вівторок, 15 лютого 2011 р.

READY! SET! HUT!


Минулого разу я писав про бейсбольні фільми а також про те, що сподвигло мене на їх перегляд. Як і було заплановано, сьогодні розповім про кілька картин присвячених американському футболу. На жаль, дві з них виявились досить посередніми і тільки магічні «Нічні вогні п’ятниці» якось виправили ситуацію.
Система функціонування американського футболу в Штатах цікава сама по собі і без жодних кінофільмів. На шляху до успіху практично будь-який гравець проходить три щаблі: шкільний футбол, університетський футбол, професійна ліга. Далеко не кожному, хто розпочав свій футбольний шлях вистачить сил та вміння заграти на університетському рівні, не кажучи вже про профі. Успіх та популярність професійної ліги – це зрозуміла річ. Але особисто для мене виявилось величезним сюрпризом популярність шкільного та університетського футболу. Вони там не те що популярні, це явище яке можна порівнювати з релігією. Часто-густо шкільна команда 17-річних юнаків стає головною гордістю всього міста. На її матчі кожної п’ятниці ходять як на фінал Супербоула в місцевому масштабі. Для багатьох хлопців шкільний футбол – це не просто розвага, це шанс заявити про себе, «вирватись з провінції», потрапити до найпрестижніших університетів країни. Щодо університетських команд, то за них вболівають цілими штатами. На деяких матчах (університети грають по суботах) аудиторія на стадіонах сягає 100 000 чоловік.
Всі сьогоднішні картини присвячені шкільному та університетському футболу. Бажаючих ознайомитись із трудовими буднями NFL відсилаю до атмосферного «Any given Sunday» Олівера Стоуна. Ось там чесно і без купюр показані всі «fame and shame» американських професіоналів. До речі, це чи не єдиний фільм з колекції відомого режисера, який мені сподобався.


Руді



Назва в оригіналі: Rudy
Рік: 1993
imdb
КиноПоиск.Ru


Дуже наївна, але зворушлива та добра стрічка. Хлопець, якому природні дані не дозволяють по-справжньому проявити себе в американському футболі все життя мріє заграти за футбольну команду католицького університету Нотр Дам (штат Індіана). Закінчивши школу, він кілька років працює на заводі, але трагічна загибель його кращого друга змушують Руді переглянути своє життя. Попри супротив рідних, без грошей і хорошого атестату він відправляється на зустріч своїй мрії.
Зізнаюсь, я був вражений тим, наскільки відданим можна бути в своїй любові до клубу. Наскільки цінною може бути сама можливість числитись в команді. Наскільки фантастичним може бути відчуття, коли вперше в житті ти вибігаєш з тунелю на гру…
Попри свої позитивні якості в стрічці багато умовностей і недоречних пауз, не кажучи вже про те, що сам футбол знову показаний недостатньо. Тому вердикт – в принципі, непогано, але могло бути значно краще.
Оцінка: 6/10
,

Пам'ятай про Титанів



Назва в оригіналі:Remember the Titans
Рік: 2000
imdb
КиноПоиск.Ru


Фільм розпочинається наступною фразою «In Virginia, high school football is a way of life», що безумовно вселяє оптимізм. Але раджу не поспішати, а приглянутись до назви штату і року, в якому відбуваються події. Отже: Вірджинія, 1971 рік. Що це означає? Правильно, перед нами картина присвячена питанням расизму з усіма витікаючими з цього наслідками. Звичайно, футбол в кадрі буде, але до кінця фільму я так і не зможу позбутись думки, що стрічку знімали про расизм, а не про футбол. Самовпевнений Дензел Вашингтон, в ролі тренера, дві школи: «біла» і «чорна», яким прийшов наказ «зверху» змішати своїх футболістів, виставивши змішаний склад – що ще треба для потрібної затравки? Расове питання в спорті завжди було актуальним, інше питання, що я збирався дивитись не «расовий» фільм, а просто фільм про футбол. Не вийшло.
В 2011 році в NFL лише 30% відсотків гравців є білими. Расова проблема зникла? Сумніваюсь. Чим далі від камер великих телеканалів, тим глибші розбіжності. Насправді, є великі сумніви, що ця проблема зникне хоча б колись – занадто багато факторів впливають на ситуацію.
Особисто я – обома руками «за» рівні права для всіх людей на нашій планеті. Але я не вірю, що різні раси можуть безконфліктно співіснувати, утворюючи змішане суспільство. В першій же спірній ситуації винних почнуть шукати не по справедливості, а по кольору шкіри, виду релігії і так далі. Саме тому історія, яку нам розповідають в картині (всі помирились і «ого-го» як заграли) сприймається досить скептично.
Оцінка: 6/10
,



Нічні вогні п'ятниці



Назва в оригіналі: Friday Night Lights
Рік: 2004
imdb
КиноПоиск.Ru


Ця стрічка по своєму драматизму «відстрілялась» за всі п'ять попередніх «спортивних» фільмів, про які я писав. Це не просто спортивна стрічка, це справжній ФІЛЬМ. «Friday Night Lights” я запросто можу порекомендувати будь-якому кіноману, як хороше та якісне кіно. При цьому «Вогні п’ятниці» ще й примудряються демонструвати нам на екрані масу цікавого футболу. Сюжет побудований навколо шкільної команди з міста Одеса, штат Техас. Їхня ціль – чергове чемпіонство штату. І на цьому шляху кожен гравець змушений буде побороти найбільш серйозного супротивника – себе самого.
Не оминає стрічка і расову тематику. В ній лунає своєрідна відповідь ідеалістичному фільму з Вашингтоном. В першу чергу згадується вихід команд на поле в фіналі штату – всього хвилинна сцена, але як багато в ній вміщує режисер... Ех, далеко не все так просто в Датському Королівстві.
До речі, щодо фіналу. Без сумніву – це одна з найсильніших спортивних сцен, які я коли-небудь бачив на «великому екрані». Жорстокі зіткнення, закипаючі емоції, шокуюча кінцівка… Хочеться просто встати і вигукнути : «Браво! Хлопці, це було круто!»
Будь-який фільм про на спортивну тематику намагається в першу чергу показати душу свого виду спорту. «Нічні вогні п’ятниці» підійшли до виконання цієї мети близько, як ніхто.
Оцінка: 8/10
,

понеділок, 14 лютого 2011 р.

Двері в бейсбол


За останні два з половиною місяці вдалось подивитись порівняно невелику кількість фільмів. Не те, що я втратив смак до кінематографу, зовсім ні. Просто доволі несподівано взявся відкривати для себе заокеанські бейсбол та американський футбол. В грудні насолоджувався записаними матчами плей-офф Major League, в січні – прийшла пора американського футболу, яка закінчилась чудовим Суперболом. До цього часу я практично нічого не знав про ці види спорту, але тепер відчуваю себе так, неначе переді мною відчинили двері у два величезних і захоплюючих всесвіти, покинути які буде майже неможливо. Безумовно, ніщо не здатне зсунути улюблений футбол з «місця №1», але … відтепер я зовсім по іншому сприйматиму квітень (старт бейсбольного сезон) і вересень (старт NFL).
До чого такий «не кіношний» вступ? Справа в тому, що закінчення сезонів вищезгаданих видів спорту я вирішив підкріпити переглядом тематичних кінофільмів. Ввівши в Google нехитрі фрази “best movies about baseball” і “best movies about American football” я взявся обирати. Сьогодні напишу про три «бейсбольні» стрічки, які вдалось переглянути. Одразу повинен зробити застереження – попри всі спроби картин присвячених спортивній тематиці, рідко котра з них вдається по-справжньому «народним» фільмом. Частіше, вони цікаві виключно фанатам того виду спорту, якому присвячені. Звичайно, можна дивитись фільм про бейсбол без жодного поняття про правила бейсбола. Але, повірте, задоволення від того буде не те.
Так вже вийшло, що всі три картини, якщо не комедії, то дуже близькі до них. Воно і правильно. Чомусь видається, що про цей чудовий вид спорту сумні картини знімати недоречно. Недарма самих бейсболістів називають світлим іменем «boys of summer». Отже, розпочнемо.


Містер Бейсбол



Назва в оригіналі: Mr. Baseball
Рік: 1992
imdb
КиноПоиск.Ru


«Мр. Бейсбол» - досить відоме на наших теренах кіно, в якому героя Тома Селека викидають з основного складу New York Yankees (ви ж чули про цю команду?) і відправляють «покращувати форму» в … команду японської бейсбольної ліги.
Тут потрібно зробити зауваження, що Японія фігурує в даній картині не дарма. В країні сонця, що сходить, бейсбол надзвичайно популярний. Безумовно, рівень гри там слабший аніж в США, проте це нікому там не заважає. Країн де бейсбол на перших ролях у світі не так вже й багато (окрім США, Японії сюди ще можна віднести деякі країни латинської Америки). Тому якщо раптом гравець з Major League виявляється безробітним у нього не такий вже й великий вибір. «Заслання» - це не білет в одну сторону. Якщо гравець знову заграє, у нього високі шанси повернутись в США в одну із провідних команд. Скажімо, стартовий пітчер цьогорічних чемпіонів Американської Ліги Texas Rangers Кобі Льюіс провів кілька років в Японії, що не завадило йому успішно повернутись.
Саме по такому сценарію і рухається наш фільм. Звичайно, Селек заграє. Звичайно, він повернеться в Штати. Але фішка фільму далеко не в інтризі сюжету. Набагато цікавіше дивитися на зіткнення культури американського бейсболу і бейсболу японського. На зіткнення характеру типового «простецького» янкі з «типовим» японським тренером, серед предків якого неодмінно мали бути якісь самураї. Якщо ви ще не здогадались, то «Містер Бейсбол» - яскравий приклад американської комедії 90-их років, в якому знайшлось місце як і багатьом кумедностям, так і цікавим бейсбольним нюансам. Останнє особливо припало мені до смаку, оскільки саме через бажання побачити побільше бейсболу на екрані я і взявся за цей фільм.
Оцінка: 7/10
,

Дархемські бики



Назва в оригіналі:Bull Durham
Рік: 1988
imdb
КиноПоиск.Ru


Можливо, один із найколоритніших фільмів про бейсбол. Дивлячись його, значно ближче підходиш до розуміння, чому бейсбол настільки феноменально популярний вид спорту в Штатах (тільки з 1973 року він віддав пальму першості американському футболу). Ця картина не про яскравих гравців, мільйонні контракти чи незабутні фінали в Світових серіях. У світлі існування Major League якось забувається про існування Minor League – про бейсбол на локальному рівні. Про маленькі містечка, маленькі команди, більшість гравців яких ніколи не заграє на вищому рівні, маленькі стадіони, які втім рідко бувають порожніми. Переглянувши цю стрічку, розумієш, чому американська фраза «в моєму місті Є бейсбольна команда» звучить по-справжньому гордо.
В епіцентрі сюжету двоє бейсбольних гравців – неймовірно талановитий пітчер, якому щоправда заважає вітер в голові і досвідчений кетчер-ветеран, котрого керівництво команди запросило в надії «зробити людину» з молодого таланту. Поруч з цим дуетом весь час присутня третя особа - шалена фанатка «Биків», а по сумісництву і femme fatale, яка вважає своїм обов’язком кожного сезону звабити когось із гравців команди. Не стану розкривати деталі, чим завершиться цей трикутник, натомість розповім дещо про фільм. В першу чергу сподобалось те, що режисер не намагався догодити всій публіці не знайомій з азами бейсболу, урізавши його показ до класичного: «Джонсон на біті! Удар! І це хоумран! Вони перемогли!». Показано багато тонкощів цього виду спорту, що додає картині особливої «ізюминки».
В процесі перегляду я отримав справжню насолоду, спостерігаючи за ігровими буднями команди. Нехай це прозвучить дещо пафосно, але дивлячись ось на такі маленькі команди, ти справді відчуваєш любов американців до гри. Справжню любов, відданість та захоплення. Тут ніхто не отримує космічні гонорари, що тим не менше не заважає людям грати та отримувати від цього задоволення. Знову ж таки як і з попередньою картиною, я не можу рекомендувати її всім без виключення «до перегляду», але фільм хороший.
Оцінка: 7/10
,



Вища ліга



Назва в оригіналі:Major League
Рік: 1989
imdb
КиноПоиск.Ru


Major League – мабуть найкумедніший з трьох переглянутих фільмів. Чого тільки варті молоді Чарлі Шин і Уеслі Снайпс. В стрічці описано зліт команди Cleveland Indians, яка несподівано для всіх і навіть в супереч командного боса виграє свій дивізіон. Тут мені хочеться зробити історично-географічну ремарку. Команда з Клівленда обрана режисером зовсім недарма. І я зараз поясню чому. Так вже повелось, що за Клівлендом, розташованим на берегах озера Ері закріпилось неприємне прізвисько - «Mistake on the Lake» (Помилка біля озера). Точне походження цього терміну не зовсім ясне, говорять, що воно пов’язане з промисловістю, якою в свій час був «нашпигований» Клівленд. Американці, як й інші країни далеко не такі вже й однорідні, як хотять видатись. Жителі прибережних регіонів зневажають Середній Захід, називаючи його «fly-over MidWest», Середінй Захід недолюблює жителів Півдня (“rednecks”) ну і так далі. Тому дивуватись виникненню такого прізвиська для Клівленда не варто. Інша справа, що термін «Mistake on the Lake» давно вже б забувся, якби раптом не був відновленний спортивними невдачами команд з Клівленда (ключова фраза «the-cleveland-curse-no-major-sports-championships-since-1964»). Так сталось, що Клівленд є єдиним великим американським містом чиї команди нічого не вигравали у Великій Четвірці (американський футбол, бейсбол, хокей, баскетбол) з 1964 року. Хокейного клубу в NHL у Клівленда немає, а от бейсбольні Cleveland Indians, футбольні Cleveland Browns і баскетбольні Cleveland Cavaliers мучаться до цих пір. Особливо трагічно виглядає доля Cavaliers, які з 2003 року на чолі з Леброном Джеймсом рвались до чемпіонства в NBA, але їх весь час зупиняли то Сан-Антоніо, то Бостон, то Чикаго. Зрештою, Леброн Джеймсу це набридло, він перейшов в 2010 році до Miami Heats, а Cavaliers зараз плетуться на останньому місці.
Власне, читачу тепер повинно бути зрозуміло, чому творці картини обрали в якості команди-героя картини, тих чия назва в Штатах зараз асоціюється зі словом «невдача».
До речі про картину, а точніше її сюжет. Хитра господарка клубу, якій глибоко начхати на спортивну честь команди, вирішує «злити сезон», заради того, щоб клуб міг розірвати контракт з містом і перебратись в процвітаючий Маямі, звідки гостинно махають зеленими купюрами. Заради такої мети, основний склад практично розганяється, а замість них набирають казна-кого. Ось тільки проблема - ці казна-хто раптом розпочинають грати і як грати! Попри банальний розвиток подій (чого варта лише схема «вирішальний матч сезону проти злих «Янкіс») фільм переглядається практично на одному диханні. Та що там, я рази три прокручував фінальні кадри назад, щоб помилуватись на тріумф Шина, Снайпса і компанії.
Працює класична формула: «просто» - «смішно - «наївно» - «цікаво». Славна картина про славний вид спорту.
Оцінка: 7/10
,

понеділок, 7 лютого 2011 р.

Мости у вічність

Міст в Терабітію



Назва в оригіналі:Bridge to Terabithia
Рік: 2007
imdb
КиноПоиск.Ru


Прекрасний фільм, який я б нізащо не подивився, якби мені трапився шанс повернутись в минуле. Не можу віднести себе до надто чуттєвих глядачів, але востаннє такі тугу і жаль при перегляді фільму я відчував хіба що в «Зеленій милі» Стівена Кінга. «Міст в Терабітію» - це хороше і миле кіно, яке раптом, без підготовки, просто-напросто знищує глядача. Поворот сюжету в фінальній частині просто приголомшив і шокував мене. Це був неначе жорсткий удар який жбурнув мене на землю. Удар після якого не те що не можеш, а просто вже не хочеш підійматись. Згодом я піймав себе на гірких питаннях, котрі зопалу хотілось кинути режисеру та сценаристу – «Чому так? Для чого?!». В кількох прочитаних до перегляду рецензіях згадувалось, що «Терабітія» - це досить сумна стрічка. Брехня. Вона не просто сумна, вона безжально скрутить вас і не залишить ще довго після перегляду.
«Міст в Терабітію» - це стрічка про дитячі мрії та дружбу, стрічка про пошук власного місця в житті, стрічка про …скажу я сковтнувши гіркоту… оптимізмі та віру в краще.
Якщо ви все-таки вирішите переглянути цей фільм, я назву це мужнім вчинком. Тільки не сприймате все надто близько до серця – інакше буде дуже важко.
Оцінка: 8/10
,

Велика риба



Назва в оригіналі:Big Fish
Рік: 2003
imdb
КиноПоиск.Ru


Цю картину я дивився наступного дня після «Терабітії» і на контрасті «Велика риба» здалась мені ще більш ніякою, ніж вона є насправді. Безумовно, в Бартона є свій стиль. Але моя проблема полягає в тому, що чим більше я дивлюсь картин цього режисера, тим менше мені цей стиль подобається. Пістрявий бал-маскарад царює практично в кожному фільмі. Бал без танцюристів – це не бал, тому не можу не представити головних осіб на цьому дійстві. Зустрічайте - простенький та нудний сюжет, невиразні герої, якась нечітка мораль – ось вони, наші герої.
Задумка у «Великій рибі» ніби й непогана, але Бартон настільки захоплюється другорядним, що під кінець фільму стає важко розрізнити основну сюжетну лінію. Режисер знімає для себе, для задоволення – і це плюс. Результат зйомок слабо зрозумілий глядачу – а це мінус.
Знову дозволю собі повернутись до «Терабітії» (в своїх думках я повертатимусь до неї ще довго). Обидві картини показують казку в реальності. Але роблять це настільки по-різному і з настільки різним ефектом, що спільного у них практично нічого немає. Мені було б по-справжньому цікаво почитати думки людей, яким сподобалась стрічка Бартона, а, точніше, хотілось би дізнатись – «Що саме там сподобалось?». А поки, коротко підіб’ю підсумки стосовно «Великої риби»: ні риба, ні м’ясо.

Оцінка: 5/10
,



Весна, літо, осінь, зима ... і знову весна



Назва в оригіналі:Bom yeoreum gaeul gyeoul geurigo bom
Рік: 2003
imdb
КиноПоиск.Ru


Продовжуючи філософську тему, поверну в напрямку творіння корейського режисера Кім Кі Дука. Фільм я переглянув ще на Різдво, але гадаю відгук про нього доречно буде розмістити саме в цьому пості.
Що можна сказати… Досить незвичний досвід. Відчуваєш повне занурення в іншу культуру, філософію, релігію. Багато речей не розумієш, багато трактуєш по-іншому як це передбачав режисер. І тим не менше дивитись цікаво. В фільмі практично немає діалогів. Майже все необхідне доноситься до глядача за допомогою образів. Такий стиль інколи просто зачаровує. Щиро вважаю, що фільм варто переглянути кожному фанату кінематографу, принаймні, заради розширення власного кругозору.
Критики пишуть, що ця стрічка стала результатом творчого розвитку та режисерського «змужніння» Кім Кі Дука. Сподобалась фраза «він йшов до цього фільму». Якщо ви (як і я) не дивились інших картин режисера, то спробуйте хоча б переглянути трейлер до знятого раніше скандального «Острова». Всього кількох хвилин повинно вистачити, щоб зрозуміти походження фрази наведеної вище.
І все-таки я був би не щирим, якби написав, що фільм мені сподобався. Всі «східні» філософські стрічки я схильний примітивно ділити на дві категорії – «чужа філософія, але можу з нею погодитись» і «чужа філософія, погодитись не можу». До першої категорії відніс би ,наприклад, «Героя» (Чжана Імоу) і «Сім самураїв» (Акіро Куросави), до другої – «Тигр підкрадається, дракон ховається» (Енга Лі) і «Ляльки» (Такеші Кітано). Так ось, творіня Кім Кі Дука беззаперечно потрапляє в другу категорію. Занадто багато речей в його картині мені «чужі» та незрозумілі. Зрештою, це мій смак і мій вибір. Дивіться – оцінюйте.
Оцінка: 6/10
,