четвер, 15 жовтня 2009 р.

Проклятий шлях


Назва в оригіналі:Road to Perdition
Рік: 2002
imdb
КиноПоиск.Ru

Для більшості глядачів ця картина була цікавою саме через ім’я режисера. Сем Мендес – автор нашумівшої «Красоти по-американськи» - свою другу голлівудську стрічку вирішив присвятити гангстерській тематиці, приправивши її моралізаторськими мотивами.
Майкл Салліван не може поскаржитись на життя – в кризові 30-ті у нього прекрасний будинок, щаслива сім’я та хороша робота. Робота, правда, дещо специфічна – убивства по замовленню ірландської мафії, але він не скаржиться. Та ось якось виявляється, що система, якій він служить, може бути не тільки щедрою, а й жорстокою - навіть до «своїх». Сім’ю Майкла вбивають, а він з єдиним вцілілим сином залишаються наодинці з невідомим майбутнім попереду та вбивцями мафії позаду…
В принципі, маючи такий сюжет, єдина надія заінтригувати глядача – це зняти кіно дещо по-іншому, не так як це робили десятки попередників. Мендес чесно намагається це зробити. В бій ідуть всі засоби – залучено зірковий акторський склад, звучить ніби-то непогана музика, то тут, то там уважне глядацьке око відмічає цікаву роботу оператора. Але… все-одно щось не те. Ситуація нагадує корабель, збудований по всім канонам мореплавства з надійною командою та мужнім капітаном. Корабель, який так і не нікуди не попливе, оскільки до моря – не одна сотня кілометрів.
До речі, про «капітана»- і тут у нас певне розчарування. Надзвичайно рідкісний випадок, коли про гру Тома Хенкса можна сказати: «Так міг зіграти будь-хто». Інші «зірки» теж не надто вразили, навіть роль «фотографа-вбивці» у виконанні Джуда Лоу видалась якоюсь вторинною.
Картина в свій час номінувалась на кілька «Оскарів», але отримала лише один – за операторську роботу. Мабуть, не дарма. Було б перебільшенням сказати, що візуальні образи стрічки вражають, але кілька «статичних» кадрів неодмінно залишаться перед очима глядачів після перегляду.
Прикро констатувати, але в цілому фільм не представляє собою нічого особливого. Банально та передбачувано. Ну і тема «гангстерських 30-х» м’яко кажучи не в новинку. Кіно буде по-справжньому цікавим хіба що для цінителів жанру. Всі інші можуть його спокійно пропустити.
Оцінка: 6/10

вівторок, 13 жовтня 2009 р.

Гол!


Назва в оригіналі:Goal!
Рік: 2005
imdb
КиноПоиск.Ru

Зняти хороший хорошу картину на спортивну тематику – справа достатньо нетривіальна. Особливо, коли мова йде не про індивідуальні, а командні види спорту. Це вам не кар’єру боксера зображувати, тут все по-іншому. Інша динаміка, інша взаємодія спортсменів. Загальновідому проблему складає також сам процес зйомок спортивного дійства. Показати футбол/баскетбол/хокей – список можна продовжувати – настільки ж якісно і чітко, як це робить сучасне телебачення, режисер просто не може. Доводиться якось викручуватись, застосовуючи слоу-мо, флеш-беки посеред гри та іншу не завжди потрібну атрибутику. Ну і вічна проблема із сюжетом. 99 відсотків всього сценарію зводяться до нехитрої схеми – важкий початок->гірка робота на тренуваннях->боротьба з власними життєвими проблемами-> неодмінний успіх у фінальному/вирішальному матчі.
З усіма вищезазначеними проблемами звичайно ж зіткнулась і стрічка «Гол!», що зображує історію молодого перспективного мексиканця, який заради футбольної кар’єри перебирається зі Штатів в Англію з надією колись заграти в основному складі футбольного клубу Ньюкасл Юнайтед.
Зверніть увагу на один кумедний момент – все-таки є на нашій планеті такі види діяльності, заради яких переїхати з Лос Анджелеса в Ньюкасл вважається престижним :) А якщо серйозно, то попри простенький і передбачуваний сюжет, стрічку все-одно цікаво дивитись. Не в останню чергу – через співпрацю авторів стрічки з ФІФА. Завдяки цьому в картині на футбольних полях бігають не видумані Сміти та Джонсони, а справжні футболісти, в тому числі і зірки прем’єр-ліги. Чудово передана атмосфера футбольного вболівання в Англії, коли на час матчу місто буквально завмирає, вболіваючи за свою команду, а гравців клубу в обличчя знають навіть пенсіонерки. Цілком можливо, що з подачі тієї ж ФІФА в стрічці не оминається «момент випробування славою» - в професійному спорті частенько буває, коли талановита молодь через перші успіхи втрачає відчуття ґрунту під ногами і через це губить всю свою подальшу кар’єру.
В кінцівці ясна річ жодної інтриги немає, але ж не всі фільми дивитись лише через інтригу!
Зрештою, активно критикувати картину, в якій досить пристойно зображено мій улюблений вид спорту та ще й під музику Oasis та Kasabian - бажання не має. Всім футбольним шанувальникам, які ще не бачили цю стрічку – рекомендую подивитись, решті… Якій ще решті? Хіба в нас є й такі люди, що не цікавляться футболом?! Не вірю ;)
Оцінка: 7/10

субота, 10 жовтня 2009 р.

Одного разу в Америці


Назва в оригіналі:Once Upon a Time in America
Рік: 1984
imdb
КиноПоиск.Ru

Якщо спробувати коротко охарактеризувати фільм, то можна лише сказати, що стрічка вважається найкращою в творчості Серджіо Леоне. Остання частина умовної трилогії «Once upon a time», кінотвір, до зйомок якого Леоне готувався більше ніж 10 років. Картина, яка по праву належить до скарбниці світового кінематографу. По своєму статусу в США «Одного разу в Америці» стоїть на одному щаблі з легендарним «Хрещеним батьком» Френсіса-Форда Копполи.
Вражає послужний список? Ще б пак! Проте я вирішив подивитись її зовсім не через солідні регалії, а просто тому, що мені подобаються фільми зняті Серджіо Леоне. Поділитись враженнями звичайно буде зовсім не просто. Занадто масштабний задум режисера, занадто багато ідей, на відображення яких ледве вистачило хронометражу в 238 хвилин. Яскраві герої, величезна кількість другорядних персонажів, хитросплетіння сюжету, який розгортається одразу в трьох різних часових відтинках…. Розібратись у всьому, виокремити потрібне, повністю зрозуміти, що хотів сказати режисер – це буде не по зубам навіть не кожному кінокритику, не говорячи вже про рядового глядача. Саме для таких випадків вигадали фразу: «З цього фільму кожен винесе щось своє».
Щодо мене, то незважаючи на все вищесказане занести стрічку до списку своїх улюблених, я не зможу. Якби фільми оцінювались виключно по масштабам вкладеної в них роботи та професіоналізму режисера, то оцінка була б 11 із 10. Проте я оцінюю картини значно простіше – по тим враженням які вони залишили після перегляду. А в цьому плані «Одного разу в Америці» мене не надто вразила.
Історія єврейської банди, яка зуміла вигризти собі шлях з нетрів Нью-Йорка до великих грошей та влади. Історія вірності та зради, ненависті та любові, страждань і … страждань ще більших. Через призму життя головних героїв, Леоне показує Америку першої половини 20 століття і робить це вражаюче реалістично.
Все це звучить небанально, проте… Проте до жодного із персонажів попри хорошу гру Роберта Де Ніро та компанії я не відчув навіть крихти симпатії. Мені була байдужа їхня доля та їхнє життя, а якщо тобі байдуже до головних героїв, то й фільм, в якому вони грають, сильно не вразить.
Пишучи цей огляд я спочатку планував виділити цілий абзац, розхвалюючи прекрасну музику в картині, але потім зрозумів, що можна просто уточнити, що композитором виступив Енніо Моріконе. Гадаю, цієї інформації буде більш ніж достатньо…
Насамкінець дозволю собі одне невелике припущення щодо ідей у пострадянському кінематографі. Років 5 назад чи не вся телеаудиторія України із захватом спостерігала за «бандитським» серіалом російського виробництва – «Бригада». Не знаю, що там достойного знайшла наша телеаудиторія, але мова не про це. Складається враження, що автори російського серіалу, готуючись до своїх зйомок, переглядали «Одного разу в Америці» майже покадрово, беручи «на замітку» все, що тільки можна взяти. Результат відомий.
Зрештою, про смаки не сперечаються :)
P.S. Цікаво, а чи багато людей в нашій країні бачило «Once upon a time in America»?
Оцінка: 7/10