Назва в оригіналі:What Just Happened
Рік: 2008
Чергова картина, яка намагається показати засліпленій публіці «справжній» Голлівуд. Наскільки успішно? Що ж, можна зважити всі «за» та «проти»…
Родзинкою стрічки я б назвав точку зору, з якої подаються всі події. Глядач вже давно звик до історій, в яких бідних та нещасних акторів всіляко експлуатують «акули» кінобізнесу. Натомість, в цій картині всю непроглядність «Фабрики мрій» доводиться випробувати на собі … продюсерові. Здавалось би, продюсер, це остання особа в кіновиробництві, яка могла б на щось там скаржитись. А ні! Виявляється і продюсерський хліб нелегкий. З однієї сторони вередливі «зірки» та неадекватні режисери, з іншої – боси кіностудій та хитрі сценаристи. І всі щось хотять, чогось вимагають, чимось погрожують…
Здавалось би – непогана нива для непоганої картини, але картина всеодно «не чіпляє». Сімейні проблеми, непроста робота, зрештою старість, яка все ближче – героя Роберта Де Ніро зрозуміє будь-який глядач. Проте щось подібне, тільки в інших декораціях, всі вже бачили не десятки, а сотні разів. Можливо, автори картини сподівались виїхати лише за рахунок показу «заднього двору Голлівуду»? Однак і тут вони зовсім не піонери.
Звертає на себе увагу, що «Одного разу в Голлівуді» - далеко не перша «сіра» стрічка за участю Де Ніро в останні роки. Все частіше ім’я цього актора в титрах починаєш сприймати не як ознаку якості, а як предвістник чергової голлівудської «картини-посередності». Випадковість чи тенденція?
До речі, здивувало, яку визначальну роль в картині відвели Канському кінофестивалю. Від американської картини такого пієтету просто не очікуєш …
Додам кілька слів про музику. Схоже включення в фільми мелодій з картин, де композитором виступив Енніо Моріконе, вже давно перетворилось на ознаку хорошого тону. Проблема лише в тому, що в чергове слухаючи фантастичну музичну тему з «Одного разу на Дикому Заході», я в чергове згадую саме той фільм, а не «Одного разу в Голлівуді». А от саундтрек з «Жорстокості» (несправжного фільму, про який йдеться в стрічці) вийшов на диво якісним.
Багато непоганих фільмів страждають посередніми кінцівками. В даному випадку маємо все навпаки - у більш ніж посередньої картини вийшла доволі ефектна, я б навіть сказав естетична, кінцівка. Ось тільки цього буде все-таки замало для хорошого кіно..
Оцінка: 6/10
Родзинкою стрічки я б назвав точку зору, з якої подаються всі події. Глядач вже давно звик до історій, в яких бідних та нещасних акторів всіляко експлуатують «акули» кінобізнесу. Натомість, в цій картині всю непроглядність «Фабрики мрій» доводиться випробувати на собі … продюсерові. Здавалось би, продюсер, це остання особа в кіновиробництві, яка могла б на щось там скаржитись. А ні! Виявляється і продюсерський хліб нелегкий. З однієї сторони вередливі «зірки» та неадекватні режисери, з іншої – боси кіностудій та хитрі сценаристи. І всі щось хотять, чогось вимагають, чимось погрожують…
Здавалось би – непогана нива для непоганої картини, але картина всеодно «не чіпляє». Сімейні проблеми, непроста робота, зрештою старість, яка все ближче – героя Роберта Де Ніро зрозуміє будь-який глядач. Проте щось подібне, тільки в інших декораціях, всі вже бачили не десятки, а сотні разів. Можливо, автори картини сподівались виїхати лише за рахунок показу «заднього двору Голлівуду»? Однак і тут вони зовсім не піонери.
Звертає на себе увагу, що «Одного разу в Голлівуді» - далеко не перша «сіра» стрічка за участю Де Ніро в останні роки. Все частіше ім’я цього актора в титрах починаєш сприймати не як ознаку якості, а як предвістник чергової голлівудської «картини-посередності». Випадковість чи тенденція?
До речі, здивувало, яку визначальну роль в картині відвели Канському кінофестивалю. Від американської картини такого пієтету просто не очікуєш …
Додам кілька слів про музику. Схоже включення в фільми мелодій з картин, де композитором виступив Енніо Моріконе, вже давно перетворилось на ознаку хорошого тону. Проблема лише в тому, що в чергове слухаючи фантастичну музичну тему з «Одного разу на Дикому Заході», я в чергове згадую саме той фільм, а не «Одного разу в Голлівуді». А от саундтрек з «Жорстокості» (несправжного фільму, про який йдеться в стрічці) вийшов на диво якісним.
Багато непоганих фільмів страждають посередніми кінцівками. В даному випадку маємо все навпаки - у більш ніж посередньої картини вийшла доволі ефектна, я б навіть сказав естетична, кінцівка. Ось тільки цього буде все-таки замало для хорошого кіно..
зацікавив, перегляну найближчим часом =)
ВідповістиВидалитиЩо дивитись, а що не дивитись – справа, безумовно, особиста. Але, я б все-таки порадив не марнувати вільного часу на цю картину. Краще вже використати його на повторний перегляд шедевру Серджіо Леоне, згаданому в огляді…
ВідповістиВидалити