Сутінки

Назва в оригіналі:Twilight
Рік: 2008
imdb
КиноПоиск.Ru

Ця картина добряче «нашуміла» минулоріч, залишивши після себе справжню хвилю захоплених відгуків. Знята по бестселеру відомої письменниці, історія відношень аристократичного вампіра та молодої дівчини. Елегантність, стиль, шарм помножені на дивовижну акторську гру… Стоп! Щойно я стисло виклав все що мені було відомо про картину ДО її перегляду. А тепер спробуємо розібратись де справжнє золото, а де – всього лише відполірована бронза.
17-річна Белла переїжджає жити до свого батька в невелике місто на узбережжі Атлантики. В школі вона знайомиться з таємничим хлопцем, дружба поступово переростає в значно глибші почуття. Хлопець виявляється не рядовим американським тинейджером, а справжнім вампіром. Чесним, добрим, ввічливим вампіром. Згодом він знайомить Беллу зі своєю сім’єю, де всі теж, як на підбір, порядні «вегетаріанці», які харчуються виключно кров’ю тварин, а не людей. Власне ось і весь фільм. А… я забув ще згадати про «напружену» кінцівку, де все-таки з’являються 2-3 «непорядних» вампіри і провокують певну метушню на екрані (і досі не можу зрозуміти, як взагалі автори фільму могли допустити існування злих вампірів?!).
Перед здивованим глядачем постає затягнутий любовний фільм, єдиним достоїнством якого, на мій погляд, є красиві локації, де він знімався. Поціновувачі картин про вампірів навряд чи будуть у захваті від стрибків вампірів з дерева на дерево в стилі «Тарзана - повелителя мавп» або вампірського бейсболу. Поціновувачів екшену та цікавих сюжетів теж прохання не турбуватись Любителі любовних драм… не знаю… можливо, вони будуть єдині, кому фільм сподобається.
Адресована на підліткову аудиторію, картина належно відпрацьовує цей напрямок. Звучать сучасні треки, герої проходжуються в стильних модельних «комплектах» одягу. Що ж, принаймні, хоча б ця річ, з тих, що я чув про фільм, виявилась правдою.
Цього разу я завбачливо не читав відгуків перед переглядом. Натомість вже після «відеосеансу» цікавість перемогла, і я зайшов на російський «Кинопоиск». «Феноменально!», «Неймовірно!», «100 із 10», «Шедевр, просто шедевр» - від подібних відгуків в очах просто зарябіло. «Люди, ви що??!!» - від здивування я адресував цю фразу ні в чому не повинному монітору. Може російський ресурс зазнав навали фанатів книги? Не схоже.. Нарешті, приглянувшись, я зрозумів в чому справа. Практично всі відгуки написали… жінки :) Зізнаюсь, не часто зустрінеш фільм, який настільки роз’єднує аудиторію по статевому принципу, адже авторами небагатьох критичних відгуків були виключно чоловіки :)
«Сутінки» - це фільм знятий жінкою-режисором, про жінку і для жінок (я б навіть сказав дуже молодих жінок :). В цьому немає нічого поганого, навпаки, чудово, що існують кінотвори, які настільки захоплюють прекрасну половину людства. Ось тільки боюсь, що розчарованим та напівсонним чоловікам, котрі виходили з кіносеансу від цього не легше ;)
P.S.Хоча, гарантую, один момент якраз чоловіки запам’ятали точно. Кадр шукати по наступним ключовим словам : «жіноча ніжка», «бейсбол» :)

Оцінка: 5/10

Крикуни

Назва в оригіналі:Screamers
Рік: 1995
imdb
КиноПоиск.Ru

Блукаючи сторінками кінофорумів, я досить часто наштовхуюсь на ностальгічні спогади про кінострічки епохи 90-років. В принципі такі настрої зрозумілі, оскільки загальновідомо, що для багатьох в минулому і трава зеленіша, і небо світліше, і фільми кращі. Звісно, за такою логікою, картини 80-их повинні видаватись ще кращими, не кажучи про фільми 70-их. Ось тільки так склалось, що вітчизняний глядач був дбайливо відгороджений від більшої частини світового кінематографу, аж до початку ери 90-их (ви можете собі уявити фільм «Чужий» в кінотеатрах Радянського Союзу в 1979?? Я теж не можу :) ) Тому коли постає необхідність обхаяти сучасні тенденції в кінематографі, наш глядач обов’язково посилається на «золоті 90-ті», оскільки з картинами попередніх десятиліть знайомий значно гірше.
Одним словом, саме так я «потрапив» на картину «Крикуни», клюнувши на величезну кількість схвальних епітетів та фрази на зразок «ось то була фантастика, не те що зараз».
І ось уже вкотре доводиться розчаровуватись у враженнях «більшості». Картина видалась мені слабкою та нецікавою. В малобюджетних стрічках чарівною паличкою як правило стає неординарний сюжет та гра акторів. Не цього разу, хлопці… Повільна і дещо наївна історія з єдиною інтригою, яку автори стрічки безжально експлуатують без жодного почуття міри. Мова звісно ж про сакраментальне питання «Хто людина, а хто – замаскований крикун?»
Про рівень спецефектів не хочеться навіть згадувати. Для адекватного порівняння на думку одразу приходять картини епохи 60-их. Складається враження, що "Термінатор 2," котрий з’явився на 4 роки раніше(!) знімали прибульці, якщо порівнювати деякі технічні аспекти з «Крикунами». Безумовно, бюджет в Т2 був не 20 (як у «Крикунів»), а 100 мільйонів, але ж це ще не причина такої разючої прірви між картинами в жанрі фантастики!
Але забудьмо про «Термінатора» - все-таки щось хороше повинне знайтись і в «Крикунах». І ви знаєте, таки знайшлось: давненько я не чекав фінальні титри з таким нетерпінням і їх поява зуміла значно підняти мені настрій.
Отже враження. Вже на час своєї появи – а це 1995 рік – «Крикуни» виглядали неоригінально та застаріло. І я сумніваюсь, що через 14 років їх художня цінність зросла хоча б на грам. Мені, як великому любителю фантастики, прикро настільки жорстко критикувати фантастичну стрічку. Проте, інколи об’єктивність буває важливішою за симпатії…
P.S. Як показує практика, далеко не кожна стрічка знята по мотивам творів Філіпа Діка стає шедевром ;)

Оцінка: 4/10

Академія смерті

Назва в оригіналі: NaPolA
Рік: 2004
imdb
КиноПоиск.Ru

Після перегляду «Валькірії» я вирішив подивитись ще один давно запланований фільм на схожу тематику – «Академія смерті». Звичайно ж, у картин окрім часу і місця дії спільного мало, проте простіше виявилось дивитись їх підряд, не розбавляючи цей дует якоюсь банальною комедією чи бойовиком. Іншими словами - «не втрачати атмосферу».
Картини про «принади» тоталітаризму завжди користувалися успіхом в глядача. Їх ніколи не було багато, цей жанр був один із небагатьох в сучасному кінематографі, де «брали якістю, а не числом». Не можу сказати, що «Академія» похитнула цей постулат, проте на фоні визнаних шедеврів жанру вона виглядає відверто слабко.
Але спочатку про плюси. По-перше, фільм піднімає досить непопулярну в Німеччині тему про так звані «школи фюрера», куди набирали молодих хлопців, промивали їм мізки, згідно ідеології та готували на роль гауляйтерів (господарів) всього світу. Чому тема непопулярна? Справа в тому, що багато випускників таких академій в післявоєнній Німеччині примудрились зайняти важливі державні пости, скромно «викресливши» таку деталь із своєї біографії.
По-друге, фільми подібні до «Академії» відображають ну просто-таки класичні методи дій БУДЬ-ЯКОЇ тоталітарної держави. Просто замініть німецькі імена та звання в картині на щось інше. Нічого не нагадує?
На жаль, недоліків у стрічки теж вистачає. Режисер Денніс Ганзель до цього більше спеціалізувався по молодіжним комедіям. І, як не крути, «воно й видно». Ні, жодної легковажності в фільмі немає, справа в іншому – NaPolA більше нагадує картину про труднощі і перепитії університетського життя та складнощі у відносинах між батьками та дітьми, аніж антитоталітарну драму. Ясна річ, що автори картини всіляко намагаються нагадати, про що вони знімають кіно – тут і прапори з фашистською символікою на кожному кроці, і полювання на радянських військовополонених і навіть ряд «полум’яних» промов у виконанні директора академії. Ось тільки виглядає це не до кінця переконливо.
Безумовно, нелогічно вимагати від картини «стрибнути вище голови». Її рівень цілком достойний і, я думаю, можна сказати, що режисер впорався зі своїм завданням.
На перегляд цього фільму масово агітувати не стану. Як я вже зауважив вище, є значно більш цікавіші зразки жанру. З іншої сторони, в «Академії» свої особливості, і, можливо, кіногурмани їх все-таки оцінять.

Оцінка: 6/10

Операція Валькірія

Назва в оригіналі:Valkyrie
Рік: 2008
imdb
КиноПоиск.Ru

Найкраще охарактеризувати цю картину може фраза вичитана на одному з кінофорумів – «І ніби знаєш чим все закінчиться, проте все одно сподіваєшся до останнього…». Екранізація невдалого замаху на Гітлера апріорі не мала шансів на сценарну інтригу – адже перед нами історична драма, а не жанр альтернативної історії. Як виявилось, інтрига - це ще далеко не все, фільм по-справжньому «не відпускав» до останньої секунди, а його фінальний акорд попри свою передбачуваність мало кого залишить байдужим…
Не варто очікувати звичних декорацій про другу світову війну – бойові дії практично відсутні на екрані, а круг головних діючих осіб в основному зводиться до вищого керівництва Вермахту. Картина надзвичайно точно відтворює всі деталі змови, і якщо порівнювати фільм з реальною історією, то відмінності практично відсутні. Навіть з суто пізнавальної точки зору, подивитись «Операція Валькірія» досить корисно, особливо приймаючи до уваги, що на наших теренах ця історія не надто відома. Натомість в Німеччині після війни невдалих змовників реабілітували, ними пишаються. Хто зна, як би все повернулось у випадку успіху…. Але, як правильно кажуть, історія не терпить умовностей.
Звісно повна відповідність фільму історії – це лише частина айсбергу, тло, на фоні якого розгортається справжня драма. За подіями того дня – 20 липня 1944 року – спостерігаєш з тихим сумом та важким каменем на душі. Напруга не полишає майже до останнього, і тільки коли в очах одного з лідерів заколоту полковника Штауфенберга гасне надія, розумієш – все закінчено.
Продемонструвавши світовій спільноті Німеччину того часу під таким кутом, режисер ніби створює фільм, багато в чому покликаний … до примирення. І те, що там були люди, які боролись проти нацистського режиму, теж багато чого коштує.
Дуже незвично бачити в такій ролі Тома Круза. Так, актор вже давно залишив епоху фільмів рівня Top Gun позаду, проте все одно, його роль полковника Штауфенберга приємно дивує. Надзвичайно органічно виглядає й решта акторів, хоча, як на мій смак, для виконання головних ролей могли б запросити і трохи більше корінних німців.
Резюме – міцна історична драма з атмосферою безнадії. Буде цікава всім, хто знає, що надія все-таки не зникає …
Оцінка: 7/10

Козирні тузи

Назва в оригіналі:Smokin' Aces
Рік: 2006
imdb
КиноПоиск.Ru

Якось, подорожуючи сторінками блога slava.in.ua, я натрапив на досить схвальну рецензію картини, яку в свій час байдуже пропустив. «Козирні тузи» - якщо б хтось поставив собі за задачу відштовхнути глядача від фільму, то більш вдалішої назви годі було й шукати. А тут ще сценарій просто таки кричить: «Цей фільм не варто дивитись!».
«Важливий свідок/мафія/ФБР/мисливці за головами/пентхауз/карти/казино» – не знаю як вас, а мене, коли я бачу подібну «інтригу» тягне на сон. Проте цього разу виявилось, що все не так як здається, і я не пожалкував про перегляд.
Фільм вийшов досить незвичним – якщо у своєму початку він більше нагадує британську кримінальну комедію в стилі Гая Річі або одну із стрічок Тарантіно, то ближче до фіналу картина перетворюється на справжню драму. Це одночасно її перевага і … недолік. Так, цей фінт вносить своє різнобарв’я, але, на мій смак, режисер намагається поєднати те, що не поєднується в принципі. Саме тому після перегляду залишаються трохи двоякі почуття. Налаштувавшись на одне,глядачу важко перебудовуватись по ходу перегляду. Принаймні, я це відчув.
Ще один момент - під час перегляду головне розібратись в хитросплетіннях сюжету за перші 10 хвилин – далі все піде «по накатаній траекторії».
Щодо картинки, то тут операторська робота просто на висоті. Окремі сцени і досі стоять перед очима – мова йде зокрема про трагічну перестрілку на пістолетах в ліфті готелю. Жорстокості в картині вистачає, щоправда режисер все-таки не ризикує переступати «рейтингову» межу.
До плюсів стрічки слід віднести ще й музичне оформлення. Композитор Клінт Мансел відомий широкому вітчизняному загалу в першу чергу своєю роботою в стрічці «Реквієм по мрії». Впевнений, що навіть ті хто не бачили цей фільм, не одноразову чули його основний саундтрек. В «Козирних тузах» композитор теж не «відбував номер» - чого лише варта композиція, що звучить в фіналі картини.
При бажанні, фільм, звичайно, можна і покритикувати – без недоліків та певних штампів все-таки не обійшлось. Але … не хочеться :) Будемо вважати, що у випадку, коли фільм сподобався, честь вишукувати в ньому недоліки можна делегувати й комусь іншому :)
Підбиваючи підсумки, скажу, що режисеру вдалось приготувати дуже незвичне блюдо з традиційних компонентів. Не шедевр і навіть не хіт сезону, проте досить непоганий варіант для перегляду в один із вільних вечорів.
Оцінка: 7/10

Термінатор 4

Назва в оригіналі:Terminator Salvation
Рік: 2009
imdb
КиноПоиск.Ru

В останні роки в кінотеатр намагаюсь ходити лише на коштовні блокбастери, що манять соковитими спецефектами або на картини жанру хоррор. Все решта чомусь зручніше спостерігати в домашній обстановці, що дозволяє більш ефективніше сконцентруватись на картині. Згідно такої доктрини, пропустити четверту реінкарнацію «Термінатора» я не міг. Особливої художньої цінності від стрічки я не чекав, в той час як за хорошими спецефектами, підкріпленими Dolby Surround вже, чесно кажучи, скучив.
Як відомо, дія фільму відбувається в майбутньому, оскільки Судного Дня уникнути не вдалось і тепер дорослий Джон Коннор хоробро очолює боротьбу проти наглих машин. До речі, якщо хтось забув що було в попередніх частинах франчайзу (не вірю, що хтось міг забути, але буває всяке…), то рекомендую почитати рецензію від koomchik’a, в якій автор досить детально зупиняється на передісторії четвертої картини.
На жаль, фільм відверто розчаровує. Мало того, що події на екрані слабко піддаються логіці, так ще й на всю картину можна ледве нашкребти півтори достойних екшн-сцени.
Почнемо з того, що постапокаліптичний світ, зображений на екрані, не витримує ані найменшої критики і здатний існувати тільки в уяві режисера стрічки. «Гаразд, це все декорації, от актори, актори – ось хто нам покаже справжнє кіно!!» Куди там.. Походеньки в стилі «піду туди – не знаю куди», дитяча історія з суперсекретним спецсигналом, кінцівка, яка від «А до Я» витримана в дусі американського кіно… Ех.. Хотілось іншого..
«Порадувала» рецензія на Кінокадрі, де адресували не одне схвальне речення на адресу «міцного сюжету». Гадаю, якщо сценарні повороти і викличуть у когось здивування, то хіба що в людей не знайомих з продукцією Голівуду останніх 10 років. Агов! А такі є? До речі про «Кінокадр» - як правило там бувають доволі жорсткі рецензії, проте цього разу ресурс ніби підмінили. Патетично-заохочувальний стиль – мовляв, усі на сеанс! Непогане кіно!
За величезне достоїнство стрічці ставиться її спадковість – безліч цитат з минулих частин, камео Шверценегера та Гамільтон і так далі. Як на мене, то я б пожертвував усім цим тільки заради одного – щоб фільм врешті-решт було ЦІКАВО дивитись! Не знаю… Зрештою, зі зборами в «Термінатора» зараз і справді певні труднощі, тому кожна схвальна рецензія йому тільки на користь ;)
Окремо хочеться згадати комп’ютерну графіку в картині – за якимось дивовижним збігом вона як дві краплі води схожа на … напрацювання в сфері сучасних комп’ютерних ігор :) Ті самі текстури, відтінки… Неначе аніматори фільму залучили до своїх лав розробників Crysis та Gears of War. Ось і думай після цього, хто активніше «штовхає» 3-D графіку до реалістичних рубежів – кінематограф чи game development…
Ще одне - якщо є хороший канал інтернету, то не полініться зайти сайт стрічки. Справляє чи не більше враження, ніж сам фільм ;)
Дивитись чи ні? Спочатку хотів порекомендувати картину лише фанатам франчайзу, але зловив себе на думці, що практично всі ми в тій чи іншій мірі захоплювались другим «Термінатором», тому така рекомендація стосувалась би кожного. А сьогоднішній фільм, на жаль, цього не вартий.
P.S. перед початком перегляду транслювали трейлер других «Трансформерів». Зазвичай трейлери повинні заманювати глядача, але подивившись той 2-хвилинний ролик у мене з’явились дуже серйозні сумніви, що я відвідаю «найочікуванішу прем’єру цього літа» :)
Оцінка: 6/10

Одного разу … революція

Назва в оригіналі:Giù la testa
Рік: 1971
imdb
КиноПоиск.Ru

Минулоріч мені вдалося подивитись картину Серджіо Леоне «Одного разу на Дикому Заході», яка справила просто надзвичайне враження. Без сумніву – один з найкращих фільмів серед переглянутих в 2008 році. Чого тільки вартий початок того фільму… Ех… Але зараз говоримо вже про інший фільм за авторством талановитого італійця. По суті, сьогоднішній герой огляду – це друга частина умовної трилогії «Once upon a time…». До неї також входять вже згаданий вище «Одного разу на Дикому Заході» та «Одного разу в Америці», за участю ще молодого тоді Роберта Де Ніро. Час дії кожного фільму різний, персонажі також не пов’язані, і зв’язок між картинами лежить скоріше в психологічній площині.
«Одного разу … революція» - напевно, найменш відомий з цієї трійці. На це є цілий ряд об’єктивних причин. Проте, заради справедливості, зауважу, що навіть з чисто художньої сторони (як на мій смак) картина вийшла дещо слабшою, аніж «Одного разу на Дикому Заході».
Є й інша сторона медалі – те, що у Леоне «дещо слабше», для багатьох інших режисерів – просто недосяжний ідеал :) Мабуть, італієць володіє основами магії, оскільки я не можу по-іншому пояснити унікальну атмосферу його стрічок. Це не описати, це треба бачити та відчувати. Перефразовуючи відомий анекдот, можу сказати : «Ви бачили сучасний вестерн? Так от – зовсім не схоже!» .
Трохи про сюжет - волею долі звичайний мексиканський бандит та ірландський революціонер (ну і поєднання!) виявляються втягнуті в події Мексиканської революції. Кожен із них має свої мотиви, проте цей шлях вони проходять разом. В сучасних картинах модно обговорювати тандеми головних герої – мовляв, от «Дені Гловер та Мел Гібсон, то справжній дует», а «бідолаха Едді Мерфі, схоже, не знайде собі достойного напарника». Так ось, ніскільки не принижуючи достоїнств вищеназваних акторів, хочу сказати – дует мексиканця та ірландця просто поза конкуренцією! :)
Зазначу, що перша частина фільму видається більш легкою та навіть кумедною, в той час як в другій режисер зосереджує увагу глядача на значно глобальніших проблемах. Не можу сказати, що такий поворот мені надто сподобався, проте в цілому, стрічка від цих змін не втрачає.
Отож, добротний фільм з непересічною акторською грою та унікальним режисером. Дивитись чи не дивитись – так питання навіть не стоїть. Гадаю, що ознайомитись із творчістю Серджіо Леоне буде цікаво кожному цінителю кіно. Звичайно, я не можу гарантувати, що «почерк» неймовірного італійця прийдеться до смаку всім, але… спробуйте ;)

Оцінка: 7/10

Мільйонер з нетрів

Назва в оригіналі: Slumdog Millionaire
Рік: 2008
imdb
КиноПоиск.Ru

Коли я довідався, що Оскара-2009 за «Кращий фільм» віддали британській мелодрамі про пригоди звичайного юнака з індійських нетрів, то не відчув нічого, окрім легкого розчарування. «Ще одна жертва на користь політкоректності» - подумалось тоді. І справді, що можна очікувати від чергового індійського фільму, навіть якщо на ньому стоїть бірка іншої країни-виробника? Гарячі слова та погляди, дрібні проблеми, які роздуваються героями до небачених масштабів, сімейну драму, кількох Поганих Хлопців та Хорошого, який неодмінно переможе всіх, щоб возз’єднатись з Коханою і … неодмінні танці зі співами по ходу. Не цікаво…
Я виявився правим практично в усьому, що стосується вищенаведених штампів, окрім головного – стрічка вийшла по-справжньою цікавою і неповторною.
Сама ідея зняти фільм, дія якого відбувається у всесвітньому ток-шоу «Перший мільйон», виявилась захоплюючою та інтригуючою. Звичайний рознощик чаю відповідає на одне питання за одним просто тому, що відповідь на кожне з них вже дало його нелегке життя. Сюжетні повороти прості та передбачувані, але чомусь під кінець картини я дивився на екран з не меншим захопленням, аніж тисячі індусів аплодували Джамалю Маліку.
Мабуть, це і відрізняє просто хороші фільми від неординарних. Коли ти перестаєш оцінювати картинку, гру акторів, досконалість сюжету, а починаєш просто дивитись і насолоджуватись… Ось він - головний критерій будь-якої стрічки.
Проте спробую трохи відкинути емоції і зупинитись на кількох цікавих, на мій погляд, моментах. Фільм чимось нагадує одіозне «Місто Бога» – ось тільки це значно м’якший, добріший та … більш індійський варіант :) Його каса просто вражає – при бюджеті в 15 мільйонів, фільм набрав у світових зборах майже в 23 рази(!) більше, а саме – 352 мільйони. Музичне оформлення – то взагалі окрема пісня (даруйте за тавтологію) – веселе, запальне, чутливе… не дарма окремі пісні з «Мільйонера» й досі надзвичайно популярні. А взагалі, картина просто ідеально підходить для сімейного перегляду і зможе стати справжньою окрасою вечора для тих, хто її ще не дивився.
Що стосується отримання головного Оскара стрічкою, то мабуть найкраще буде відповісти на нього цитатою з самої картини: «D: It is written»
P.S. А тепер питання на 20 мільйонів рупій: в книзі А.Дюма «Три мушкетери» двох мушкетерів звали Атос та Портос. Як звали третього?
Ви часом не знаєте? ;)

Оцінка: 8/10