та молодої дівчини. Елегантність, стиль, шарм помножені на дивовижну акторську гру… Стоп! Щойно я стисло виклав все що мені було відомо про картину ДО її перегляду. А тепер спробуємо розібратись де справжнє золото, а де – всього лише відполірована бронза.
17-річна Белла переїжджає жити до свого батька в невелике місто на узбережжі Атлантики. В школі вона знайомиться з таємничим хлопцем, дружба поступово переростає в значно глибші почуття. Хлопець виявляється не рядовим американським тинейджером, а справжнім вампіром. Чесним, добрим, ввічливим вампіром. Згодом він знайомить Беллу зі своєю сім’єю, де всі теж, як на підбір, порядні «вегетаріанці», які харчуються виключно кров’ю тварин, а не людей. Власне ось і весь фільм. А… я забув ще згадати про «напружену» кінцівку, де все-таки з’являються 2-3 «непорядних» вампіри і провокують певну метушню на екрані (і досі не можу зрозуміти, як взагалі автори фільму могли допустити існування злих вампірів?!).
Перед здивованим глядачем постає затягнутий любовний фільм, єдиним достоїнством якого, на мій погляд, є красиві локації, де він знімався. Поціновувачі картин про вампірів навряд чи будуть у захваті від стрибків вампірів з дерева на дерево в стилі «Тарзана - повелителя мавп» або вампірського бейсболу. Поціновувачів екшену та цікавих сюжетів теж прохання не турбуватись Любителі любовних драм… не знаю… можливо, вони будуть єдині, кому фільм сподобається.
Адресована на підліткову аудиторію, картина належно відпрацьовує цей напрямок. Звучать сучасні треки, герої проходжуються в стильних модельних «комплектах» одягу. Що ж, принаймні, хоча б ця річ, з тих, що я чув про фільм, виявилась правдою.
Цього разу я завбачливо не читав відгуків перед переглядом. Натомість вже після «відеосеансу» цікавість перемогла, і я зайшов на російський «Кинопоиск». «Феноменально!», «Неймовірно!», «100 із 10», «Шедевр, просто шедевр» - від подібних відгуків в очах просто зарябіло. «Люди, ви що??!!» - від здивування я адресував цю фразу ні в чому не повинному монітору. Може російський ресурс зазнав навали фанатів книги? Не схоже.. Нарешті, приглянувшись, я зрозумів в чому справа. Практично всі відгуки написали… жінки :) Зізнаюсь, не часто зустрінеш фільм, який настільки роз’єднує аудиторію по статевому принципу, адже авторами небагатьох критичних відгуків були виключно чоловіки :)
«Сутінки» - це фільм знятий жінкою-режисором, про жінку і для жінок (я б навіть сказав дуже молодих жінок :). В цьому немає нічого поганого, навпаки, чудово, що існують кінотвори, які настільки захоплюють прекрасну половину людства. Ось тільки боюсь, що розчарованим та напівсонним чоловікам, котрі виходили з кіносеансу від цього не легше ;)
P.S.Хоча, гарантую, один момент якраз чоловіки запам’ятали точно. Кадр шукати по наступним ключовим словам : «жіноча ніжка», «бейсбол» :)
Оцінка: 5/10

пʼятниця, 26 червня 2009 р.

Крикуни


Назва в оригіналі:Screamers
Рік: 1995
imdb
КиноПоиск.Ru

Блукаючи сторінками кінофорумів, я досить часто наштовхуюсь на ностальгічні спогади про кінострічки епохи 90-років. В принципі такі настрої зрозумілі, оскільки загальновідомо, що для багатьох в минулому і трава зеленіша, і небо світліше, і фільми кращі. Звісно, за такою логікою, картини 80-их повинні видаватись ще кращими, не кажучи про фільми 70-их. Ось тільки так склалось, що вітчизняний глядач був дбайливо відгороджений від більшої частини світового кінематографу, аж до початку ери 90-их (ви можете собі уявити фільм «Чужий» в кінотеатрах Радянського Союзу в 1979?? Я теж не можу :) ) Тому коли постає необхідність обхаяти сучасні тенденції в кінематографі, наш глядач обов’язково посилається на «золоті 90-ті», оскільки з картинами попередніх десятиліть знайомий значно гірше.
Одним словом, саме так я «потрапив» на картину «Крикуни», клюнувши на величезну кількість схвальних епітетів та фрази на зразок «ось то була фантастика, не те що зараз».
І ось уже вкотре доводиться розчаровуватись у враженнях «більшості». Картина видалась мені слабкою та нецікавою. В малобюджетних стрічках чарівною паличкою як правило стає неординарний сюжет та гра акторів. Не цього разу, хлопці… Повільна і дещо наївна історія з єдиною інтригою, яку автори стрічки безжально експлуатують без жодного почуття міри. Мова звісно ж про сакраментальне питання «Хто людина, а хто – замаскований крикун?»
Про рівень спецефектів не хочеться навіть згадувати. Для адекватного порівняння на думку одразу приходять картини епохи 60-их. Складається враження, що "Термінатор 2," котрий з’явився на 4 роки раніше(!) знімали прибульці, якщо порівнювати деякі технічні аспекти з «Крикунами». Безумовно, бюджет в Т2 був не 20 (як у «Крикунів»), а 100 мільйонів, але ж це ще не причина такої разючої прірви між картинами в жанрі фантастики!
Але забудьмо про «Термінатора» - все-таки щось хороше повинне знайтись і в «Крикунах». І ви знаєте, таки знайшлось: давненько я не чекав фінальні титри з таким нетерпінням і їх поява зуміла значно підняти мені настрій.
Отже враження. Вже на час своєї появи – а це 1995 рік – «Крикуни» виглядали неоригінально та застаріло. І я сумніваюсь, що через 14 років їх художня цінність зросла хоча б на грам. Мені, як великому любителю фантастики, прикро настільки жорстко критикувати фантастичну стрічку. Проте, інколи об’єктивність буває важливішою за симпатії…
P.S. Як показує практика, далеко не кожна стрічка знята по мотивам творів Філіпа Діка стає шедевром ;)
Оцінка: 4/10