READY! SET! HUT!

Минулого разу я писав про бейсбольні фільми а також про те, що сподвигло мене на їх перегляд. Як і було заплановано, сьогодні розповім про кілька картин присвячених американському футболу. На жаль, дві з них виявились досить посередніми і тільки магічні «Нічні вогні п’ятниці» якось виправили ситуацію.
Система функціонування американського футболу в Штатах цікава сама по собі і без жодних кінофільмів. На шляху до успіху практично будь-який гравець проходить три щаблі: шкільний футбол, університетський футбол, професійна ліга. Далеко не кожному, хто розпочав свій футбольний шлях вистачить сил та вміння заграти на університетському рівні, не кажучи вже про профі. Успіх та популярність професійної ліги – це зрозуміла річ. Але особисто для мене виявилось величезним сюрпризом популярність шкільного та університетського футболу. Вони там не те що популярні, це явище яке можна порівнювати з релігією. Часто-густо шкільна команда 17-річних юнаків стає головною гордістю всього міста. На її матчі кожної п’ятниці ходять як на фінал Супербоула в місцевому масштабі. Для багатьох хлопців шкільний футбол – це не просто розвага, це шанс заявити про себе, «вирватись з провінції», потрапити до найпрестижніших університетів країни. Щодо університетських команд, то за них вболівають цілими штатами. На деяких матчах (університети грають по суботах) аудиторія на стадіонах сягає 100 000 чоловік.
Всі сьогоднішні картини присвячені шкільному та університетському футболу. Бажаючих ознайомитись із трудовими буднями NFL відсилаю до атмосферного «Any given Sunday» Олівера Стоуна. Ось там чесно і без купюр показані всі «fame and shame» американських професіоналів. До речі, це чи не єдиний фільм з колекції відомого режисера, який мені сподобався.

Руді

Назва в оригіналі: Rudy
Рік: 1993
imdb
КиноПоиск.Ru

Дуже наївна, але зворушлива та добра стрічка. Хлопець, якому природні дані не дозволяють по-справжньому проявити себе в американському футболі все життя мріє заграти за футбольну команду католицького університету Нотр Дам (штат Індіана). Закінчивши школу, він кілька років працює на заводі, але трагічна загибель його кращого друга змушують Руді переглянути своє життя. Попри супротив рідних, без грошей і хорошого атестату він відправляється на зустріч своїй мрії.
Зізнаюсь, я був вражений тим, наскільки відданим можна бути в своїй любові до клубу. Наскільки цінною може бути сама можливість числитись в команді. Наскільки фантастичним може бути відчуття, коли вперше в житті ти вибігаєш з тунелю на гру…
Попри свої позитивні якості в стрічці багато умовностей і недоречних пауз, не кажучи вже про те, що сам футбол знову показаний недостатньо. Тому вердикт – в принципі, непогано, але могло бути значно краще.

Оцінка: 6/10
90-2000 роки, оцінка:6/10

Пам'ятай про Титанів

Назва в оригіналі:Remember the Titans
Рік: 2000
imdb
КиноПоиск.Ru

Фільм розпочинається наступною фразою «In Virginia, high school football is a way of life», що безумовно вселяє оптимізм. Але раджу не поспішати, а приглянутись до назви штату і року, в якому відбуваються події. Отже: Вірджинія, 1971 рік. Що це означає? Правильно, перед нами картина присвячена питанням расизму з усіма витікаючими з цього наслідками. Звичайно, футбол в кадрі буде, але до кінця фільму я так і не зможу позбутись думки, що стрічку знімали про расизм, а не про футбол. Самовпевнений Дензел Вашингтон, в ролі тренера, дві школи: «біла» і «чорна», яким прийшов наказ «зверху» змішати своїх футболістів, виставивши змішаний склад – що ще треба для потрібної затравки? Расове питання в спорті завжди було актуальним, інше питання, що я збирався дивитись не «расовий» фільм, а просто фільм про футбол. Не вийшло.
В 2011 році в NFL лише 30% відсотків гравців є білими. Расова проблема зникла? Сумніваюсь. Чим далі від камер великих телеканалів, тим глибші розбіжності. Насправді, є великі сумніви, що ця проблема зникне хоча б колись – занадто багато факторів впливають на ситуацію.
Особисто я – обома руками «за» рівні права для всіх людей на нашій планеті. Але я не вірю, що різні раси можуть безконфліктно співіснувати, утворюючи змішане суспільство. В першій же спірній ситуації винних почнуть шукати не по справедливості, а по кольору шкіри, виду релігії і так далі. Саме тому історія, яку нам розповідають в картині (всі помирились і «ого-го» як заграли) сприймається досить скептично.

Оцінка: 6/10
90-2000 роки, оцінка:6/10

Нічні вогні п'ятниці

Назва в оригіналі: Friday Night Lights
Рік: 2004
imdb
КиноПоиск.Ru

Ця стрічка по своєму драматизму «відстрілялась» за всі п'ять попередніх «спортивних» фільмів, про які я писав. Це не просто спортивна стрічка, це справжній ФІЛЬМ. «Friday Night Lights” я запросто можу порекомендувати будь-якому кіноману, як хороше та якісне кіно. При цьому «Вогні п’ятниці» ще й примудряються демонструвати нам на екрані масу цікавого футболу. Сюжет побудований навколо шкільної команди з міста Одеса, штат Техас. Їхня ціль – чергове чемпіонство штату. І на цьому шляху кожен гравець змушений буде побороти найбільш серйозного супротивника – себе самого.
Не оминає стрічка і расову тематику. В ній лунає своєрідна відповідь ідеалістичному фільму з Вашингтоном. В першу чергу згадується вихід команд на поле в фіналі штату – всього хвилинна сцена, але як багато в ній вміщує режисер... Ех, далеко не все так просто в Датському Королівстві.
До речі, щодо фіналу. Без сумніву – це одна з найсильніших спортивних сцен, які я коли-небудь бачив на «великому екрані». Жорстокі зіткнення, закипаючі емоції, шокуюча кінцівка… Хочеться просто встати і вигукнути : «Браво! Хлопці, це було круто!»
Будь-який фільм про на спортивну тематику намагається в першу чергу показати душу свого виду спорту. «Нічні вогні п’ятниці» підійшли до виконання цієї мети близько, як ніхто.

Оцінка: 8/10
90-2000 роки, оцінка:8/10

Мости у вічність

Міст в Терабітію

Назва в оригіналі:Bridge to Terabithia
Рік: 2007
imdb
КиноПоиск.Ru

Прекрасний фільм, який я б нізащо не подивився, якби мені трапився шанс повернутись в минуле. Не можу віднести себе до надто чуттєвих глядачів, але востаннє такі тугу і жаль при перегляді фільму я відчував хіба що в «Зеленій милі» Стівена Кінга. «Міст в Терабітію» - це хороше і миле кіно, яке раптом, без підготовки, просто-напросто знищує глядача. Поворот сюжету в фінальній частині просто приголомшив і шокував мене. Це був неначе жорсткий удар який жбурнув мене на землю. Удар після якого не те що не можеш, а просто вже не хочеш підійматись. Згодом я піймав себе на гірких питаннях, котрі зопалу хотілось кинути режисеру та сценаристу – «Чому так? Для чого?!». В кількох прочитаних до перегляду рецензіях згадувалось, що «Терабітія» - це досить сумна стрічка. Брехня. Вона не просто сумна, вона безжально скрутить вас і не залишить ще довго після перегляду.
«Міст в Терабітію» - це стрічка про дитячі мрії та дружбу, стрічка про пошук власного місця в житті, стрічка про …скажу я сковтнувши гіркоту… оптимізмі та віру в краще.
Якщо ви все-таки вирішите переглянути цей фільм, я назву це мужнім вчинком. Тільки не сприймате все надто близько до серця – інакше буде дуже важко.

Оцінка: 8/10
90-2000 роки, оцінка:8/10

Велика риба

Назва в оригіналі:Big Fish
Рік: 2003
imdb
КиноПоиск.Ru

Цю картину я дивився наступного дня після «Терабітії» і на контрасті «Велика риба» здалась мені ще більш ніякою, ніж вона є насправді. Безумовно, в Бартона є свій стиль. Але моя проблема полягає в тому, що чим більше я дивлюсь картин цього режисера, тим менше мені цей стиль подобається. Пістрявий бал-маскарад царює практично в кожному фільмі. Бал без танцюристів – це не бал, тому не можу не представити головних осіб на цьому дійстві. Зустрічайте - простенький та нудний сюжет, невиразні герої, якась нечітка мораль – ось вони, наші герої.
Задумка у «Великій рибі» ніби й непогана, але Бартон настільки захоплюється другорядним, що під кінець фільму стає важко розрізнити основну сюжетну лінію. Режисер знімає для себе, для задоволення – і це плюс. Результат зйомок слабо зрозумілий глядачу – а це мінус.
Знову дозволю собі повернутись до «Терабітії» (в своїх думках я повертатимусь до неї ще довго). Обидві картини показують казку в реальності. Але роблять це настільки по-різному і з настільки різним ефектом, що спільного у них практично нічого немає. Мені було б по-справжньому цікаво почитати думки людей, яким сподобалась стрічка Бартона, а, точніше, хотілось би дізнатись – «Що саме там сподобалось?». А поки, коротко підіб’ю підсумки стосовно «Великої риби»: ні риба, ні м’ясо.

Оцінка: 5/10
90-2000 роки, оцінка:5/10

Весна, літо, осінь, зима ... і знову весна

Назва в оригіналі:Bom yeoreum gaeul gyeoul geurigo bom
Рік: 2003
imdb
КиноПоиск.Ru

Продовжуючи філософську тему, поверну в напрямку творіння корейського режисера Кім Кі Дука. Фільм я переглянув ще на Різдво, але гадаю відгук про нього доречно буде розмістити саме в цьому пості.
Що можна сказати… Досить незвичний досвід. Відчуваєш повне занурення в іншу культуру, філософію, релігію. Багато речей не розумієш, багато трактуєш по-іншому як це передбачав режисер. І тим не менше дивитись цікаво. В фільмі практично немає діалогів. Майже все необхідне доноситься до глядача за допомогою образів. Такий стиль інколи просто зачаровує. Щиро вважаю, що фільм варто переглянути кожному фанату кінематографу, принаймні, заради розширення власного кругозору.
Критики пишуть, що ця стрічка стала результатом творчого розвитку та режисерського «змужніння» Кім Кі Дука. Сподобалась фраза «він йшов до цього фільму». Якщо ви (як і я) не дивились інших картин режисера, то спробуйте хоча б переглянути трейлер до знятого раніше скандального «Острова». Всього кількох хвилин повинно вистачити, щоб зрозуміти походження фрази наведеної вище.
І все-таки я був би не щирим, якби написав, що фільм мені сподобався. Всі «східні» філософські стрічки я схильний примітивно ділити на дві категорії – «чужа філософія, але можу з нею погодитись» і «чужа філософія, погодитись не можу». До першої категорії відніс би ,наприклад, «Героя» (Чжана Імоу) і «Сім самураїв» (Акіро Куросави), до другої – «Тигр підкрадається, дракон ховається» (Енга Лі) і «Ляльки» (Такеші Кітано). Так ось, творіня Кім Кі Дука беззаперечно потрапляє в другу категорію. Занадто багато речей в його картині мені «чужі» та незрозумілі. Зрештою, це мій смак і мій вибір. Дивіться – оцінюйте.

Оцінка: 6/10
90-2000 роки, оцінка:6/10

Фарго

Назва в оригіналі:Fargo
Рік: 1995
imdb
КиноПоиск.Ru

2008 рік. Картині «Старим тут не місце» дають Оскар в категорії «Найкращий фільм», а я відкриваю для себе таке явище в кінематографі як брати Коени. Навмисне використовую термін «явище», оскільки для митців такого масштабу банальне «режисери» буде замало. Я бачив їхні картини і до цього - іронічні «Ігри джентльменів», культовий в певних кругах, проте не надто припавший мені до душі «Великий Лебовський». Окремим пунктом стоїть «Прочитати та спалити» - поки що єдина картина Коенів, яка мені не сподобалась. Але саме після «No Country for Old Men» я по-справжньому зміг оцінити величезний талант цього дуету. Фільми Коенів вчать цінувати кожен кадр. Вони вчать думати. Завдяки ним я в чергове заново відкриваю для себе світ кінематографа.
Про «Серйозну людину» я вже писав. Наскільки пригадую, тоді постав лише «7» - занадто низька оцінка для фільму, котрий я згадував і через два місяці після перегляду. Після цього почергово були переглянуті «Бартон Фінк», «Де ж ти брате?» і «Фарго». Я навмисно не дивлюсь всі їхні фільми «підряд», розтягуючи задоволення, немов гурман в ресторані. Про поневіряння сценариста в Голівуді та Одісею Джорджа Клуні я обов’язково напишу в майбутньому, а сьогодні спробую поділитись враженнями про «Фарго».
Ви колись щось чули про Міннесоту? Штат тисячі озер, «штат суслика». Штат чудернацьких акцентів та батьківщина Коенів. Вони народились та виросли в пригороді Міннеаполіса.
Фільм базується на реальних подіях. Саме таке неправдиве повідомлення хитрі Коени розмістили на початку картини, для того щоб глядач «краще повірив в цю історію».
Я думаю, ніхто надто не образиться, якщо я не затримаюсь на звичайному описі сюжету, який крутиться навколо викрадення дочки багатія заради викупу. Для цього існують спеціалізовані сайти, два з котрих я завжди вказую поруч із заголовком кожного фільму, про який пишу. Натомість одразу перейду до найцікавішого – вражень.
Десь вище, я вже згадував про цінність кожного кадра. Це складно пояснити – і ніби якісь звичайні люди, і ніби в не надто екзотичних ситуаціях – а ти дивишся з захопленням і просто не можеш відірватись! У всіх картинах Коенів ти відчуваєш справжню атмосферу того місця, де це все відбувається. В мене не надто великий досвід перегляду фільмів на мові оригіналу, але фільми Коенів у цьому плані одні з найскладніших. Яка гра слів, яка злива ідіом! Оцініть цей шматок звичайного діалогу, який я не полінився витягти із субтитрів:
- You got to listen to me on this one, Wade.
- Heck, you don't know. You're just whistling Dixie here.
- I'm saying, the cops, they can advise us on this. I'm saying, call a professional.
- No. No cops. That's final.
- This is my deal here, Wade. Jean is my wife, here.
- I gotta tell you, Wade, I'm leaning to Jerry's viewpoint here. We gotta protect Jean.
- We're not holding any cards. They got them all, so they call the shots.
- You're darn tootin'. - Damn it.
- I'm telling ya.
- Well, why don't we?
- I'm thinking we should offer them half a million.
- Now, come on, here! No way, Wade. No way.
- We're not horse-trading here, Wade.
- Yah.
- We gotta bite the bullet on this.
- Yah.
Акценти в картині шикарні. Коли поліцейська допитує двох проституток і всі троє активно використовують оце ‘Yah’ , без сміху та захоплення на цю сцену дивитись просто неможливо.
Скажу чесно, після цієї стрічки штат Міннесота я запам’ятаю надовго. Ці пейзажі, ці люди, ця мова, цей стиль життя та мислення… Ви, наприклад, чули про таку штуку як «Minnesota nice»? Виявляється, це специфічний стиль поведінки характерний для жителів цього штату.
Додам кілька слів і про пейзажі – зйомкам серйозно заважала одна з найтепліших зим в тих краях за останні 100 років. Використовували навіть фальшивий сніг, що прекрасно видно по великій кількості незамерзлої води в кадрі.
Впевнений, ви не знайдете в стрічці чогось екстраординарного. Я, наприклад, не знайшов. Натомість просто зрозумів – ось такі картини і називаються справжнім кінематографом.
Доводилось зустрічати думку, що «Фарго» - це один із найпростіших фільмів Коенів. Не знаю. Безумовно, «Фарго» - не «Бартон Фінк», але по яким критеріям його називати простим? Він простий, бо в ньому по ходу дійства «всього» дві відсилки до картин Стенлі Кубрика? Смішно.
На завершення хочеться розповісти про один кумедний факт. Чому саме «Фарго» я вибрав для перегляду? Через довжелезний список нагород з кінофестивалів? Ні, я про нагороди тоді і не знав. Подивитись стрічку мене «змусила» ось ця картинка під назвою «Сполучені Штати Кінофільмів» (клікніть на ній для повного перегляду):

Замість кожного штату – назва фільму, з яким найбільше цей штат асоціюється. Не пам’ятаю, в якому блозі я її знайшов, зате добре пригадую одне з питань в коментарях: «місто Фарго знаходиться Північній Дакоті – чому на карті фільм представляє Міннесоту?». Нехай це прозвучить смішно, але саме ця географічна дилема і стала останньою соломинкою по якій я вибрав наступний фільм Коенів для перегляду.
До речі, зверніть увагу, скільки взагалі картин Коенів на цій мапі. Не знаю як вам, а мені це багато про що говорить.

Оцінка: 8/10
90-2000 роки, оцінка:8/10

The music is all around us…

Добре сімейне ліричне кіно і музика… Якщо такі категорії фільмів не викликають у вас алергії та криків «краще ще раз передивитись «Нестримних» зі Стетхемом і Сталоне», то запрошую ознайомитись з героями сьогоднішньої статті.

Шалене серце

Назва в оригіналі:Creazy Heart
Рік: 2009
imdb
КиноПоиск.Ru

Читаючи коментарі до результатів чергової церемонії нагородження золотими статуетками, запам’яталась фраза: «Дюді нарешті дали Оскара!». Попри те, що Бріджес в наших глядацьких кругах найбільше відомий завдяки своїй ролі у «Великому Лебовському», саме його «перформанс» в «Шаленому серці» я б оцінив найвище.
Що трапляється з зірками, які вже давно скотились із небосхилу? А якщо зірка ще й активно п’є і немає ні грошей, ні сім’ї? Відповідь очевидна. Інша справа, що такі реалії рідко демонструють глядачу. Історія викладена нам в стрічці одночасно проста як шоссе і складна як людське життя. Герою Бріджеса співчуваєш, презираєш і знову співчуваєш. Він допускає ті самі помилки, які робили тисячі до нього і ще більше зроблять після. В усій красі постає «романтика» життя професійного співака, і не можна сказати, що режисер десь перебільшує чи недоказує.
Кіно приковує до себе і ти дивишся його до самого кінця радіючи та сумуючи з Бріджесом. А головне вірячи. Вірячи, що життя під музику кантрі все-таки налагодиться. Говорячи про цей фільм, неможливо не згадати про музику. Прості мотиви простої музики не можуть не сподобатись. Слухаючи ці пісні, починаєш значно краще розуміти ту країну і тих людей які живуть в ній.
Під завісу огляду хочеться ще раз згадати «Великого Лебовські». Дивлячись на завершення життєвого шляху колись видатного співака… чи не здається вам, що попри абсолютно різні жанри двох фільмів, Лебовські мав закінчити так само?

Оцінка: 8/10
новинки, оцінка:8/10

Август Раш

Назва в оригіналі: August Rush
Рік: 2007
imdb
КиноПоиск.Ru

Якщо уявити «Шалене серце» без музики ще так-сяк можна, то «Август Раш» - просто неможливо. Адже стрічка - це сама музика. Звичайна мелодрама, з елементами мильної опери, з надуманим сюжетом, яка завдяки музиці перетворюється на прекрасний фільм, який зможе зігріти будь-яке серце. Для мене це була, м’яко кажучи, не перша стрічка подібного жанру, але, зізнаюсь, кінцівку я переглядав тричі.
Треба визнати - в картині по-справжньому грають лише Август та Чарівник (персонаж Робіна Вільямса). Всі решта (навіть батьки Августа) виконують скоріше функції статистів. Проте на цей недолік швидко закриваєш очі, адже перед нами казка, а акторів в казки не буває.
Я не люблю мюзикли, і добре що «Август Раш» зовсім не мюзикл. Проте музика в ньому грає роль і режисера і сценариста і головного актора. Слухати музику можуть сотні, цінити її здатні десятки, а от творити – лише одиниці. Завдяки картині у глядача виникає можливість хоча б трохи зрозуміти світ справжніх творців музики. Принаймні я побачив цей фільм саме так.

Оцінка: 8/10
новинки, оцінка:8/10

Фанатик

Назва в оригіналі:High Fidelity
Рік: 2000
imdb
КиноПоиск.Ru

Історію непутящого невдахи, а по сумісництву і фаната музики, що майже весь фільм намагається розібратись в своєму внутрішньому світі, доброю сімейною історією не назвеш. А от в категорію «фільми про музику» він потрапляє без заперечень. Такого масиву енциклопедичної інформації музичного напряму, який валиться на глядача протягом фільму ще потрібно пошукати.
Інша справа, що на цьому переваги картини закінчуються. Схоже, що К’юзак зняв фільм про себе і для себе не надто хвилюючись, що багатьом подібний «шедевр» виявиться непотрібним. Кілька флеш-беків, кілька сумнівних жартів, Джо Блек в ролі продавця-психопата - на протязі 2 годин дії фільму не відбувається майже нічого.
Головний герой практично все в своєму житті спроможний виділити в такий собі список Топ-5. Топ-5 найболючіших розставань, топ-5 речей, які б він зробив, «якби почав заново» і так далі. Пишучи цей відгук, я збирався скласти свою топ-п’ятірку тих речей, через які фільм мені не сподобався, але передумав. Воно того не варте :-)

Оцінка: 5/10
90-2000 роки, оцінка:5/10

Рок-хвиля

Назва в оригіналі: The Boat That Rocked
Рік: 2009
imdb
КиноПоиск.Ru

Непересічна історія з унікальним музичним контентом, яка тим не менш мене «не зачепила» - ось як би я коротко охарактеризував цю британську картину.
Далеко не кожний день перед нами розгортається історія британських музичних піратів, які попри сувору заборону уряду … вперто крутять рок-н-ролл. На початку фільму все сприймається з подивом та захопленням. Але чим далі в ліс - тобто по сюжету- тим нудніше дивитись. Особливо коли виявляється, що ніхто з героїв не здатний на більше, аніж вони показують в перші 15 хвилин. А саме - «гуляти» і ставити вініл з рок-н-ролом на борту бувшого рибацького судна. Іронія над консерваторським британським урядом досить влучна, але коли ні з того, ні з сього в сюжет стрічки прокрадається я непотрібний пафос, то починаєш активно поглядати на таймер плеєра .
Безумовно, картина на любителя. Якщо вам близький дух хіппі і при вигляді небритий волохатих облич з кінохроніки минулого у вас прокидаються нотки ностальгії – то фільм для вас. Ну а єдине, що по-справжньому відзначив би в цій картині я – багато якісної і хорошої музики.

Оцінка: 6/10
новинки, оцінка:6/10

Клінт Іствуд представляє

Не перестаю дивуватись акторському та режисерському таланту цього американця. Кожний наступний його фільм, що я переглядаю, відкриває для мене щось нове. Якихось 10 років назад Клінт Іствуд в моїй уяві міцно асоціювався виключно з посередніми ролями в картинах на зразок «Брудний Гаррі». Крутий коп, погані хлопці – вам ця пластинка знайома. Але пройшов час, я значно вдосконалив знайомство з цим актором і був змушений повністю поміняти свою думку. Іствуд «виявився» прекрасним актором і ще кращим режисером. Майже кожна його режисерська робота за останні 20 років по-своєму знакова і про три з них я зараз розповім.

Непрощенний

Назва в оригіналі:Unforgiven
Рік: 1992
imdb
КиноПоиск.Ru

Поруч з «Танцюючим з вовками», цей фільм є найвідомішим вестерном знятим в 90-ті. Це саме справжній вестерн 90-их, із зовсім іншою оцінкою тодішньої сучасності, вчинків та людей. «Думаюче кіно», кіно в якому значно більш реальніше показано Дикий Захід, аніж у класичних вестернах 60-70 років, коли публіку захоплювали сурові герої зі швидкими револьверами, котрі спокійнісінько ступали по трупам своїх ворогів.
Я б навіть назвав цей фільм «антивестерном» - настільки успішно Іствуд розвінчує популярні штампи в цьому жанрі.
Історія про найманого вбивцю на пенсії, котрий вирішує повернутись «у справу» заради солідної винагороди зовсім недарма отримала Оскар, як кращий фільм (це саме, до речі, стосується і «Танцюючого з вовками» з Кевіном Костнером). Сумна, трагічна, правдива – можете самі підбирати епітети, але це справжнє КІНО, яке варто дивитись.

Оцінка: 7/10
90-2000 роки, оцінка:7/10

Підміна

Назва в оригіналі: Changeling
Рік: 2008
imdb
КиноПоиск.Ru

Досить несподіваний тандем Іствуда-режисера та Джолі-акторки в історичній драмі 30-их років, що базується на реальній історії. Рівень картини традиційно для Іствуда надзвичайно високий.
В пересічної жительки Пасадени зникає син. Через кілька місяців поліція його знаходить, але насправді вона знаходить .. не ту дитину. В той же час усі газети трублять про справу маніяка-убивці, який орудує неподалік.
Всі придирки до сюжету я заздалегідь прибрав, оскільки він намагався максимально відповідати реальній історії, за якою картину знято. Тому краще зосередитись саме на чомусь іншому. Скажімо, на грі акторів.
Звичайно, найцікавіше було спостерігати за тим, як Анджеліна Джолі впорається з роллю невтішної матері. І ви знаєте, в неї майже вийшло. Виявляється, якщо на жінку натягнути мішкоподібне плаття, зробити бездарну зачіску та нахлобучити на голову капелюшок, що по формі нагадує горшок для квітів, то навіть від сексуальності Джолі не залишиться і сліду. Ось тільки проблема в тому, що деякі актриси для драматичних ролей не підходять в принципі, і це було видно, в ті рідкі моменти, коли героїня Джолі дозволяла собі посмішку. Ці посмішки в моменті руйнували весь трагічний образ, який актриса старанно вибудовувала весь фільм. Що ж, все одно, експеримент був достойний, і я впевнений, що все-одно ніхто крім Іствуда Анджеліну в такому амплуа би не зняв.
Як це завжди буває в Іствуда, на голлівудську кінцівку не варто розраховувати – режисер все зробить по своєму. Якщо у вас досить міцні нерви, то фільм просто обов’язковий до перегляду.

Оцінка: 7/10
90-2000 роки, оцінка:7/10

Гран Торіно

Назва в оригіналі:Gran Torino
Рік: 2008
imdb
КиноПоиск.Ru

З розглянутого сьогодні тріо ця картина мені сподобалась найбільше. Серед неймовірного переплетіння проблем, які розглядає режисер – а це і сімейні відносини, і соціальні питання, і релігія, і расові питання, місце людини в своєму житті – мені вдалося розгледіти те, що так успішно маскують всі інші американські режисери – СПРАВЖНЮ СУЧАСНУ АМЕРИКУ.
Зізнаюсь, картина мене зачепила. Особливо це стосується її якоїсь відчайдушної прямоти та чесності. Від нас ніщо не приховують за фасадами фальшивих посмішок та наборами бездушних речень. Тільки реальність. Безумовно, ті питання, які піднімає режисер є спільними для всього світу, а не лише виключно для США. Проте побачити, що ТАКЕ кіно посмів зняти саме американський режисер – дорого вартує.
Не буду традиційно розмірковувати про акторську гру, сценарій, чи якийсь там саундтрек. Про все це зручно говорити... , але сьогодні хочеться сказати про фільм в цілому.
Щоб подивитись цю картину знадобиться мужність. Мужність побачити у вигаданому містечку Іствуда свій світ, світ, в якому ми живемо…
У свій час 79-річний Клінт Іствуд заявив, що роль в «Гран Торіно» стане останньою в його кар’єрі. Іствуд неначе виступає у власній лізі – знімає, що вважає за потрібне і показує, те що хоче показати. Його фільми – це стрічки від Особистості. Що ж, залишається сподіватись, що в якості режисера видатний американець порадує нас ще не раз.

Оцінка: 8/10
90-2000 роки, оцінка:8/10

Все не так як здається...

І знову загальною рисою картин, про які я розповім сьогодні, являються ігри режисера зі своїм глядачем. Десь все більш-менш зрозуміло (“13 поверх”), десь не зрозуміло майже нічого (“Малхоланд Драйв”), а десь уже сам глядач може відмовитись сприйняти гірку правду (“Острів проклятих”). В будь-якому випадку, всі три стрічки по-справжньому неперевершені — вони лише потребують особливого підходу...

Малхоланд Драйв

Назва в оригіналі:Mulholland Dr.
Рік: 2001
imdb
КиноПоиск.Ru

На початку січня було оголошено підсумки голосування кінокритиків Лос-Анджелеса, згідно якого найкращим фільмом десятиліття названо “Малхоланд Драйв”. Рейтинги — річ більш ніж суб'єктивна, проте про “шедевральність” “Малхоланд Драйв” мені доводилось чути не одноразово. Зрештою, настав час познайомитись із творчістю Девіда Лінча.
Що можна сказати? Дуже неординарний проект. Фільм, котрий спочатку знімався як серіал, потім був взагалі заморожений і зрештою випущений в прокат завдяки окремо дознятому матеріалу.
Гра акторів, робота оператора, композитора — чудово, але не за це я запам'ятаю в “Малхоланд Драйв”. Картина залишиться в моїй пам'яті, а також спогадах тисяч інших глядачів через свій загадковий сюжет. Сюжет, однозначної трактовки якого не існує і досі. На даний момент ще ніхто не дав повне і вичерпне тлумачення картині, в той час як єдина людина, котра може це зробити (режисер) вперто мовчить, обмежившись коротким списком підказок для глядача.
Так, існує більш-менш загальноприйнятна версія подій того, що відбулось (її ви можете знайти на різних кінофорумах), але іронія долі полягає в тому, що картина дозволяє без зайвих зусиль висунути абсолютно протилежне трактування сюжету.
Сюжет крутиться навколо акторського життя в Голівуді, що, м'яко кажучи, вже всім набридло. Але Лінч знімає своє кіно так, назвати якісь сцени в його фільмі штампами не повертається язик.
Я не можу сказати, що мені дуже сподобався “Малхоланд Драйв”. Важко вподобати те, чого майже не розумієш :-) Але саме ця загадковість, можливість вибудувати неначе з конструктора свою трактовку подій і є головною ізюминкою фільму.
Якщо колись вам здасться, що навколо все ясно та зрозуміло — передивіться фільм Левіда Лінча, і ця ілюзія зникне :-)
P.S. Не можу не зауважити наскільки чарівно звучать в картині два хіти 60 років: Конні Стівенс "Sixteen Reasons" та Лінди Скотт "I've Told Ev'ry Little Star"

Оцінка: 7/10
90-2000 роки, оцінка:7/10

Острів проклятих

Назва в оригіналі: Shutter Island
Рік: 2010
imdb
КиноПоиск.Ru

Схоже, що тандем Скорсезе та Ді Капріо — це явище всерйоз та надовго. Ді Капріо вже давно позбувся сумнівної слави “зірки Титаніка” і його теперішні ролі по праву визнаються одними з найкращих в сучасному кіно.
“Проклятий острів” - це темна та важка картина. 1954 рік, на острів де знаходиться клініка для лікування психічно хворих злочинців прибуває тандем федеральних маршалів для розслідування обставин втечі однієї з “пацієнток”. Розслідування веде маршалів все далі і далі, доводячи до тієї точки, коли для того, щоб дізнатись правду може просто не вистачити духу.
Взагалі, попередній абзац можна сміливо забути. Ні він, ні трейлери і анонси стрічки не дають жодного уявлення про що вона НАСПРАВДІ.
Кілька нюансів, на яких хотілося б зупинитись. Фільм дуже стильний та атмосферний. Суворий скелястий острів-тюрма, божевільні пацієнти, суворі охоронці, притворно ввічливий штат лікарів, страшна буря, що насувається на острів. Що не кажи, а Мартін Скорсезе вміє нагнітати...
Величезним плюсом я б назвав час дії картини - якби його перенесли в наші дні, то дивитись було б і на половину не так цікаво.
Фільм триває довгі 2 години 20 хвилин, але воно того варте. Режисер уміло штовхає глядача з однієї крайності в іншу, і в результаті ви вже не знаєте чому вірити. Власне і по закінченні фільму я не був впевнений, що зрозумів кінцівку ПРАВИЛЬНО, але прокрутивши в пам'яті фільм спочатку, зрозумів — в кінцівці Скорсезе двояких трактувань бути не може.
Не хочу якимось чином розкривати таємниці сюжету, але все-таки поясню в чому мене фільм засмутив. Я до самого кінця вірив, що розв'язка буде в стилі “Гри” з Майклом Дагласом. Але вона виявилась в стилі “Ігри розуму” з Расселом Кроу...

Оцінка: 7/10
новинки, оцінка:7/10

13 поверх

Назва в оригіналі:The Thirteenth Floor
Рік: 1999
imdb
КиноПоиск.Ru

По великому рахунку, дві попередні картини звичайно ж потужніші у всіх аспектах (режисура, операторська робота і т.д.), але саме “13 поверху” я вирішив поставити дещо вищу оцінку. Не можу повністю аргументувати свій вибір нічим іншим як банальною фразою “більше сподобався”. Не знаю... Можливо цьому посприяло те, що в цій картині задум режисера найбільш очевидний і він відкриває всі карти в фіналі, на відміну від Лінча і Скорсезе.
“13 поверх” вийшов за кілька місяців до прем'єри “Матриці”, і, як нам тепер добре відомо, попри схожу задумку не отримав навіть десятої частини слави та популярності фільму братів Вачовських. На мій смак “Матриця” як фільм вийшов “сильнішим”, і недаремно культовою стала саме вона. Інша справа, що на хвилі популярності цієї стрічки незаслужено забули про її попередників - “Темне місто”, “13 поверх”...
Сюжет, як вже не складно здогадатись, в “13 поверсі” обертається навколо віртуальної реальності. Ви не побачите тут неймовірних спецефектів та сутичок в режимі слоу-мо, але, як не дивно, фільми про віртуальну реальність можна дивитись і без цього джентльменського набору. Замість гонок та стрибків з даху на дах, режисер більше зосередився на філософських питаннях. Ніби нічого складного, ніби чергова комп'ютерна корпорація придумує черговий віртуальний світ (Лос Анджелес 1937 року) і ніби все повинно закінчитись без інтриги, але... Одним словом, я впевнений, що стрічка вас не розчарує.
...“Хе!” - чути вигуки із залу. “Кому це потрібно! Що може бути філософського і розумного в такому жанрі!” Невдоволений глядач потроху покидає кінозал, навіть не задумуючись, що весь його світ, всі його знайомі та й він сам — може виявитись лише набором байт на чиємусь комп'ютері...

Оцінка: 8/10
90-2000 роки, оцінка:8/10

500 днів нової та реальної Амелі

За кілька днів до Нового року, подорожуючи по просторам тенет, наштовхнувся на цікавий пост “широко відомого у вузьких колах” Алекса Екслера, в якому той розмірковував на тему новорічних та різдвяних фільмів. З особливою теплотою популярний блоггер відгукнувся про дві стрічки: “Реальна любов” та “Нова Різдвяна казка”. Жодну з них на той момент я не бачив, тому мій “to-watch-list” одразу поповнився ще двома кандитатами. Через кілька днів я їх переглянув, проте відгук пишу лише зараз. Крім цих фільмів в сьогоднішній пост увійдуть ще й такі картини як “Амелі” та “500 днів літа”. Всі чотири стрічки характеризуються певним нальотом романтики та кохання — на противагу моєму попередньому посту, фільми в котрому були, мабуть, аж занадто суворі та похмурі :)

Реальна любов

Назва в оригіналі:Love Actually
Рік: 2003
imdb
КиноПоиск.Ru

Припускаю, що цю картину крутили на вітчизняному телебаченні не раз і не два, проте раніше я її не бачив. Фільм-конструктор, який складається з кількох паралельних історій звичайних людей з обов'язковим щасливим фіналом, який звичайно ж припаде на Різдво.
Кохання панує над усіма, починаючи від португальскої служниці і закінчуючи британським прем'єр міністром — такий головний посил стрічки. Ідея настільки ж нова, наскільки новий світ в якому ми живемо. Але завдяки оригінальній побудові сюжету та по-спражньому щирим посмішкам акторів стрічку дивитись цікаво та приємно. “Реальна любов” не розширює границю жанра, не приковує ланцюгами до екрану, не перехоплює подих в очікуванні і не змушує реготати до нестями. Але це зовсім не заважає їй просто бути хорошим фільмом.
Одним словом, якщо буде потрібно створити відповідний настрій перед якимось святом — перегляньте “Реальну любов”. І у вашій душі стане трохи тепліше.

Оцінка: 7/10
90-2000 роки, оцінка:7/10

Нова Різдвяна казка

Назва в оригіналі: Scrooged
Рік: 1988
imdb
КиноПоиск.Ru

На відміну від попередньої стрічки, “Нова Різдвяна казка”(в оригіналі фільм називається “Скнара”, по назві твору Ч. Діккенса) не така легка і проста, адже режисер береться за таку нетривіальну справу як пошук доброти в серці жорсткої та червствої людини. “Жорстокий і черствий” у нас Біл Мюррей, а коли в картині знімається такий актор, для мене це стає аналогічним до знаку “кіноякості”. Проте одночасно це означає, що від фільму годі очікувати банальних штампів. Можливо саме тому під Різдво та Новий Рік наші канали традиційно крутять “Один вдома” та “Міцний горішок”, а не кіно з Мюрреєм...
Прикро, але версія фільму яку я дивився була з одноголосим перекладом жахливої якості, що дещо “підмочило” враження від фільму.
Коротко про головного героя — молодий президент телекомпанії полюбляє тероризувати всіх своїх підлеглих, немає друзів та сім'ї, а Різдво — це лише день коли на телебаченні одні з найвищих глядацьких рейтингів. З таким типом неодмінно слід щось робити! Героя Мюррея по черзі відвідують духи минулого, теперішнього і майбутнього Різдва намагаючись виправити характер телемагната, котрий пручається з усім наявним у нього цинізмом та залізною волею.
Все це звучить дещо незвично, проте фільм без сумніву вартий перегляду!
Як мінімум всі отримають насолоду від блискучої акторської гри, а як максимум дехто задумається над собою та своїм життям...

Оцінка: 7/10
40-80 роки, оцінка:7/10

Амелі

Назва в оригіналі:Le fabuleux destin d'Amélie Poulain
Рік: 2001
imdb
КиноПоиск.Ru

Ох вже ці франзузькі фільми... Інколи просто хочеться поділити весь кінематограф на світовий та французький. Цей невловимий шарм, ця незабутня атмосфера... Напевно я буду не надто далеким від правди, якщо назву “Амелі” одним з найвідоміших французьких фільмів за останнє десятиліття. Неодноразово я чув згадки про це кіно, і щоразу то брак часу, то відсутність бажання не давали мені його переглянути.
В цьому абзаці мав би бути опис сюжету, але, згадавши про що саме картина, я просто посміхнуся. Тут треба не читати, а дивитись :) Звичайна француженка працює в звичайному французькому кафе і живе звичайним життям... потрохи впливаючи на життя інших. Ось тільки на своє життя вона вплинути боїться...
Про цей фільм як ніколи важко написати щось по суті. Можливо тому, що ця картина скоріше не послідовність подій, а такий собі різнобарвний набір почуттів та емоцій. Ви можете описати почуття?
У відгуках на “Кинопоиску” пишуть, що згодом було знято безліч наслідувань, але безуспішно. Адже Амелі — вона одна, та й талант Жан-П'єра Жене є далеко не в кожного. Дивіться, оцінюйте, насолоджуйтесь.
P.S. Хочу одразу застерегти любителів дивитись трейлери фільму ДО його перегляду він одної простенької “пастки”, на яку я сам успішно клюнув. В фільмі немає жодної магії, чудес і чародійства — там все реальне. А певні спецефекти на екрані являють собою звичайний “посилюючий метод” від режисера.

Оцінка: 8/10
90-2000 роки, оцінка:8/10

500 днів літа

Назва в оригіналі:(500) Days of Summer
Рік: 2009
imdb
КиноПоиск.Ru

Вже досить давно я не зустрічав настільки нешаблонних, оригінальних та яскравих молодіжних картин з американською пропискою. В принципі, можна було б сказати, що фільм просто “потрапив під настрій”, але це не зовсім не так. Атмосфера картини настільки чарівна і тепла, що можу гарантувати — навіть після важкого дня ви закінчите її перегляд з посмішкою на вустах.
І знову ж таки, в котре за сьогодні констатую, що в сюжеті нічого надзвичайного немає — хлопець зустрічається з дівчиною. Ось і все. Але ж наскільки класно все знято! Моменти щастя та розчарування, банальні розмови та емоції, звичні стереотипи та помилки — на все це дивишся ніби під трохи іншим кутом, і все якимось містичним чином виглядає ніби бачиш це ... вперше. Режисер майстерно підкреслює все важливе і ключове у людських відносинах. І немов сам перетворюється на глядача, спостерігаючи за своїми героями. Я і близько не очікував отримати настільки неординарний фільм на таку ординарну тему. Не знаю на рахунок запорожців в степах України, але те, що хороші кіномайстри не перевелись в Штатах — це беззаперечний факт.
До речі. Від жіночої частини кіноаудиторії частенько можна почути думку, згідно якої чоловіки не вміють по-справжньому оцінити “романтичний жанр” і лише кепкують з нього. А насправді вся справа в якості! Скажімо я дійсно не можу оцінити і дивитись безкінечне серіальне мило чи типовий маспродукт, які так наполегливо торують собі шлях на наші екрани. Що ж таке справжня якість? Перегляньте “500 дні літа” і ви дізнаєтесь.
P.S. Вкотре переконався наскільки важко інколи буває локалізаторам. Ну як, як адекватно перекласти цю фантастичну фразу в кінці картини?
— Nice to meet you. I'm Autumn.

Оцінка: 8/10
новинки, оцінка:8/10

Стрибок в свідомість

Сьогодні я розповім про три прекрасні картини, які тим не менш зможуть переглянути не всі. Режисери цих фільмів, граючись з людською свідомістю немов з іграшкою, часто використовують доволі важкі методи, тому не можу гарантувати, що герої сьогоднішнього огляду прийдуться до смаку кожному.

Пам'ятай

Назва в оригіналі:Memento
Рік: 2000
imdb
КиноПоиск.Ru

Переглянувши “Темного лицаря”, я задався логічним питанням — хто ж режисер цього шедевру? Виявилось, такий собі британець Крістофер Нолан. Його останні роботи до “Лицаря” були “Бетмен Початок” та “Престиж”. Фільми, як на мій смак непогані, але не видатні — особливо ця сентенція вірна для простенького пріквела “Бетмена”. Після того я “залишив” Нолана у спокої, аж поки не натрапив на одну з дебютних робіт британця — триллер “Мементо”, який згідно історії кінематографу і приніс йому світову знаменитість.
Сказати, що фільм вражає — це нічого не сказати. Кіноексперименти режисера з глядачем тут просто приголомшують.
Леонард Шелбі страждає на рідкісну хворобу — і нього не працює короткотермінова пам'ять і він не здатен запам'ятати нічого з того, що трапилось 15 хвилин назад. Своє минуле він пам'ятає до певного рубежу — трагедії, що трапилась в його сім'ї. В його будинок вдерлись грабіжники, його дружину було вбито, а сам він ледве вижив, якщо таке існування можна назвати повноцінним життям. Єдина мета його існування — помста. Щоб не забути про те, що трапилось, він використовує татуювання на своєму тілі, фотографії з написами, записки. А ще йому допомагають якісь люди, точніше Леонард думає, що йому допомагають...
Вражаючий сюжет творці фільму підкріпили ефективним трюком. Адже фільм нам демонструють в зворотній послідовності. До цього я бачив подібне лише в французькій “Незворотності” Гаспара Ное (той фільм вийшов на 2 роки пізніше, хто-зна, можливо Ное і запозичив у Нолана такий “обернений” хронометраж...).
Якщо ви гадаєте, що оскільки нам одразу показують фінал, то “все ясно” - я вас розчарую. Далеко не “все ясно” навіть після закінчення фільму. “Мементо” - це картина, яку не осягнути одним поглядом. Ще довго після перегляду ви згадуватимете кадри фільму та відкриватимете для себе нові драматичні моменти.
До речі, на спеціальному виданні фільму на ДВД у глядача є можливість переглянути стрічку у “правильному” хронографічно вірному порядку, хоча я не уявляю як можна дивитись цю картину в іншому, протилежному до задумки режисера ракурсі.
Стрічка по-справжньому сподобалась. Оригінальністю. Силою. Переконливістю. Якщо ви її ще не бачили — ні в якому випадку не пропустіть.
Щодо Нолана, то, натхненний неймовірністю “Мементо”, я планую ще переглянути “Безсоння” 2002 року та з інтересом чекаю “Початок”(Inception) — прем'єра картини з 200-мільйонним бюджетом запланована на літо.

Оцінка: 8/10
90-2000 роки, оцінка:8/10

Машиніст

Назва в оригіналі: El maquinista
Рік: 2004
imdb
КиноПоиск.Ru

А ось і ще один старий знайомий по “Темному лицарю” - Крістіан Бейл. В “Машиністі” його ледве можна впізнати, оскільки, як пишуть, в свій час для цієї ролі актор скинув більше 30 кілограм. Моторошний іспанський триллер зможуть додивитись далеко не всі, проте ті, хто витримає, будуть винагороджені достойним фіналом.
Сюжету як такого практично немає — все крутиться навколо головного героя, який ... не спить уже багато місяців. Його постійно мучать видіння та кошмари - як наслідок, бідолаха вже перестає розрізняти реальність та фікцію. Невизначеність де правда, а де уява мучить не тільки Тревора Резніка, але й глядача, оскільки режисер не дає жодних натяків на цю тему. Картина по-справжньому важка. Зловісна, темна, липка атмосфера панує на екрані. Весь час чогось очікуєш і весь час твої сподівання виявляються марним. Залишається хіба що подякувати режисеру за те, що той не став доповнювати і без того моторошну картину елементами хоррора. Проте, все це знято не заради одного процесу. В кінці картини вщент збентеженому глядачу все-таки буде дане пояснення на всі питання.
Ось тільки чи втішить воно вас?

Оцінка: 7/10
90-2000 роки, оцінка:7/10

Місто темряви

Назва в оригіналі:Dark City
Рік: 1998
imdb
КиноПоиск.Ru

Раса прибульців знаходится на грані вимирання. Попри всю свою могутність, яка дозволяє навіть змінювати реальність. Подорожуючи по галактиці, вони натрапляють на одну населену планету, жителі котрої можуть стати рятівним ключем до виживання.... Ласкаво просимо у Місто темряви — штучно створений світ, який повністю змінюється щоночі. Міняються будинки, вулиці і ... навіть спогади людей. Все це робится з єдиною метою — дослідити людство та вияснити секрет його існування.
Картина виявилась несподівано захоплюючою та цікавою. Я наштовхнувся на неї практично випадково, власне з найцікавішими фільмами так буває завжди :)
“Темна фантастика в стилі нуар” - ось як би я охарактеризував жанр фільму. Затягуючий сюжет поступово розгортається перед очима глядача, відповідаючи на одні запитання і одночасно ставлячи інші (не скажу, що кінцівка надто не передбачувана, проте свій шарм в ній безумовно є). Хороша гра акторів - без зайвого пафосу та драматизму, саме на стільки на скільки потрібно.
Якісний та колоритний фільм — один з небагатьох, які я без сумніву можу рекомендувати любителям жанру... Хоча останню фразу з успіхом можна застосувати до всіх трьох картин в сьогоднішньому огляді :)
Кілька цікавих “уривочних” моментів, які хотілося б виокремити — благо картина дає певну поживу для роздумів. По-перше цікавий шлях, яким змінюється об'єктивна реальність в стрічці. На відміну від інших фільмів такої тематики (взяти ту ж “Матрицю” зняту на рік пізніше на цих же декораціях) — реальність тут ПО-СПРАВЖНЬОМУ змінюється, тобто відбувається зміна матеріального замість класичних ігор зі свідомістю головного персонажа. Свідомістю в фільмі теж маніпулюють, але з іншою метою. По-друге, варто звернути увагу на ті нетривіальні питання, відповіді на які намагаються знайти прибульці. Ось неточна цитата з картини: “Якщо вам імплантувати інші спогади, чи станете ви жити відносно них? Що таке людина? Придаток до своєї пам'яті, чи щось значно більше?”
P.S. Мені так здається, чи якщо в якійсь картині знімається Дженіфер Конеллі, то обов'язково слід чекати появу довгого пірсу в океан? ;)

Оцінка: 7/10
90-2000 роки, оцінка:7/10

Скажений Макс - під куполом трилогії

Нечітко пригадую, що на початку 90-х вже переглядав не то другу, не то третю картину франчайзу. Туманні уривки оповиті серпанком “легендарності” - ось все, що я пам'ятав про пригоди Макса. Тому ось уже кілька останніх років планував переглянути трилогію повністю, але ці наміри весь час відкладались. До тепер. Благо сучасний кінематограф, в переважній мірі штампуючи клони безглуздих бойовиків і тупуватих комедій, цілком дозволяє час від часу занурюватись в глибини океану класики світового кінематографу.
Не те щоб малобюджетні картини зняті в австралійських пустелях з молодим Мелом Гібсоном в головній ролі якось претендували на звання незаперечних шедеврів, але свій слід в кіно вони, безумовно, залишили. Особливо це справедливо для прекрасної другої частини франчайзу - “Воїн дороги”. Вона вигідно вирізняється на фоні простоватої першої і нудної третьої. Проте, про все по порядку...

Скажений Макс

Назва в оригіналі:Mad Max
Рік: 1979
imdb
КиноПоиск.Ru

Дія всіх трьох картин відбувається в постапокаліптичному світі, але в кожній з них цей “апокаліпсис” зображено дещо по іншому. Попри всі старання режисера втримати трилогію в стрункому сюжетному руслі, зв'язок картин між собою більш ніж умовний. По великому рахунку, їх можна дивитись окремо, не втрачаючи майже нічого.
Особливо “відірваною” виглядає перша частина, в якій немає практично нічого “постядерного”. Натомість глядачу демонструються звичайні гонки на магістралях, в яких “хороші хлопці” не дають спуску “поганим хлопцям”. Ця історія плавно переходить в комбінацію “банда байкерів полює на сім'ю хорошого хлопця”, щоб згодом трансформуватись в “хороший хлопець перетворюється на Скаженого Макса і полює на банду байкерів”.
До виходу на екрани “Відьми з Блер”, “Скажений Макс” впевнено утримував лідерство в номінації найкраще співвідношення бюджету до отриманого прибутку. Знятий практично за четверть мільйона він приніс в прокаті своїм творцям неймовірні доходи. Тогочасній публіці сподобались “безбашені” гонки по автомагістралям, проте сучасний глядач не побачить в “Максі” майже нічого цікавого. Стрічок на подібну тему відтоді було знято настільки багато, що всю початкову оригінальність австралійської картини просто важко помітити.
Якщо коротко, то перша частина мене розчарувала. Зате друга..

Оцінка: 6/10
40-80 роки, оцінка:6/10

Скажений Макс 2: Воїн дороги

Назва в оригіналі: Mad Max 2
Рік: 1981
imdb
КиноПоиск.Ru

виправдала найсміливіші сподівання. Власне кажучи, саме цей фільм я б назвав справжнім “Скаженим Максом”. Простий та логічний сюжет, яскраві персонажі, драматизм та драйв в кінці-кінців! Що й казати — якщо ви не бачили фінальну сцену погоні з “Воїну дороги”, то просто марно вважаєте себе любителем кіно :)
Не берусь підрахувати скільки нового принесла стрічка в світове кіно та скільки раз потім її по всякому копіювали. Зате більш ніж впевнений, що таку класну фантастику не дарма вважають одним із найяскравіших екшн-фільмів 80-их.
Світ, в якому існує лише одна цінність — паливо. Світ, в якому дороги перетворились на життєві артерії, біля яких намагаються вижити жменька людей. Світ, в якому вціліє лише той, в кого надійніша машина, міцніші нерви та повний бак бензину.
Без сумніву, неймовірний фільм! Ну-мо перегляну я ще раз сцену погоні... :)

Оцінка: 8/10
40-80 роки, оцінка:8/10

Скажений Макс 3: Під куполом грому

Назва в оригіналі:Mad Max Beyond Thunderdome
Рік: 1985
imdb
КиноПоиск.Ru

Після “Воїну дороги” я сподівався на таке ж драйвове продовження, але творці картини чомусь вирішили інакше. Макса пересадили з автомобіля на верблюжу упряжку, всунули в стрічку Тіну Тьорнер, вчергове “перемалювали” світ франчайзу і пішли по неквапливій “філосовській” доріжці...
Не стану сперечатись — місцями “Під куполом грому” дивитись цікаво, певні моменти досить навіть нічого, але в цілому картина залишає по собі прісне враження. Наче розуміючи свій промах, режисер в самому кінці повертає в сюжет “класичні перегони”, але це лише підкреслює загальну невдачу фільму.
Міллер на протязі трьох фільмів шукав рецепт ідеального “постапокаліпсису”.
У “Воїні дороги” він його знайшов. Але повністю очевидним це стало лише після прем'єри “Під куполом грому”..

Оцінка: 6/10
40-80 роки, оцінка:6/10

До речі, скоро на екрани планують випустити четвертого “Макса”. Вже без Гібсона, який на думку режисера занадто старий, зате з потужним рядом нових спецефектів. Що ж, подивимось...

Доларова трилогія

“Доларова трилогія” Серджіо Леоне, яку геніальний італієць примудрився зняти трохи більше ніж за три роки, безсумнівно стала однією з найяксравіших подій в жанрі вестерн 20 століття. Леоне практично вдихнув нове життя в історії про ковбоїв з револьверами і забезпечив фільмам такого плану довге і ситне майбутнє. Його “спагетті-вестерни” відкрили новий напрямок в тематиці ковбойського кіно. Іронія долі, але картини, які відродили захоплення до цього суто американського жанру були відзняті... в іспанські пустелі, з більшістю іспанських акторів, а режисер та композитор трилогії — італійці.
Попри те, що “Хороший, поганий і злий” являється пріквелом до двох перших частин, я дивився стрічки саме в порядку їх зйомок , адже тільки так можна було відслідкувати “еволюцію” Леоне як режисера, Іствуда як актора, Моріконе як композитора.
Саме поняття трилогії тут досить розпливчате. По великому рахунку, всі картини об'єднує лише персонаж “людини без імені” у виконанні Клінта Іствуда. Неначе бажаючи заплутати глядача, Леоне без жодних комплексів використовує багатьох акторів в різних ролях в залежності від картини. Чого лише варті персонажі Лі Ван Кліфа в “На кілька доларів більше” і в “Хороший, поганий і злий” - спробуйте їх порівняти :)

За пригорщу доларів

Назва в оригіналі:Per un pugno di dollari
Рік: 1964
imdb
КиноПоиск.Ru

Пересічний італійський режисер знаходить мало кому відомого 34-річного американського актора, чия кар'єра явно в крутому піке. На смішну суму ці двоє, спілкуючись виключно через перекладача, знімають кіно. Щоб сильно не перенапружуватись, за основу береться сценарій картини Акіро Куросави “Тілоохоронець” і дещо “адаптується”.
Попри неясні перспективи фільму стається диво і фільм що називається “вистрілює”. Про Леоне та Іствуда дізнається весь світ, а на великі екрани готується вихід продовження.
Зізнаюсь, що порівняння більш пізніх робіт італійця з цією картиною явно не на користь останній. Простий, а інколи по-дитячому наївний сюжет, харизматичні, але абсолютно передбачувані актори, цікаві, але частенько затягнуті сцени, в яких вдесяте повторюється одне і теж — одним словом, я вдячний цій картині, за те, що вона подарувала світу Леоне, Моріконе та Іствуда, проте приблизно через 50 років після зйомок вона виглядає відверто слабко.
До речі, свій класичний прищур Іствуд отримав саме тут, “завдяки” яскравому світлу софітів. В інших картинах зі світлом, звичайно, все було в порядку, але прищурений погляд актора так сподобався публіці, що Клінт вирішив його залишити.

Оцінка: 6/10
40-80 роки, оцінка:6/10

На кілька доларів більше

Назва в оригіналі: Per qualche dollaro in più
Рік: 1965
imdb
КиноПоиск.Ru

Фільм значно вищого рівня, аніж його попередник. Скажу навіть більше — попри те, що головною перлиною трилогії вважається “Хороший, поганий і злий”, саме “На кілька доларів більше” сподобались мені найбільше. Гадаю саме ця частина стала апогеєм “спагетті-вестернів”, а фінальну сцену можна записувати в одну з найкращих в жанрі.
Як завжди буває в Леоне, грою акторів можна просто насолоджуватись. Вони не хороші і не погані, не брехливі і не щирі — вони СПРАВЖНІ. І нехай нікого не вводять в оману деякі обов'язкові атрибути “спагетті-вестернів” (неймовірна влучність, практична невразливість головних героїв тощо). Це кіно по-справжньому цікаво дивитись. Неймовірно, але одним із головних достоїнств картини є... паузи. Мовчання, довгий погляд, звичайна тиша — як багато можна висловити цими засобами!
Свій найвідоміший “ковбойський” саундтрек Моріконе напише для третьої частини трилогії. Для мене ж справжнім відкриттям стала простенька мелодія з механічного годинника Індіо. Браво!

Оцінка: 8/10
40-80 роки, оцінка:8/10

Хороший, поганий і злий

Назва в оригіналі:Buono, il brutto, il cattivo, Il
Рік: 1966
imdb
КиноПоиск.Ru

В цій картині Леоне втілив весь свій досвід отриманий за час попередніх зйомок, а глядачі отримали прекрасну і незабутню картину, яка не втратила свого блиску і для наступних поколінь.
Цього разу італієць заручився досить солідним як на ті роки бюджетом. В певних сценах роль масовки навіть грали цілі роти іспанської армії :) Картина знімалась з розмахом — адже її події розгортались на фоні Громадянської війни в США, тому від звичної схеми “невеличке містечко в пустелі — крутий мисливець за бандитами” доводиться відійти.
З кожною наступною частиною трилогії кількість ключових персонажів збільшується з арифметичною прогресією і, як не складно здогадатись, в цьому фільмі їх троє.
Три шукачі пригод, а точніше грошей, які ці пригоди приносять. Три безсердечні ганфайтери, розділення яких на “хороший”, “добрий” і “злий” більш ніж умовне. Жорстока війна між Північчю та Півднем, яка розриває країну, але не зможе завадити тим, хто йде за блиском золота.
Картина досить довга, але питання “дивитись чи ні” просто-напросто не стоїть.
Щодо власних вражень, то зауважу, що тісний зв'язок з військовими діями дещо нашкодив атмосфері “чистого вестерну від Леоне”. Натомість ми отримали пригодницьке кіно з більш широким полем подій...

Оцінка: 7/10
40-80 роки, оцінка:7/10

Дивлячись в минуле — 2009-ий і ще далі...

Мене важко назвати прихильником відмічати якісь рубежі. Наприклад, завершення “кіносезону-2009” і початок “кіносезону-2010”. Проте знайдене на безмежних просторах Ютуба відео просто-таки змушує зробити це.
Автором ролика пророблена просто колосальна праця по монтажу. В якісь 7 хвилин йому вдалось втиснути уривки більше ніж 200(!) фільмів за 2009 рік. Одна з найкращих аматорських відеоробіт, які я коли-небудь бачив.

Цікаво, існують такі кіномани, які впізнали кожен кадр з цього ролику? :)

В січні 2010 основний акцент я зробив на “кінокласиці” - картинах Чапліна, Кубрика, Куросави, Леоне. Про них і поговоримо сьогодні :)

Вогні великого міста

Назва в оригіналі:City Lights
Рік: 1931
imdb
КиноПоиск.Ru

На даний момент, це моє найглибше занурення в кіноісторію. Ще б пак — 1931 рік! Невідомо, коли цей рекорд поб'ю, хоча є ще плани переглянути пропагандистський «Броненосец «Потёмкин» 1925 року...
Говорити про талант Чарлі Чапліна завжди цікаво. Всі хвалять, всі визнають, проте... практично ніхто з сучасної публіки не бачив його картин.
На моєму вінчестері давненько чекали свого часу нарізки з Чапліном і кілька фільмів за його участю. Переглянувши кілька короткометражних роликів, я ”психологічно”підготував себе до кінематографу тих років і взявся за “City Lights”...
Картина сподобалась. Нічого неймовірного там немає, але це добре та кумедне кіно, яке викликає щиру посмішку навіть у наш час. Справжня “класика”, яка залишиться актуальною рівно стільки, скільки існуватиме кінематограф.
Проста та наївна історія кохання волоцюжки до сліпої дівчини з неодмінним хеппі-ендом. І це зовсім не той випадок, коли тільки покриті пилюкою кінокритики побачать в картині щось цінне. “Вогні великого міста” можна показувати будь-якій аудиторію — будьте певні, маленький чоловічок з ціпком та в циліндрі розсмішить кого завгодно.
До речі, цю картину практично кожен в змозі подивитись “в оригіналі”. Здогадайтесь чому ;)

Оцінка: 7/10
40-80 роки, оцінка:7/10

Сім самураїв

Назва в оригіналі: 七人の侍
Рік: 1954
imdb
КиноПоиск.Ru

Не так вже й легко знайти режисера, в якого за його кар'єру “позичили” стільки ідей, як в Акіро Куросави :) До “запозичень” в свій час доклав руку навіть Серджіо Леоне, перезнявши “Тілоохоронця” Куросави і назвавши його “За декілька доларів”. Що стосується картини “Сім самураїв”, то всього лише за кілька років після їх прем'єри в Сполучених Штатах — твердині в боротьбі за інтелектуальні права — було знято картину ... “Чудова сімка”. Звичайно, від такого кроку глядачі всього світу лише виграли, проте факт “запозичення” сам по собі цікавий.
Важко в кількох реченнях охарактеризувати проект такого масштабу як “Сім самураїв”. Філософська драма, притча, історія з людського життя — таке трьома словами не окреслиш. І це при тому, що сюжет сам по собі не назвеш надскладним: Японія, 1586 рік, селяни, що потерпають від набігів бандитів, вирішують найняти кількох самураїв для свого захисту. Ось і все! Але ж,яка картина знята по цьому!
Прекрасні харизматичні персонажі, мудрі діалоги, драматизм подій, які розгортаються на екрані — таке кіно варто дивитись! Окремо виділю кінцівку: слова, які виголошує старий самурай і досі згадуються з сумною ліричністю. Гіркі та прості, але правдиві і справжні як наше життя.

Оцінка: 8/10
40-80 роки, оцінка:8/10

Механічний апельсин

Назва в оригіналі:A Clockwork Orange
Рік: 1971
imdb
КиноПоиск.Ru

Стенлі Кубрик та Серджіо Леоне - це два “класичні” режисери, роботи яких за останні роки мого активного “кіноперегляду” сподобались найбільше. Переглянути абсолютно всі їхні картини наміру немаю, проте розширити свої знання в творчості цих майстрів сподіваюсь. “Доларову трилогію” Серджіо Леоне обговорю наступного разу, а зараз поділюсь враженнями від нашумівшого “Механічного апельсину” Кубрика.
В картині часто використовується спеціальний сленг із широким запозиченням ... російських слів. Саме тому, Кубрик наголошував, що російськомовному глядачу картину слід дивитись лише з субтитрами, а не в дубляжі. Що ж, будь-який фільм краще дивитись на мові оригіналу, особливо, якщо ти знаєш цю мову ;) В будь-якому випадку, я дивився версію з дубляжом...
Картина, скажемо прямо, неоднозначна. Навіть при сучасному розгулі насильства на кіноекранах, деякі сцени з “Апельсина”, м'яко кажучи, не для людей зі слабкими нервами. Я можу тільки уявити собі, як сприйняло суспільство цей фільм в ті далекі 70-ті.
В притаманному для себе стилі, британець копається в людській свідомості неначе дитина в пісочниці. Скажемо так: цього разу Кубрик аналізує причини підліткової злочинності та методи боротьби з нею. Проте це речення дасть вам не більше уявлення про фільм, ніж паперовий літачок дає уявлення про Боінг-747.
Картину треба дивитись, дивитись і думати. От тільки шкода, що інколи жорстокість певних сцен заважає тверезому сприйняттю того, що хотів сказати режисер.

Оцінка: 7/10
40-80 роки, оцінка:7/10