неділя, 22 лютого 2009 р.

Честь сім’ї Пріцці


Назва в оригіналі:Prizzi's Honor
Рік: 1985
imdb
КиноПоиск.Ru

Якщо пошукати інформацію про цю картину в Уанеті чи Рунеті, то результати зведуться до кількох загальних фраз про «чорну гангстерську комедію» з натяками на «Хрещеного батька» та чудову гру Джека Ніколсона. В принципі, цієї інформації може бути достатньо, щоб зацікавити. Те, що стрічка в свій час номінувалась на Оскар у 7 номінаціях, в числі яких «за кращий фільм», теж про щось говорить.
Розпочну, мабуть, з того, що в картині я не помітив жодного натяку на хоча б якийсь гумор – чи то «чорний», чи «білий». Не буду сперечатись, можливо, якщо розібрати по кадрам стрічку, то хтось там і знайде певні іронічні алюзії і відсилки на «Хрещеного батька» та інші подібні стрічки. Але хіба це назвеш справжньою комедією, якщо гумор в ній можуть помітити лише кіноексперти по голівудським кінострічкам 70-80 років?? Не знаю… Коли я читаю словосполучення «чорна ганстрерська комедія», то в першу чергу згадується картина 1997 року «8 голів в одній сумці». Ось де справжній чорний «гангстерський »гумор!
Якщо ж фільм не комедієя і не пародієя, то що тоді? Для мене стрічка виявилась посередньою кримінальною драмою про американську мафію сицилійського ґатунку. Взагалі, єдині «світлі» моменти в стрічці, на мою думку – це чарівна Кетлін Тернер та музика Джоаккіно Россіні. Все решта справляло таке нудне враження, що я ледве досидів дві години хронометражу. В перші 30 хвилин не відбуває нічого, далі сюжет трішки оживає, що одначе не заважає мені крадькома поглядати, скільки там залишилось до кінця на таймері DVD-плеєра.
Центральний персонаж картини, безумовно, Джек Ніколсон. На жаль, тут він не продемонстрував нічого надзвичайного. Натомість актор в деяких епізодах ніби продовжував грати … Джека Торенса з прекрасного фільму «Сяяння» Стенлі Кубрика 1980 року. Однак між невдахою-письменником, якого зводить з розуму містичний готель і мафіозним вбивцею, погодьтесь, повинні все-таки бути певні відмінності. До речі, в моїх планах якось переглянути «Листоноша завжди дзвонить двічі» - ще один відомий фільм 80-років, за участю Джека Ніколсона. Сподіваюсь, в цій картині його акторська гра вийшла більш переконливою.
Коли фільм справляю негативне враження, то як правило, я намагаюсь знайти хоча б щось позитивне в окремих сценах. Є така сцена і тут. Мова про початок фільму, коли в церкві на весіллі під музику Шуберта лунає «Аве Марія». Ця прекрасна мелодія просто розчулює своєю теплотою... Дуже шкода, але більше нічого позитивного про «Честь сім’ї Пріцці» сказати не можу.
До речі, з тих 7 номінацій, про які я згадував на початку, «Честь сім’ї Пріцці» отримала лише один, та й то - не основний. І це теж про щось говорить :)
Оцінка: 6/10

четвер, 19 лютого 2009 р.

Остаточний монтаж

Назва в оригіналі:The Final Cut
Рік: 2004
imdb
КиноПоиск.Ru

Складно писати про такі стрічки. Принаймні, на порядок важче аніж, скажімо, про пересічний голлівудський блокбастер. Там – все просто. Трохи міркувань про передісторію картини, що зовсім не складно, бо зараз кожен другий голлівудський фільм якщо не сіквел, то пріквел. Плюс кілька речень про акторів – мовляв хтось розчарував, а хтось навпаки ще й досі дуже навіть нічого. Не забути згадати про красоту картинки, а якщо настрій хороший – додати кілька слів про музичне оформлення. На завершення, поскаржитись, що «не те зараз кіно» і заодно запланувати в список перегляду ще з півдюжини точно таких картин. Ось і весь «традиційний» огляд. А що ж тоді написати про «Остаточний монтаж»?
Отже, (не)далеке майбутнє. Нанотехнології розвинулись настільки, що дозволяють вживляти людям при народженні спеціальний мікрочіп, на який буде записуватись все, що людина побачить за своє життя. «Шпигунство, війна корпорацій, контроль над людьми» - згадали всі ці штампи? А тепер сміливо їх відкиньте. Життя пересічної людини може бути цікавим тільки їй та її близьким, тому єдине застосування такого чіпа – збір відеоматеріалу для того, щоб після смерті показати родичам померлого невеликий фільм про нього, вибравши найбільш яскраві та пам’ятні моменти всього життя. Такий монтаж з неймовірно великої кількості інформації здійснюють люди спеціальної професії. Герой Робіна Вільямса – один із них…
Під час перегляду інколи виникало почуття, що дивишся не фільм а постановку «живого» театру. По суті, все фантастичне підгрунття картини – всього лише засіб. Засіб трохи по-іншому глянути на вічні проблеми. Засіб трохи по-іншому відповісти на вічні питання.
Левова частка атмосфери стрічки базується на вражаючій грі Робіна Вільямса. При мінімумі слів та дій, його персонаж викликає цілу гамму почуттів, серед яких головні – сум та співчуття. Людина, яка через власну професію змушена переглядати сотні життів, і в якій потрохи згасає іскра власного життя. Зізнаюсь, я доволі давно не бачив на екрані втілення такого самотнього і трагічного образу.
Сюжет стрічки розвивається неквапливо, але надійно притягує аж до самого фіналу. Безумовно, картина зовсім не ідеальна. На деякі запитання, що їх залишив відкритими режисер хотілося б отримати відповідь на екрані, а не шукати її серед власних здогадок. Проте статус «арт-хаус» в даному випадку служить такою собі індульгенцією.
Складно щось писати про кінцівку. Скажу одне - «Остаточний монтаж» можна порівняти з тихою журною піснею, яку зачаровано слухаєш, але чим ближче до кінця, тим ясніше розумієш – дива не станеться…
Оцінка: 8/10

понеділок, 16 лютого 2009 р.

5 невідомих


Назва в оригіналі:Unknown
Рік: 2006
imdb
КиноПоиск.Ru


Непоганий триллер з нестандартним сюжетом. Так, на початку паралелі з першою «Пилою» більш, ніж очевидні, але згодом картина переходить на свої – незалежні – рейки та рухається по ним аж до кінця.
Передбачуваність – це одна з головних проблем, з якими стикається сучасне кіно. Подивившись певний мінімум фільмів різних жанрів, можна без зайвих зусиль прогнозувати розвиток сюжету кожної другою кіноновинки. «5 невідомих» - один з тих рідких (на жаль, рідких) випадків, коли абсолютно неясно, що трапиться в кожній наступній сцені. І це – головне достоїнство картини.
Ніби все просто, ніби перед нами класична суміш дешевого бойовика та триллера, проте з кожним кадром переконуєшся, в помилковості таких поверхневих суджень. Взагалі, «5 невідомих» - це чудовий приклад, як можна взяти стару заїжджену тему, додати трохи режисерської майстерності та нестандартного сценарію, щоб на виході отримати пристойне кіно.
На жаль, приблизно посередині картина трохи «провисає», експлуатуючи успішний початок і відтягуючи кінцівку. І це при достатньо скромному хронометражі. Але в цьому плані їй все-одно дуже далеко до деяких «напружених екшенів», від перегляду яких тягне на міцний та спокійний сон.
Нетиповим для жанру картини я б назвав ряд психологічних питань, які вона піднімає. Дуже цікаво спостерігати за людьми, які на певну мить «починають діяти з чистого листа», не пам’ятаючи нічого про своє минуле. Щоправда, вважаю режисер в кінці картини таки дещо перегнув палку з ефектом поступового повернення пам'яті. Занадто часто обманюючи глядача, можна просто-напросто його «відлякати». Хоча, можливо, такий фінал є найсправедливішим…
До речі, незважаючи на порівняно свіжу дату прем’єри, ця картина була мені абсолютно незнайома. Подивитись її я вирішив, прочитавши схвальну рецензію в «кінематографічному» блозі slava.in.ua На даний момент, там розміщено вже більше сотні рецензій на різні картини, велику кількість з яких я ще не бачив. Читаючи їх, сподіваюсь в майбутньому знайти ще не один хороший фільм для перегляду.
Оцінка 7/10

пʼятниця, 13 лютого 2009 р.

Населений острів: Фільм перший


Назва в оригіналі:Обитаемый остров
Рік: 2009
imdb
КиноПоиск.Ru

Цей огляд почну з певне дещо парадоксального твердження – я люблю фантастику, але абсолютно не сприймаю творчість братів Стругацьких. Розумію, що стверджувати таке в певних колах – справжній моветон, але нічого не поробиш. Ніколи не буду заперечувати заслуги Стругацьких як видатних літераторів – це просто справжні майстри слова. Читаючи їхні книги, можна отримувати задоволення навіть від контексту фраз та побудови речень. Але власне те, про що вони пишуть, залишається для мене нецікавим. Можливо, згодом щось зміниться і я перегляну свої погляди, але поки що невелика повість «Ферма» Джорджа Оруела видається мені колоритнішим і гострішим твором про тоталітаризм, аніж весь «комплекс» романів братів Стругацьких…
Тим не менше, «Населений острів» прочитати я себе змусив. Спеціально «під прем’єру» стрічки. Взагалі-то знайомство з творчістю братів-фантастів в мене відбулось 2 роки назад. Читав кілька збірників, які були побудовані таким чином, що мною виявились прочитаними 2 і 3 частина «трилогії» про Макса Камерера. «Населеного острову» в тих збірниках не було, а я не сильно про це шкодував. В грудні 2008 року, «пробіл» був надолужений, але моя оцінка творчості Стругацьких не змінилась ні на йоту. Повільна, сіра, нецікава книга, що більше схожа на банальну казку для дорослих. В принципі, ці недоліки якісна екранізація могла усунути, але на жаль, Федір Бондарчук при зйомках твердо вирішив зробити все «по книзі», що в результаті просто катастрофічно відобразилось на загальних враженнях від картини.
Прагнення ні на грам не відійти від оригіналу простежується в кожному кадрі. Можливо тому образи акторів видались багатьом непереконливими, а сюжет пріснуватим. Як би там не було, але це кіно дивитись мені було елементарно нецікаво…
Початок картини взагалі виглядає неначе зламаний калейдоскоп. Ті глядачі, які читали книгу, ще розберуться що там до чого. А от що може зрозуміти «не підготовлений кіноман» з перших 15 хвилин стрічки – для мене повна загадка. Ті шматочки, що демонструються глядачу однозначно викликають більше запитань, аніж відповідей.
Коротко пройдусь по кільком моментам картини. Те, що росіяни почали знімати настільки масштабні фантастичні картини – звичайно, приємно. Ось тільки роботи над помилками в них – непочатий край. Одна справа – «запозичити» деякі елементи з голлівудської фантастики, інша справа – їх грамотно втілити у власній картині. Чого тільки варта головна бійка першої частини «Населеного острова». "Main event of the evening!", як сказав би ринг-аноунсер в професіональному боксі :) Мова, звичайно, про сутичку Мак Сима з вуличною бандою. Все виглядало настільки неправдоподібно, що склалась думка, ніби для зйомки цього епізоду Бондарчук спеціально з минулого виписав радянських постановників боїв :)
Не сподобалась також постійна зміна кольорової гамми картини. Танці кольору від яскраво жовтого до темно-синього, можливо, і покликанні показати різноманіття світу планети, але насправді викликають лише банальний дискомфорт.
До речі, перед написанням власного відгуку я не полінився переглянути рецензії на стрічку в Уанеті. Здивувала жорстка критика посмішки головного героя . У книзі слова «посміхався» і «Мак Сим» майже нерозлучні. Більше того, гадаю, саме завдяки цій посмішці російський актор чудово вжився в роль героя братів Стругацьких і став одним з небагатьох, до кого важко висувати претензії за «непереконливу» гру.
…Вже цієї весни на нас чекає друга частина «Населеного острову». Сподіватись, що вона разюче відрізнятиметься від першої і «поправить» загальне враження від проекта, мабуть, марно, але всі крапки над «і» розставить тільки перегляд :)
Оцінка:6/10

середа, 11 лютого 2009 р.

Хроніки мутантів


Назва в оригіналі: The Mutant Chronicles
Рік: 2008
imdb
КиноПоиск.Ru

По-різному може складатись доля кінострічок. Інколи буває, що ніби все з картиною зроблено правильно – і набір акторів пристойний, і бюджет рекордний, і сценарій перспективний … а фільм в кінці-кінців виявляється банально нецікавим. Але буває і навпаки – малобюджетна стрічка з нікому невідомим режисером та ще менш відомими акторами несподівано «затягує» і приємно дивує. Про яскравий зразок першого типу, знятий популярним російським кінорежисером за романом ще більш популярних російських братів-фантастів, я поговорю в одному з моїх наступних постів. А сьогодні хотілося б детальніше зупинитись на «представникові» другого типу – «Хроніках мутантів».
Зізнаюсь, перші кадри цієї стрічки змусили мене серйозно засумніватись в доцільності подальшої витрати часу на цю картину. Проте минала хвилина за хвилиною, а вимикати фільм я не поспішав. Щось в ньому таки мене зацікавило. А от що саме – не можу визначити до цих пір. Взяти хоча б сюжет. В майбутньому, в результаті воєн міжконтенинтальних корпорацій на на території Центральної Європи відкрився «розлом», в якому знайшлась загадкова «машина», що почала перетворювати людей на кровожерливих мутантів. Загибель людей видається неминучою, всі, хто можуть, тікають з планети. І лише жменька сміливців вирушає на самовбивчу місію: керуючись стародавнім манускриптом – «Хроніками», вони вирішують спробувати знищити «машину». Ніби нічого оригінального, але от дивитись цікаво.
Чесно кажучи, я б міг назвати мінімум дюжину фільмів, схожість на які проглядається в «Хроніках» - починаючи від «Обителі зла» і закінчуючи «Містом гріхів». Для мене і досі залишається загадкою жанр картини. В ній стільки всього намішано, що просто дивно стає, як автори картини змогли цього досягти. Але попри все це, фільм виявляється досить непоганим. Нехай в чомусь занадто спрощений, а в чомусь занадто «іграшковий».
«Хроніки мутантів» навіть змусили мене дещо переглянути власні критерії і вимоги до хорошої фантастичної картини. Виявляється, багато речей можна робити і знімати зовсім по-іншому, при цьому залишаючись цікавим для глядача…
Попри мої позитивні відгуки, не хотілось би вводити когось в оману. «Хроніки мутантів» річ достатньо специфічна, і цілком спроможна викликати протилежні емоції у різних глядачів. Зрештою, ніколи не знаєш сподобається кіно чи ні, доки не подивишся його сам :)
Оцінка: 7/10

неділя, 8 лютого 2009 р.

День, коли Земля зупинилась


Назва в оригіналі: The Day the Earth Stood Still
Рік: 2008
imdb
КиноПоиск.Ru

Жанр наукової фантастики завжди відносився до моїх улюблених. Як в кінематографі, так і в літературі. Часто можна почути закиди кінокритиків на тему мовляв: «Фантастика – це несерйозне кіно». Однак при цьому вони чомусь забувають уточнити – наскільки складно ЯКІСНО зняти це «несерйозне кіно». Мова, звичайно, не про спецефекти, які вже давно масово перебрались в жанр бойовиків. Проблема в тому, що фантастика це зовсім не набір «космічний корабель, зелений монстр, бластер» - а таку тезу, як показує практика, в змозі зрозуміти далеко не кожен сучасний режисер з командою сценаристів. Як наслідок, маємо цілий мішок дешевого «фантастичного» ширвжитку, який надійно підірвав реноме НФ як жанру, і обмаль справді хороших фільмів.
Однією із спроб виправити ситуацію я розцінював «День, коли Земля зупинилась». Визнаю, що початок картини мої очікування виправдав - дійство реально затягує. Але дуже швидко вся інтрига зникає неначе мильна бульбашка. І починається таке…
В будь-якому жанрі потрібно змусити глядача повірити в те, що відбувається. Неважливо якими засобами – переконливою акторською грою, сценарієм, спецефектами в кінці-кінців. Схоже, що творці картини теж десь чули про цю тезу, але всі їхні спроби реалізувати її руйнуються через просто-таки комічний сценарій. Спостерігаючи за спробами військових захопити «страшного робота» і за лісовими прогулянками Кіано Рівза, мимоволі ловиш себе на думці, що помилково ввімкнув диск чергової голлівудської кінопародії на зразок «Нереального блокбастера»…
Всі ці беззмістовні метання головних героїв можна спробувати списати на глибокий «філософський підтекст». От лише проблема - весь «підтекст» картини запросто поміщається на кількох агітаційних плакатах під час чергового мітингу «зелених».
Дивлячись на псевдо-хмару, яка знищувала все живе і неживе в кінці картини, я остаточно перестав слідкувати за перипетіями на екрані. Натомість з’явилась думка, що голлівудські режисер в пошуках достойних спецефектів здогадались звернутись до літературної НФ, зокрема хмара явно запозичена з творчості Станіслава Лема. До речі - на початку огляду я вже згадував як мало знімають зараз хорошої наукової фантастики. Не в останню чергу це відбувається ще й через брак ідей. Але навіщо придумувати велосипед і писати власні сценарії чи просто знімати рімейки, як це зробили з «Днем…»? Чи не простіше пошукати достойний сценарій в літературних шедеврах наукової фантастики? Взяти хоча б того ж Лема. Хто сказав, що «Соляріс» - це єдиний з його романів достойний екранізації?? Я б з величезним задоволенням подивився на екранізацію «Непереможного». Прекрасний роман, який ще й вигідно відрізняється від інших своєю «вродженою кінематографічністю».
Але це все пусті розмови… Поки що нам пропонують фантастику про літаючі прозорі кулі, тому оцінювати доводиться саме її.
Оцінка: 6/10

пʼятниця, 6 лютого 2009 р.

Експеримент


Назва в оригіналі:Das Experiment
Рік: 2001
imdb
КиноПоиск.Ru

Саме завдяки таким картинам можна відчути всю глибину справжнього кінематографа. В потоці порожніх блокбастерів та примітивних комедій інколи просто забуваєш, наскільки ІНШИМ може бути кіно. Кіно, яке «чіпляє» і «затягує», «тримає» і «не відпускає», «вражає» і «запам’ятовується».
«Експеримент» знято за реальними подіями, які відбулись в 1971 році в Стенфордському університеті. Випадково відібраних добровольців поділили на 2 групи – охоронців та ув’язнених. Кожна з груп повинна була повністю вжитись в свою роль. Термін експерименту – 2 тижні. Це в планах. Насправді, все закінчилося вже через 5(!) днів... Не буду розкривати подальших подробиць сюжету, натомість наведу лінк на один ресурс , за яким можна ознайомитись з усіма подробицями Стенфордського експерименту.
По рівню та глибині матеріалу для психологів «Експеримент» можна порівняти хіба що із знаменитим «Пролітаючи над гніздом зозулі». Особисто я із задоволенням би ознайомився з професійними викладками спеціалістів на тему цього фільму. Хоча й без жодних викладок, тем для роздумів у звичайного глядача буде більш ніж достатньо. Основним лейтмотивом картини безумовно постає поняття «влади» і те, до чого безмежна влада призводить. Але це – лише вершина айсберга цілого клубка питань та проблем, які демонструються в цій стрічці.
Вражаючий фільм про Людину. Про ті її сторони, про котрі не прийнято розмовляти і обговорювати, а інколи – навіть визнавати. Після перегляду, ловиш себе на думці – як мало люди, зі своїм прагненням пізнати все і вся, знають .. про самих себе.
Повертаючись до фільму, можна, звичайно подискутувати про можливість на неможливість розвитку ситуацій зображених в картині. Можна дозволити собі роздуми на тему «Що б сталось якби…» Можна в кінці-кінців сказати, що люди бувають різними і експеримент завершився саме так, бо в охорону потрапила різна наволоч. Але в такому випадку, хотілося б отримати відповідь на просте питання – чи справді все б закінчилося по-іншому, якби охоронцями виявились ті, кому випала роль ув’язнених?! Правильна відповідь на це запитання допоможе розвіяти певні ілюзії.
Зазначу також, що буквально кілька тижнів назад на великі екрани вийшов німецький «Експеримент - 2»(взагалі-то оригінальна назва "Хвиля", але у нас його представляють під старим брендом) і в цьому році планується вихід американського “Тюремного експерименту в Стенфорді». Думаю подивитись і ці картини. Але не одразу… ТАКУ правду важко сприймати у великих кількостях…
Оцінка: 8/10

четвер, 5 лютого 2009 р.

Теорія змови


Назва в оригіналі:Conspiracy Theory
Рік: 1997
imdb
КиноПоиск.Ru

Серед моїх звичок при перегляді фільмів в даному випадку буде доречно згадати дві – я намагаюсь НЕ пропускати фільми за участю Мела Гібсона і так само намагаюсь ПРОПУСКАТИ картини, в яких знімалась Джулія Робертс. Оскільки в «Теорії змови» цей дует зіграв разом, то від однієї з двох звичок довелось відмовитись. І раз я все-таки пишу цю рецензію – то не складно здогадатись від якої :)
Картина ще з 1997 року і неодноразово демонструвалась по ефірним телеканалам, але обставини складались так, що подивитись її до цього моменту так і не вийшло. Якось читаючи відгуки на черговий слабенький голлівудський триллер, я наштовхнувся на коментар, в якому всіляко розхвалювалась «Теорія змови». І сюжет, мовляв, там небанальний, і актори супер, і взагалі – один з найкращих представників жанру триллера 90-х років. З’явилась думка - «Чому б не переглянути?»
Як для сьогоднішніх днів, то картина все-таки виглядає занадто шаблонно. І якщо перша частина сприймається ще доволі терпимо (початок взагалі дуже непоганий!), то чим ближче до фіналу, тим передбачуванішим стає фільм. Особливо неприродно виглядають «погані хлопці з секретних організацій» - для повноти сприйняття їм забули повісити на шию табличку – «Я з організації «Хаос», негайно викликайте Макса Кмітливого» :)
Взагалі, «Теорія змови» - це такий собі мікс різних жанрів. Тут і шпигунський детектив, і драма, і триллер і навіть трохи гумору. Всі ці компоненти достатньо органічно поєднанні, але сказати що на виході ми отримуємо феноменальний «кінококтейль» буде явним перебільшення. Більше того, під час перегляду на думку приходять одразу кілька фільмів, в яких основні ідеї «Теорії змови» реалізовані більш вдало. Так, потрібно пам’ятати, що це 97 рік і тоді картина сприймалась трішки по-іншому, але все-одно я чекав від цього фільму більшого. «Звичайні підозрюванні», скажімо теж з епохи середини дев’яностих, але чомусь в них «вік» не відчувається…
Щодо акторськї гри, то жодних зауважень висловити не можу – не те щоб Гібсон в цій картині зіграв накращого «напівбожевільного» за всю історію кінематографа, але його герой сприймається дуже натурально. Стосовно Робертс, то як вже говорилось вище, мене важко віднести до особливих поціновувачі її таланту, але з роллю «працівниці міністерства юстицій» вона теж впоралась непогано.
Отже, резюме. Посередня картина, яка в першу чергу може цікавити поціновувачів таланту Гібсона і Робертс. Для решти кіноманів, яких заінтригував незвичний сюжет, я скоріше б порекомендував щось більш цікавіше і реалістичніше – наприклад «Ворога держави» з Вілом Смітом у головній ролі.
Оцінка: 6/10

понеділок, 2 лютого 2009 р.

Ж.К.В.Д.


Назва в оригіналі: JCVD
Рік: 2008
imdb
КиноПоиск.Ru


Нове амплуа Жан-Клода Ван Дамма. Картина-«сповідь», яка відкриває глядачу зовсім іншу сторону бельгійського актора.
Жан-Клод , як добре всі пам’ятають, був однією з найбільш яскравіших зірок бойовиків 90-х років, а на наших теренах певний час – чи не найпопулярнішим голлівудським актором. Проте згодом кар’єра бельгійця пішла різко на спад. Багато акторів в такому випадку міняють жанр, амплуа, інколи просто роблять паузу чи навіть завершують кар’єру. Але Ван Дамм продовжував зніматись, навіть коли було очевидно, що проекти, в яких він бере участь, настільки низькопробні, що їх не випустять навіть у прокат. Чому так сталось? На це і багато інших питань бельгієць намагається дати відповідь в цій стрічці, яку по великому рахунку можна назвати автобіографічною. Проста, але щира розповідь актора про себе на фоні шаблонного пограбування банку змушує переглянути погляди на деякі речі в кінематографі. Не так давно, я писав про труднощі одного продюсера, однак всі його проблеми просто марніють, на фоні реальної історії реального актора.
На жаль, якщо розглядати стрічку як «окреме» кіно, без автобіографічного підґрунтя, то особливої цінності воно немає. Простенька європейська картина з черговим пограбування та з кількома не надто свіжими жартами. Не допомагає навіть певна нелінійність сюжету.
Інша справа, що по суті, весь фільм являється лише фоном, який Ван Дамм використовує, щоб розповісти свою історію та показати СПРАВЖНЬОГО себе. Так, в його «сповіді» багато банальностей, але та очевидна щирість, з якою актор звертається до глядача буз сумніву заслуговує на повагу.
Я не впевнений, що ця картина буде цікава великій кількості людей. Але гадаю, що бувшим фанатам актора та й просто людям, яким подобались його стрічки все-таки варто переглянути цей фільм.
На завершення, хотілося б висловити сподівання, що бельгієць ще знайде себе у Великому Кіно і побажати йому в цьому успіхів.
Оцінка: 7/10