четвер, 24 вересня 2009 р.

Привид


Назва в оригіналі:Ghost
Рік: 1990
imdb
КиноПоиск.Ru

Вже добре підзабута вітчизняним глядачем романтична комедія з елементами містики. Хтось бачив її ще на піратських відеокасетах, хтось на не менш піратських трансляціях регіональних телеканалів. Ввійшла в першу хвилю голлівудських картин, з якими почав знайомитись вітчизняний глядач після розвалу Союзу. Добра, наївна, проста і чуттєва стрічка про кохання до і навіть після смерті. Лауреат кількох премій «Оскар», номінувалась навіть на «найкращий фільм».
Особисто в мене переглянути цю картину повністю «від і до» вийшло лише нещодавно. До цього в пам’яті крутились лише певні уривки…. Що тут скажеш? Сьогодні на таке кіно дивишся вже зовсім по-іншому. Для тих років сюжет був по-справжньому несподіваним, а рівень зйомок спецефектів чи не захмарним. Ну а зараз… Зараз цікавим буде виключно гра акторів. Тобто те, що власне і вирішує, яке місце зрештою займе будь-яка картина в світовому кінематографі.
«Привид» далеко не шедевр, але впевнений, що свою нішу він відвоював. Це кіно і досі цікаво дивитись – а що може бути важливішим критерієм оцінки?!
З інтересом глянув на гру молодої Демі Мур, посміявся над амплуа Вупі Голдберг – таке враження, що вона створена саме для таких ролей :) Особливу увагу приділю відношенням головних героїв. Любов так просто словами не передаш, і на сцені не зіграєш. У Свейзі і Мур це вийшло навдивовижу легко. Достатньо просто глянути в їхні очі…
Рекомендую поцікавитись фінансовою стороною «Привида». Впевнений, що такий приголомшливий успіх і досі не дає спокою деяким голлівудським акулам кінематографу.
Прикро про це говорити, але приблизно два тижні тому виконавця головної ролі в цій картині – Патріка Суейзі – не стало.. Картина «Привид» вважається однією з найкращих в його кар’єрі.
Оцінка: 7/10

понеділок, 21 вересня 2009 р.

Вольт


Назва в оригіналі:Bolt
Рік: 2008
imdb
КиноПоиск.Ru

Змішане в мене відношення до сучасних мультфільмів-блокбастерів. То на шедевр потрапиш, то на нудну посередність. Найпростіше, звичайно, ділити всі мульти на «піксаровські» та «непіксаровські» і ходити тільки на першу категорію :) Але якось і обмежувати себе не хочеться – раптом і у Дрімворкс чи Діснея щось вийде… Стоп! Що значить у Діснея? Вони ж ніби придбали студію Pixar ще в 2006! Так-то воно так, але от чогось одні мультфільми випускаються з логотипом симпатичної лампочки, а інші із замком Сплячої Красуні. І треба сказати, що різниця між ними просто колосальна. У правильності цієї тези я ще раз переконався, переглянувши мультфільм «Вольт».
Перші хвилин десять на екран дивишся з справжнім шоком. Так і хочеться негайно зупинити DVD-плеєр, витягнути диск і з нецензурною лексикою викинути його чим подалі. Згодом сюжет повертається до більш-менш прийнятної реальності і навіть пояснює цей [вирізано самоцензурою] початок. Але перший набір вражень вже є. В середині картини на глядача чекає невеличке «роуд-муві», в фіналі – нецікава розв'язка.
Розглянемо оригінальну задумку про розвінчання супергеройства. М-да…. В Штатах останні роки тільки те і роблять, що одні знімають фільми про супергероїв, а інші розвінчують їх. На цьому фоні наївна спроба «Вольта» якось виділитись заздалегідь приречена на провал.
Гадаю, уважний читач вже здогадався, що сюжет мультика мене, м’яко кажучи не «зачепив». «Ну і нехай з ним, дітям вистачить і цього!» - гадаю половина аргументів на захист мультфільму виглядатиме саме так. Гаразд, тобто мульт цілковито і виключно для дітей? Власне його автори так не вважають, мовляв «це кіно для всієї родини». А де ж тоді кумедні жарти? Де те єдине, що може зацікавити дорослих в цій простенькій історії?! Немає їх. Не знайдеш, навіть якщо дуже хочеться. Несмішний простенький дитячий мультфільм. Який стомлює і швидко набридає…
Традиційно виграшною стратегією є насичення мультфільмів великої кількістю алюзій та відсилок. Не виділяється в позитивний бік «Вольт» і тут. Це ж треба, натякнули на «Матрицю»! Ну просто варто приз за оригінальність давати :) (при умові, що після цього всіх сценаристів розженуть на курси перекваліфікації).
P.S. Треба буде глянути на піксаровський «Вверх» - пора збільшувати кількість позитивних рецензій про мультфільми на цьому блозі …
Оцінка: 5/10

четвер, 17 вересня 2009 р.

Дім біля озера


Назва в оригіналі:The Lake House
Рік: 2006
imdb
КиноПоиск.Ru

Не так давно, в одній зовсім не «кінематографічній розмові» я почув назву цієї картини. Почув і навіть здивувався про себе, чому я і досі її не переглянув. До цього часу вже кілька разів по різним причинам відкладав перегляд, але тепер твердо вирішив нарешті подивитись.
Історія про двох людей, що живуть в одному домі, але в різний час та спілкуються між собою завдяки «чарівній поштовій скриньці» досить-таки небанальна. І нехай це рімейк, проте оригінальність походження сценарію особисто для мене не надто важлива.
В першу чергу, ця картина про любов , тому не очікуйте знайти тут хоча якісь атрибути фантастики та містики. Цього добра в стрічці абсолютний мінімум, просто-таки «крапля в морі». А шкода, публіка схожа на мене (тобто розпещена фільмами на зразок «Ефект метелика») не відмовилася б і від чогось більшого.
Вистачає запитань і до самого сценарію. Занадто багато складнощів, там де здавалось все можна вирішити двома-трьома словами. Натомість, потенційно цікаві епізоди режисер проскакує неначе на лихому коні. Одним словом - фільм сподобається в першу чергу жіночій аудиторії :)
З іншої сторони, картина зовсім небуденна. Розмірена романтична історія двох закоханих людей, яка може по-справжньому зачепити, якщо потрапить «під настрій». В даному випадку, до речі, дуже багато залежить від того, з якими думками в голові сядеш дивитись це кіно.
Стрічка про самотність та щастя, про вміння будувати своє життя та не руйнувати його іншим. Герої «розмовляють» між собою через листування, і, завдяки такій опосередкованості, виникає відчуття, що вони спілкуються і з глядачем. В картині зустрічається прекрасна метафора – про те, як справжній архітектор повинен вміти «піймати світло», будуючи проект свого життя. Головні герої теж намагаються піймати світло, ось не для своїх будинків, а для своєї душі…
Щодо кінцівки…то, незважаючи на бажання трохи поспойлерити, все-таки промовчу. Зрештою саме вона і є одним із найсильніших моментів фільму.
До речі, під час написання рецензії, згадав, що в свій час десь читав відгук на цей фільм. І справді на сайті «Мой мир» знайшлась знайома стаття. Слава не став довго розписувати особливості картини, оскільки вона його не надто вразила, проте в підсумках напрочуд точно вказав можливу цільову аудиторію для картини :) Тут я абсолютно згідний, стрічку найкраще дивитись в компанії з небайдужою дівчиною. Тоді деякі кінематографічні недоліки непомітно відходять на другий план :)
Оцінка: 7/10

понеділок, 14 вересня 2009 р.

Рожева пантера 2


Назва в оригіналі:The Pink Panther 2
Рік: 2009
imdb
КиноПоиск.Ru

Картина, яку точно бачив кожен третій, а критикував кожен другий. Саме так, в мене на повному серйозі виникли підозри, що бідолашний фільм критикувало більше людей, аніж його бачили. «Що? Знову там Стів Мартін ганьбиться в ролі блазня-детектива?! Та це на сто відсотків повний провал!» - якщо збирати резюме вражень в інтернеті на цю картину, то воно буде приблизно таким.
Скажу відверто – картина далека навіть до рівня комедій «середньої руки», проте…. і абсолютно несмішною її не назвеш. Пригоди Клюзо в маєтку мистецтвознавця, падіння з балкону Папи Римського, зрештою поїздка Енді Гарсія по сходам на відрі – викличуть сміх навіть у найзапеклішого критика цієї екранізації. Не можу також не відмітити тонку сатиру на модні нині фемінізм та емансипацію. Вміло замасковані сценаристом ходи в очі абсолютно не кидаються, проте уважний глядач їх звичайно ж не пропустить.
Прикро, але на цьому набір позитивних фраз для цієї псевдофранцузької комедії в мене закінчується. Що ж тоді непомірним вантажем тягне «Рожеву пантеру номер два» на дно глядацьких симпатій? Спробую відповісти у художньому стилі. Уявіть, що ви бачили сон, прокинулись, а вже через 5 хвилин абсолютно нічого не пам’ятаєте, більше того – немає жодного бажання щось згадувати. З цією стрічкою ситуація аналогічно. Сіра, інколи тягуча картина з сюжетом гідним пера восьмикласника. І, незважаючи на наведені вище приклади, майже без хорошого гумору.
Одним словом, не гірше від першої частини, але.. Ну ви мене зрозуміли :) Добре, що цього разу хоча б Бейонсі на зйомки не запросили. Впевнений, це одразу знизило планку самоокупності картини на кілька мільйонів в європейській валюті.
По-справжньому шкода Жана Рено – йому віддали таку сіру та безхребетну роль, що інколи починаєш сумніватись, що саме ця людина радувала нас в таких кумедних стрічках як «Васабі» та «Корсіканець». Таке враження, що режисер вирішив зняти картину так, щоб ніхто і не помітив там участі Рено.
«Дивитись чи не дивитись?»- можливо спитають ті, хто не встиг ні подивитись, ні покритикувати. «Хлопці, перед вами халтура, але при бажанні можна і подивитись» - відповім я їм :)
P.S. Зазвичай я не надто приділяю увагу дрібним і дуже дрібним деталям, проте «секундні» кадри із видом нічного Колізея по-справжньому вражають.
Оцінка: 6/10

четвер, 10 вересня 2009 р.

Форсаж 4


Назва в оригіналі:Fast & Furious
Рік: 2009
imdb
КиноПоиск.Ru

В кінематографі як ніде доречний образ курки, що несе золоті яйця. Особливо в американському. Якщо дебютній картині вдається зібрати хоча б якусь касу – чекайте на продовження. Інколи доходить просто до абсурду, коли кількість серій в франчайзі починає вимірюватись цифрами «шість», «сім» і так далі. В серії «Швидкий та несамовитий», яка стараннями локалізаторів набула значно цікавішої назви «Форсаж», поки що вирішили зупинитись на цифрі «чотири».
Старі герої повертаються і об’єднують в боротьбі із могутнім наркобароном Лос Анджелеса. Помста, обов’язок - в кожного свої мотиви. Головне, що вони знову в команді. Ось і вся зав’язка. Ви будете сміятись, але я чомусь наївно чекав від творців картини більшого.
Шкода, але доводиться констатувати, що замість самобутнього та несхожого фільму, глядачі отримали типовий бойовичок зі стандартним джентльменським набором: «поліція», «наркотики», «Мексика», «Лос Анджелес», «поліцейський-бунтар», «мудрий шеф» тощо. В свій час перший «Форсаж» створив нову нішу в кінематографі, і рішення покинути її видається більш ніж дивним. Власне, це сталось ще в другій частині франчайзу. Третій фільм – «Токійський дрифт» вийшов несподівано непоганим, головним чином завдяки зміні обстановки. Проте четверта частина знову повернулась до набридлої схеми під назвою «поліцейські-бандити-наркотики-США».
В картині всього лише одна сцена з міськими перегонами. Саме її, а також оригінальний спосіб таємного перетину кордону з Мексикою можна занести до плюсів картини. Все решта, починаючи із беззубого сюжету (пограбування бензовозу на самому початку картини – взагалі вершина безглуздості) і закінчуючи шаблонною грою більшості акторів – в мінус.
Він Дізель в котре довів, що без допомоги режисера власними силами всю картину витягнути він не зможе. Пол Уокер? Його гра в добрій та наївній картині 2006 року «Білий полон» мені сподобалась значно більше.
Так, фільм дивитися можна. Бажання вимкнути плеєр майже не виникає, але з цікавістю спостерігати за тим, як поліція Міста Янголів в чергове намагається спіймати чергового невловимого Великого Поганого Хлопця!? Вам ще це не набридло?
Оцінка: 6/10

вівторок, 8 вересня 2009 р.

Знову 17


Назва в оригіналі:17 Again
Рік: 2009
imdb
КиноПоиск.Ru

Інколи хочеться подивитись щось легке та ненав’язливе. Переглядаючи список сучасних комедій з величезними труднощами робиш нелегкий вибір, переживаючи якби не потрапити на черговий «шедевр». І ось вони – перші хвилини перегляду. Ніби непогано… «Невже пощастило?!» - ще не вірячи в своє щастя, продовжуєш з надією дивитись на екран. Але що це? Інші актори, інші жарти, а ти всі чіткіше розумієш, що черговий фільм можна успішно відправляти на смітник кінематографу.
Спробую вмістити опис сюжету в одне речення. Майку О’Донеллу випадає унікальний шанс - він перетворюється в 17-річного підлітка і має можливість «розпочати життя заново».
Здається творці картини поставили собі за мету принципово не вводити абсолютно нічого нового в свій фільм. Її Величність Вторинність панує в кожній сцені. Бездумні діалоги, сіра гра акторів, громіздкі та примітивні кіноштампи, які скреготять по нервах глядача неначе пісок на зубах.
Не слід вважати, що ідея стрічки була невдалою. Як показує практика, навіть найбанальніший сценарій можна вознести в шедеври при вмілому підході. Але, як напрочуд переконливо доводить сьогоднішня картина – такі уміння доступні далеко не кожному режисеру.
Кілька «механічних» жартів, нудне моралізаторство, ліричність, реалізація якої не викликає нічого, окрім співчуття. Такі фільми можна вмикати, коли у вас на свято в гостях велика компанія – на екрані ніби щось відбувається, але навіть якщо за гостинними клопотами ви і пропустити половину стрічки, то фактично нічого не втратите.
Окрема розмова у нас про бюджет фільму. Розглядаючи цифру в 50 мільйонів доларів, мимоволі починаєш розмірковувати про всілякі хитромудрі схеми по відмиванню грошей в Голівуді. Принаймні ТАКИЙ фільм цілком спокійно можна було б зняти і за вдесятеро меншу суму.
Підбиваємо підсумки. Банальна американська псевдокінокомедія, єдиний шанс на успіх якої – більше екранного часу для Метью Перрі - був успішно проігнорований режисером.
Оцінка: 5/10

неділя, 6 вересня 2009 р.

Хранителі


Назва в оригіналі:Watchmen
Рік: 2009
imdb
КиноПоиск.Ru

Картина, яка стала для мене однією з найбільших несподіванок цього кінематографічного року. Після перегляду «Росомахи»(все ніяк не зберусь написати розгромний огляд), який всі охрестили «добротним» нічого путнього від «Хранителів» не очікував. Виявилось, що у картин не те що немає нічого спільного – вони практично з різних планет. «Чергова примітивна екранізація чергового коміксу» насправді виявилась яскравим, сильним і неповторним фільмом. Не знаю, чи існує жанр «комікс-навпаки». Якщо існує, то саме туди безсумнівно можна записувати «Хранителів». Не так часто після перегляду картини буває настільки складно скласти разом думки і описати власні враження.
Альтернативна історія. 1985 рік. В Штатах супергерої така ж реальність, як телефон чи телевізор. Ніксона обирають на черговий термін. В’єтнам давно покорений. Радянський Союз поводиться все агресивніше і здається, що ядерна війна неминуча.
Фільм вийшов напрочуд незвичним. Щоб зрозуміти це, цілком достатньо подивитись стартові титри стрічки. Вони захоплюють і лякають, вони розповідають і пояснюють, вони відкривають душу картини. Їхню неймовірність відмічали практично всі автори рецензій на «Хранителів». Не стоятиму осторонь і я. Браво!
Картина, в якій неможливо передбачити кожен наступний крок сюжету і спрогнозувати подальший розвиток подій. Картина, яку дивишся неначе заново відкриваючи для себе кінематограф – з справжнім інтересом та захопленням.
З чим можна порівняти «Хранителів»? Очевидно, НЕ з попередньою роботою Зака Снайдера – стрічкою «300 спартанців». Той фільм мене повністю розчарував своєю простотою і пафосом. Напевно, найбільш схожим кіно до «Хранителів» я б назвав «Місто гріхів» Роберта Родрігеса - з певною долею умовності, звичайно.
Історія в стилі нуар замішана з науковою фантастикою, фільмом катастроф, драмою, пародією - список можна продовжити. Чого тільки варті харизматичні головні герої картини! Власне по історії життя кожного із них можна знімати окремий фільм.
Так вийшло, що фільм я дивився на протязі двох вечорів. Так, я чудово знаю, як втрачається дух картини при подібних «розривах». Одначе у випадку з «Хранителями» їхня унікальність дозволяє уникнути цього. Достатно було просто почути скрипучий голос Роршаха, як все інше відступало на інший план і я з головою поринав у дивовижний світ «Хранителів». В результаті отримав два прекрасних кіновечора замість одного :)
Як не дивно не підкачала навіть кінцівка. Картина по-своєму залишилась непередбачуваною до кінця. Власне кажучи, одразу після перегляду мене потягнуло передивитись «Хранителів» знову . Ніяк не відпускає почуття, що стрічка може ще багато чого «сказати».
На жаль, “Хранителі” зацікавлять далеко не всіх. Комусь це кіно може здатись занадто затягнутим, хтось заявить, що воно банально «ні про що». І я можу тільки здогадуватись, що відчували батьки, які вирішили повести дітей на цей «комікс» .
Але… за це ми і любимо кінематограф, що кожен бере з нього своє...
Оцінка: 8/10

вівторок, 1 вересня 2009 р.

Останній імператор


Назва в оригіналі:The Last Emperor
Рік: 1987
imdb
КиноПоиск.Ru

Грандіозна картина від Бернардо Бертолуччі. Екранізація історії життя останнього китайського імператора Пу І на основі його книги, а також спогадів англійського наставника - Реджиналда Джонстона. Історія особистості та історія цієї цивілізації – майстерний італієць зняв просто неймовірний фільм.
Сказати, що я не чув до цього про Бертолуччі було б все-таки неправдою. Чого лише варта його праця в якості сценариста в картині «Одного разу на Дикому Заході». Проте з Бертолуччі-режисером я нарешті познайомився саме в «Останньому імператорі». Дивлячись на це творіння італійця, починаєш по-іншому оцінювати поняття «справжній фільм» в кінематографі.
До єдиного мінусу стрічки я б все-таки відніс певну затягнутість – при всій своїй епічності, хронометраж фільму більш ніж в 2 з половиною години дається трохи складно. А режисерська версія майже на годину(!) довша.
Що ж такого мене вразило? Звідки настільки захоплені відгуки? Навіть не знаю, як пояснити... Розповісти про ірреальне порівняння Китайської Імперії з комуністичним Китаєм? Про разючу драму особистості одночасно наймогутнішої та найнещаснішої в своїй країні? Про магічну казку Забороненого міста та жахливу бездушність ешелонів політично ненадійних? Про надії та мрії знайомі кожному з нас, які згодом перетворюються на не менш знайомі розчарування?
Панове, не гайте час на це жонглювання словами – якщо ви чомусь не бачили «Останнього імператора», то поспішіть… Хоча ні, спішити якраз не варто. ТАКІ фільмів вимагають до себе поваги при перегляді, а яка ж то повага при поспіху?
Так вже повелось, що якщо картина «чіпляє», то на додаткові «фактори» уваги звертаєш менше, хоча їхня роль в успіху стрічки беззаперечна. Мене захопило дійство, але не можу не відмітити шикарний візуальний ряд картини та атмосферну музику. Хм.. Перечитав написане і подумав - наскільки ж безбарвно виглядає останнє речення, щоб адекватно відобразити те, що відбувається на екрані.. Це треба бачити!
До речі, якщо комусь цікаво, то картина отримала 9 Оскарів у тому числі і найголовніший – в номінації «кращий фільм». В США теж вміють цінувати шедеври…
…Я закриваю очі, і в уяві постає сцена виходу імператора до своєї гвардії на площі Забороненого міста… А ось уже одинокий імператор катається на велосипеді по пустим вулицям, що дихають історією… А тут уже дорослий Пу І зневіреними та покірними очима дивиться на японських «радників» в своїй резиденції… Всі ці картини проносяться неначе падаюче листя, залишаючи одну - по порожньому музею, який колись був палацом імператора повільно йде старий садівник…
Оцінка: 8/10