вівторок, 1 вересня 2009 р.

Останній імператор


Назва в оригіналі:The Last Emperor
Рік: 1987
imdb
КиноПоиск.Ru

Грандіозна картина від Бернардо Бертолуччі. Екранізація історії життя останнього китайського імператора Пу І на основі його книги, а також спогадів англійського наставника - Реджиналда Джонстона. Історія особистості та історія цієї цивілізації – майстерний італієць зняв просто неймовірний фільм.
Сказати, що я не чув до цього про Бертолуччі було б все-таки неправдою. Чого лише варта його праця в якості сценариста в картині «Одного разу на Дикому Заході». Проте з Бертолуччі-режисером я нарешті познайомився саме в «Останньому імператорі». Дивлячись на це творіння італійця, починаєш по-іншому оцінювати поняття «справжній фільм» в кінематографі.
До єдиного мінусу стрічки я б все-таки відніс певну затягнутість – при всій своїй епічності, хронометраж фільму більш ніж в 2 з половиною години дається трохи складно. А режисерська версія майже на годину(!) довша.
Що ж такого мене вразило? Звідки настільки захоплені відгуки? Навіть не знаю, як пояснити... Розповісти про ірреальне порівняння Китайської Імперії з комуністичним Китаєм? Про разючу драму особистості одночасно наймогутнішої та найнещаснішої в своїй країні? Про магічну казку Забороненого міста та жахливу бездушність ешелонів політично ненадійних? Про надії та мрії знайомі кожному з нас, які згодом перетворюються на не менш знайомі розчарування?
Панове, не гайте час на це жонглювання словами – якщо ви чомусь не бачили «Останнього імператора», то поспішіть… Хоча ні, спішити якраз не варто. ТАКІ фільмів вимагають до себе поваги при перегляді, а яка ж то повага при поспіху?
Так вже повелось, що якщо картина «чіпляє», то на додаткові «фактори» уваги звертаєш менше, хоча їхня роль в успіху стрічки беззаперечна. Мене захопило дійство, але не можу не відмітити шикарний візуальний ряд картини та атмосферну музику. Хм.. Перечитав написане і подумав - наскільки ж безбарвно виглядає останнє речення, щоб адекватно відобразити те, що відбувається на екрані.. Це треба бачити!
До речі, якщо комусь цікаво, то картина отримала 9 Оскарів у тому числі і найголовніший – в номінації «кращий фільм». В США теж вміють цінувати шедеври…
…Я закриваю очі, і в уяві постає сцена виходу імператора до своєї гвардії на площі Забороненого міста… А ось уже одинокий імператор катається на велосипеді по пустим вулицям, що дихають історією… А тут уже дорослий Пу І зневіреними та покірними очима дивиться на японських «радників» в своїй резиденції… Всі ці картини проносяться неначе падаюче листя, залишаючи одну - по порожньому музею, який колись був палацом імператора повільно йде старий садівник…
Оцінка: 8/10

2 коментарі:

  1. Заінтригував. Додаю в список для перегляду.

    ВідповістиВидалити
  2. Переконаний на всі сто, що не розчаруєшся.
    А для себе я ще раз переконуюсь, що інколи варто поринути в скарбницю світового кінематографу, аніж марно чекати чогось шедеврального від новинок в кінотеатрах.

    ВідповістиВидалити