Якщо взяти до уваги те, що я дивився за останні чотири місяці, то тут значно доречніше було б розмістити ролик про найкращі моменти з NFL :-)
Але захоплення американським футболом не робить світ кіно менш цікавим. Як завжди, в кінці грудня, Kees van Dijkhuizen випускає мікс кіноновинок року, що минає. Приємного перегляду:
неділю, 25 грудня 2011 р.
неділю, 21 серпня 2011 р.
Хто ти, суспільство?
Приблизно рік тому, переглядаючи в блозі Другого фотозвіт про чергову операцію бразильської поліції проти наркокартелів в Ріо, я кілька раз наштовхнувся в коментарях на згадку про фільм «Елітний підрозділ». Причому, особливо наголошувалось, що стрічка зовсім не черговий бойовичок з бразильскими нетрями в якості фону, а навпаки - досить глибоке і розумне кіно. Як не дивно, але коментатори із ЖЖ не помилились. Більше того, під враженням від перегляду я згодом подивився і сіквел до стрічки і її документальний пріквел («Автобус 174»). Цією трилогією режисер Жозе Паділья прагнув не просто показати кримінальну столицю Бразилії, але й змалювати та проаналізувати причини, які зумовлюють поточний стан речей в Ріо. Чудові картини, які дають багато матеріалу для роздумів. Про дві з них я сьогодні напишу.
Ще одне - на жаль, з якісною озвучкою цих картин зрозумілими мені мовами поки що не дуже, тож довелось дивитись на португальській із англійськими субтитрами. Виявилось, що у португальської мови досить цікаве звучання, тож я ні на мить не пожалкував про такі «незручності».
Елітний підрозділ
Назва в оригіналі: Tropa de Elite
Рік: 2007
Як я вже згадував, картина попри спроби замаскуватись під бразильський «спецназ міста янголів» адресована більш думаючій аудиторії. Безумовно, фільм знято саме про бразильські реалії, але, звичайно ж, його проблематика справедлива для будь-якого людського суспільства. Ряд соціальних питань, що піднімаються в фільмі по справжньому вражає. Переглянувши «Елітний підрозділ», я по-іншому подивився на стан речей і у власній країні. Більшість проблем легше зрозуміти, коли вони тебе не стосуються. Дивлячись на власний дім перед очима завжди стоїть якесь марево, яке заважає тверезо оцінити ситуацію («У нас же не так!»). А тут – далека Бразилія, до якої ніяких сентиментів немає, тож на речі виходить дивитись значно реалістичніше. Гадаю, сказане вище, справедливе не лише для мене, але й для сотень тисяч глядачів «Елітного підрозділу» з інших країн.
Ну а як віднеслись самі бразильці до історії капітана Насіменто з бразильского спецпідрозділу по війні з нарокмафією? Якщо я скажу, що «Елітний підрозділ» та «Елітний підрозділ 2» стали одними з найуспішніших в прокаті за всю історію бразильського кінематографу, цього буде достатньо?
Якщо сонце сходить – значить це комусь вигідно. Жозе Паділья успішно руйнує примітивне замкнуте коло, яким дехто намагається пояснити проблеми в Ріо – «бідність – наркотики - бідність». Все що відбувається в суспільстві комусь вигідно. Інакше, воно б не відбувалось. Всюди переплітаються інтереси і прагнення. В цю гру грає кожен, хоча більшість не усвідомлює, що вони грають. Режисер вміло ілюструє це, ввівши в сюжет представників практично всіх верств суспільства.
Розглянемо найпростіший ланцюжок. Всі гравці шукають вигоду для себе. Найсильніші гравці – це влада. Найбільшу вигоду (гроші) в даний історичний момент існування держави можна підняти завдяки корупції та торгівлі наркотиками. То з якої це радості держава повинна боротись проти цих явищ? Це те саме, щоб дерево боролось проти своїх коренів.
Але я відволікся. Навіть якщо вам байдужий весь соціальний підтекст стрічки, її все-одно варто подивитись. Режисер ніколи не забуває, що, попри серйозність проблем, він все-таки знімає художній фільм для широкого кола глядачів, а не наукової групи експертів по соціології. Майстерність зйомок, людські долі, які неначе павутинки переплітаються та рвуться в цій історії, врешті-решт старий добрий драйв - Паділья не розчарує нікого.
А подивившись фільм, без жодних вагань тягніться за його другою частиною. Вона ні чим не гірша, а в дечому навіть краща.
новинки, оцінка:8/10
Елітний підрозділ 2
Назва в оригіналі: Tropa de Elite 2 - O Inimigo Agora É Outro
Рік: 2010
Цього разу режисер вже без жодного маскування береться за бразильську систему, зводячи банальну стрілянину в кадрі в стилі італійського «Спрута» до мінімуму. Головний герой – все той же Насіменту, що волею долі отримав серйозне підвищення, а заодно - і краще розуміння, того, що відбувається у нього на очах. Разом із ним певне прозріння приходить і до шокованого глядача.
Режисер береться за найвищі щаблі системи. І раптом те, що видавалось правильним, логічним та простим в першому фільмі стає з ніг на голову. Бразильскій мафії ніби нанесено серйозний удар, але… Це зроблено лише для того щоб її місце зайняла поліцейська мафія. Руками Насіменто та його братів по зброї система всього лише трішки міняє свій вид доходів, залишаючи все інше таким як було.
Жозе Паділья безжально демонструє реальний процес еволюції системи та суспільства. Яким би цинічним цей процес не був. І як би гірко це не звучало, але держава бореться з криміналом не з благих міркувань, а просто тому, що в певний момент він стає їй не вигідним. Це саме стосується багатьох інших суспільних явищ.
І навіть зрозумівши, якщо не все, то дуже багато, нічого змінити неможливо. Герой Насіменту, настільки ж безсилий проти цього, як фізик, котрий блискуче може описати закони гравітації, але жодним чином не може вплинути на них.
На жаль, окрім відповідей фільм залишає ще багато питань. Люди люблять досліджувати все навколо, але зовсім не просунулись у вивченні власного виду. Картини Жозе Падільі – це чергові камені для бруківки, по якій ми йдемо на шляху пізнання самих себе.
новинки, оцінка:8/10
вівторок, 3 травня 2011 р.
Світ стереотипів
Продовжую неквапливий перегляд фільмів зі знайденої мною карти United States of Movies. Я вже якось згадував її в одному із попередніх дописів. Для кожного штату там обраний кінофільм, яким цей штат найбільше характеризується. Сьогодні хочеться розповісти про «представників» таких штатів як Джорджія («Звільнення»), Алабама («Мій кузен Вінні»), Луізіана («Південна гостинність») та Арізона («Виховуючи Арізону»).
Я не даремно виніс в заголовок слово «стереотипи». В кожній з чотирьох картин в тій чи іншій мірі проявляються стереотипи американського суспільства стосовно … своїх же штатів. Страхи, упередження, невігластво, штампи – повний суповий набір. Гадаю, що сторонньому глядачу «не з Америки» зрозуміти частину речей в цих стрічках буде непросто. Проте, це зовсім не означає, що фільми не цікаво дивитись :-)
Звільнення
Назва в оригіналі: Deliverance
Рік: 1972
Перед переглядом зі здивуванням дізнався, що картина є знаним представником 70-их та розглядається практично як взірцевий триллер тієї епохи. Забігаючи наперед, скажу, що свої лаври «Deliverance» заслужило не дарма.
На вікенд група міських жителів відправляється на сплав по одній із річок Аппалачів в штаті Джорджія. Місцевість дика, а тамтешнє населення виявляється цілком під стать місцевості. Зіткнувшись з насиллям і жорстокістю «городяни» намагаються дати достойну відсіч, оскільки в горах марно сподіватись на чиюсь допомогу.
Несподіваний фільм. Дивишся на екран, і розумієш – «такі зараз не знімають». Він не кращий і не гірший, він інший. Детально пропрацьований сюжет, колоритні сцени (в першу чергу згадується музична дуель на банджо). І … звіряча жорстокість. Щоб продемонструвати всю ницість і безмежну жорстокість людської натури режисеру абсолютно не потрібні ріки крові чи відірвані кінцівки. Він чудово справляється і без цього. Дуже цікаво, яку реакцію викликала картина в глядачів в той час. Згадуючи те, як сприйняли «Механічний апельсин» Кубрика, думаю що і тут не обійшлось без бурхливих реакцій.
А як вам портрет класичного «хіллбіллі» (селюка по-нашому) з картини? Безумовно, різниця між жителем мегаполіса та мешканцем халупи в забутій Богом американській глуші не тільки в різному акценті. Але змальовувати жителів з лісів як це показано в стрічці – явний перегин. Стрічка знята на певних стереотипах, і вона ці стереотипи ще більше поглибила. Страх перед невідомим, тим чого ти не знаєш і не розумієш – надзвичайно сильна штука. Саме завдяки такому страху з’являються картини на зразок «У пагорбів є очі», «Техаськя різня бензопилою», «Будинок воскових фігур» і так далі, і так далі.
Ну а «Deliverance» - справді непогане кіно, яке щоправда вимагає міцних нервів.
Ще одне - після перегляду цього фільму я обов’язково рекомендую глянути канадську чорну комедію 2010 року «Такер і Дейл» (Tucker & Dale vs Evil). Скажімо так – вона допоможе вирівняти враження. Одна з кращих сатир, які я дивився за останній час. По манері схожа на «Псів-воїнів» Ніла Маршала. Стрічка блискуче пародіює американські триллери стилю «Поворот не туди», але її основою є саме «Звільнення». Цей зв’язок справедливий і навпаки. Адже дивитись «Такера і Дейла» не подивившись «Звільнення», це те саме, що сміятись над «Дуже страшним кіно», не переглянувши до цього «Крик».
40-80 роки, оцінка:7/10
Південна гостинність
Назва в оригіналі: Southern Comfort
Рік: 1981
Майже через десять років після «Deliverance» американські кінематографісти знайшли чергового достойного «ворога» про якого можна знімати кіно. Цього разу не пощастило каджунам – франкомовній етнічній групі, що компактно проживає на півночі штату Луізіана серед боліт та алігаторів.
«Живуть обособлено? Говорять на іншій мові? Мало хто про них чув? – Так може там одні маніяки, які тільки і чекають на випадкового «пересічного» американця, щоб затягнути його на дно болота?». Боюсь саме такі думки виникли в частини американської глядацької аудиторії :-)
Відділення солдат під час навчань загубилось в місцевих болотах і випадково вступило в конфронтацію з … місцевими жителями, які розпочали на них полювання. Командир загинув першим, рація втонула – а отже ніщо не завадить режисеру влаштувати достойну бійню.
У вас викликає здивування питання як таке взагалі можливо? Схоже, що абсурдність ситуації придумана навмисно, для того щоб якомога чіткіше показати весь той бедлам який панує в деяких частинах американської армії. Звичайно, картину можна дивитись як звичайний бойовик, але можна спробувати «копнути глибше» і розібратись із тим, що саме показує режисер.
Для стороннього глядача фільм безумовно видасться повним алюзій на війну у В’єтнамі, хоча сам режисер всіляко відхрещувався від таких порівнянь. Не знаю… По-перше дія картини відбувається в 1973 році – саме тоді, коли американці покинули В’єтнам. По-друге, відділення солдат з картини належить до Національної Гвардії, тобто якраз того підрозділу американської армії, який ніколи не відправляли у В’єтнам і який перетворився в ті роки на заповідник усіх призовників, які намагались уникнути честі повоювати за Батьківщину на іншому кінці планети. По-третє – нам показують, що в екстремальній ситуації, люди можуть перетворюються на стадо переляканих овець не дивлячись на те, чи носять вони шеврони, чи ні. Що безумовно неприємно було споглядати деяким патріотично підкованим американцям, які ідеалістично вірять у власну армію.
По суті, автором фільму демонструється вся психологія поведінки під час збройного конфлікту. Не демонструється лише самий конфлікт. Не сприймати ж кількох мисливців-каджунів як гідного противника для армії США? Хоча.. Це ще як подивитись.
40-80 роки, оцінка:7/10
Мій кузен Вінні
Назва в оригіналі: My Cousin Vinny
Рік: 1992
Штат Алабама з точки зору жителя Нью-Йорка:
You know how corrupt it is here. The Klan's here, they're inbred,
they sleep with their sisters …Some of them do.
(цитата з фільму)
Двох хлопців судять за вбивство та пограбування. В їхню невинність місцева судова система не вірить ні на цент і єдина надія гостей з Півночі на одного знайомого адвоката. Який, щоправда, розбирається в судочинстві значно гірше, аніж в ремонті автомобілів.
Весела комедія з Джо Пеші у головній ролі. Безумовно, сподобається всім тим, хто любить картини про судову систему. В якості додаткового бонусу: знайомство героя Пеші та його подруги з «побутом та звичаями» штату Алабама.
Я чомусь звик до Джо Пеші як до актора виключно другого плану. А тут, виявилось, що йому просто не давали розкритись «на повну». Харизми Мела Гібсона, наприклад, у нього немає, але в багатьох кіножанрах це, погодьтесь, не основне.
Часто доводиться чути термін «гарна акторська гра». Що це означає для вас? Для мене – в першу чергу те, що фільм запам’ятається своїми особистостям. Не безликими Джоном, Білом та Майком, а саме Особистостям. Так ось «Мій кузен Вінні» може похвалитись цілим рядом яскравих персонажів. Суддя, прокурор, подружка героя Джо Пеші з маловідомим іменем Мона Ліза– гадаю, ви їх чудово запам’ятаєте.
Чим мені сподобалась стрічка? Відкрию страшну таємницю – вона СМІШНА. Дивлячись на штатівські комедії «нульових» років складається враження, що дар смішити людей на екрані було втрачено ще в похмуру епоху Середньовіччя. Але варто переглянути якусь добротну кінокомедію 90-их і ти розумієш, як близько знаходиться хороший настрій. На жаль, я не можу пояснити причини таких розбіжностей. Натомість просто констатую факт.
«Кузен Вінні» не намагається стати смішним фільмом. Він просто є ним.
40-80 роки, оцінка:7/10
Виховуючи Арізону
Назва в оригіналі: Raising Arizona
Рік: 1987
Не треба бути доктором Ватсоном, щоб здогадатись в якому штаті відбувається дія фільму. За режисерським пультом – брати Коени, а це значить, що далі мали б слідувати 2-3 абзаци безперервного потоку компліментів на адресу картини.
Мали б, але не будуть. На жаль, рання робота братів-режисерів з 23-річним Ніколасом Кейджем у головній ролі в мене особливого захоплення не викликала. Коени хотіли зняти фільм максимально несхожий на свою попередню роботу – кривавий триллер «Просто кров». Зупинились на жанрі комедії. Принаймні поки назвем це так, оскільки, я думаю, що з часом для всіх фільмів Коенів придумають окремий жанр :)
Я й сам не знаю, що чекав від цієї картини. Від Коенів ніколи не знаєш, що чекати. Єдине в чому можна бути впевненим – в якості фільму. «Виховуючи Арізону» в цьому плані не підвів, але – от біда – нічим особливим він мені не сподобався.
Сімейна пара Кейджа і Холі Хантер якась штучна, а їхні проблеми зі всиновлення видаються надуманими. Джон Гудман як завжди радує, але цього мало. Взагалі, це той рідкісний випадок, коли фільм не сподобався, а я навіть не можу толком пояснити «чому?».
Всім шанувальникам творчості Коенів ознайомитись зі стрічкою не завадить. Решта – особливо нічого не втратить пропустивши це кіно.
40-80 роки, оцінка:6/10
середу, 27 квітня 2011 р.
Ігри тронів
Не зміг втриматись, щоб не обіграти в заголовку назву нового серіалу від HBO, але мова піде звичайно ж не про Старків та Ланністерів.
Коли я вперше побачив трейлер картини «ТРОН : Спадок» з пістрявими заголовками «Дісней представляє!» та «Тільки в ЗД!» моєму скепсису не було меж. Нічого іншого, окрім типової голлівудської пустишки, що спекулює на сучасних спецефектах я не очікував. Але ви знаєте… інколи дуже приємно буває зрозуміти, що ти помилився.
Те, що «ТРОН : Спадок» являється сіквелом особливо ніхто і ніде не афішував. Оригінальний «Трон» 1982 року значних лаврів не стяжав, і виявився успішно забутим широкою публікою. Натомість, основні сподівання творців фільму були на 3D. Технології, яку буквально воскресив своїм «Аватаром» Джеймс Кемерон.
Дивитись сіквел 2010 року не знаючи нічого про оригінал – все-таки моветон. Я переглянув спочатку «Трон», а потім і «Трон:Спадок». Причому навмисно зробив це за один день. Виявилось, що дві картини між якими 28 років різниці, надзвичайно поєднуються, просто-таки з синергетичним ефектом. Зміст і концепція першого множиться на прекрасну картинку та драйв другого – в результаті враження від стрічок плавиться в одне ціле. До речі, про враження:
ТРОН
Назва в оригіналі: TRON
Рік: 1982
Якби потрібно було б охарактеризувати фільм всього двома словами, то для «Трона» це були б: «ідея» та «графіка».
Сценарій в стрічці спочатку дивує, а потім навіть захоплює. За 16 років до «Матриці» нам пропонують оригінальну ідею віртуального світу зі своїми законами та правилами. Мені абсолютно не зрозуміло, чому цей фільм був настільки малопопулярним. Що ж, сподіваюсь гучна прем’єра сіквела змусить багатьох все-таки ознайомитись з першоджерелом.
Ідея представлення програм як живих, свідомих істот в своєму комп’ютерному світі… Переміщення на транспорті в цифровому просторі… Боротьба за життя та виживання… Прагнення влади… Я ще раз згадую, що мова йде про 1982 рік – тобто епоху, коли комп’ютерами користувалась лише жменька людей, а до розквіту таких понять як Інтернет та домашній ПК залишалось як мінімум 10 років. Деякі ідеї з стрічки можуть видатись смішними, деякі наївними, але я завжди ціню оригінальність. В Троні вона є.
Віртуальний світ картини не найкращий чи найдосконаліший з того, що демонстрували глядачу, але це справді щось «нове і несхоже» з величезним потенціалом. Абсолютно недивно, що «Дійсней» вирішив знімати сіквел саме по цьому проекту.
Теплі враження по собі залишає і сюжет. Епоха 80-их означає, що світ поки що рятувати ніхто і ні від чого не збирається. Героями рухають виключно власні інтереси. Хоча… Попри те, що головний герой стрічки цікавиться ніби-то лише власним гаманцем, всі бажаючі знайдуть у фільмі «друге дно». Тоталітаризм, релігійні переслідування, віра в Користувачів, які «створили цей світ», зрештою гладіаторські ігри для всіх програм, «які вперто вірять». Нічого не нагадує з людської історії?
Не можу не оминути й візуальну картинку. Так, на фоні свого наступника, «Трон» м‘яко кажучи не виглядає. Але. Вірите чи ні, але в 1982 році творці фільму просто перевершили себе і свої можливості. Те що, вони зробили можна навіть назвати революцією спецеефектів. Фільм будо висунуто на «Оскар» в цій номінації, але зрештою він був дискваліфікований комісією через… використання комп’ютерної графіки, що вважилось «чітерством»…
Не намагайтесь обманути себе словами «комп’ютерна графіка». Ось лише один приклад особливостей тодішніх технологій. В той час машини просто не могли сторювати динамічну картинку - лише статику. Тому будь-яка «комп’ютерна» сцена вимагала безкінечного вводу нових координат для об’єкту, що рухається. Координати вводили люди-оператори, що було по-справжньому велетенською працею.
Кумедно, але багато діснеєвських аніматорів відмовлялось працювати над фільмом, побоюючись, що розвиток комп’ютерів врешті-решт призведе до втрати роботи людьми-аніматорами. Мені цей факт нагадує ремеслені бунти в Великобританії під час промислової революції, коли розлючені робітники спалювали і ламали верстати та станки на заводах. Історія показала чим це все закінчилось. Все в цьому світі повторюється. Саботаж аніматорів не додав їм честі, а через 22 роки після створення «Трону» студія «Дісней» закрила свій підрозділ «ручної анімації» на користь комп’ютерної графіки…
Яким вийшов «Трон»? Самобутнє, хороше кіно, яке завдяки продовженню 2010 року засяяло новими барвами.
40-80 роки, оцінка:7/10
ТРОН: СПАДОК
Назва в оригіналі: TRON: Legacy
Рік: 2010
Передивившись першу частину франчайзу, ми вже в курсі всіх «передумов», тому одразу можна перейти до розбору картини. При всіх свої плюсах, вона вийшла досить нерівна. Чому? Давайте розберемось.
Зізнаюсь, початок не вселяв особливого оптимізму. Перші хвилин двадцять фільм «розкачувався», балуючи глядача втечею від поліції, стрибками з парашутом і «хакерськими» викрутасами (команди які виконує син Ділінджера в терміналі і рівень його хакерської майстерності оцінить будь який користувач UNIX-системи :-) )
Зате потім починається справжнє 3D. Як в переносному, так і в прямому сенсі, адже тільки дійство в віртуальній реальності знято на 3D, всі інші сцени - 2D.
«Ех… Побачити б цей фільм в IMAX…» - ловлю себе на думці. А дивитись і справді є на що. Зі зміною обстановки картина ніби прокидається від сну. Чудові зйомки, чудовий звук, чудова Олівія Уайлд. При цьому всьому режисер ухитряється ніде не перегинати палку, скочуючись до розважального відеоатракціона. Ще більш дивніше те, що й сюжет не розчаровує. Діалоги героїв як і їхні дії на чудо змістовні, а деякі сцени викликають навіть захоплення.
Ви звертали увагу, що чи не кожен глядач, який пише відгук про це кіно обов’язково згадує сутичку в барі. І тепер я розумію чому. Як для «Діснея» - то знято і справді «серйозно». Один з найяскравіших моментів фільму. Додаткових бонусів безумовно додає персона програми Zuse (його названо в честь відомого німецького вченого Конрада Цузе). Чудовий персонаж і харизма. Як на мене, він просто як дві каплі води схожий на Француза з Матриці:Перезавантаження.
В сцені в барі є лише одна проблема. Після неї сценаристів ніби підміняють, сюжет котиться невідомо куди, і на екрані починає панувати типова «голівудщина»… Логіка зникає, натомість глядачу згодовують типові кліше в стилі «поки негідник готує армію для підкорення світу я проберусь в башту, заберу артефакт і врятую принсесу". Замініть деякі слова в цьому реченні на «Клу», «диск» та «Олівія» і ви отримаєте повне представлення про сюжетні перипетії цієї частини фільму. Фінал дещо «витягує» враження, але негативний осад від того раптового провалу все-таки залишається.
Неможливо не згадати про музику… Це просто чудово. Навіть більше – надзвичайно! З часів Inception жоден саундтрек не справляв на мене такого враження. Daft Punk практично випустили свій четвертий альбом, повністю написавши музику для стрічки. Слухати музику з «Трона» можна годинами, навіть якщо ви не пристрасний прихильник стилю «хаус». Людині, яка вирішила залучити французьку групу до створення фільму, слід поаплодувати.
До речі, на початку квітня по мотивам саундтреків до картини Дісней випустив диск з реміксами під назвою Tron Legacy R3c0nf1gur3d. Як він? Скажу так - якщо вам сподобався оригінальний саундтрек, то пропускати R3c0nf1gur3d категорично не рекомендується :)
Ось такі вийшли в мене враження. Я справді задоволений, що познайомився зі всесвітом «Трона». Невідомо, звичайно, яким вийде продовження, зйомки якого, до речі, практично вирішена справа. Але ті два фільми, які маємо зараз, без сумніву рекомендую до перегляду.
P.S. В картині є момент, коли Куорра розповідає Сему, що їй рідко вдається обіграти його батька в грі «Го». В цьому немає абсолютно нічого дивного. На відміну від шахів, де комп’ютерні програми складають гідну конкуренцію чемпіонам світу серед людей, в грі «Го» комп’ютери рідко коли можуть обіграти навіть посереднього гравця. Ось чому Куорра, яка частково сама є програмою не може обіграти людину – Кевіна Флінна.
новинки, оцінка:7/10
суботу, 23 квітня 2011 р.
Список Мартіна
Будучи прихильником творчості американського фантаста Джорджа Мартіна, я досить часто заходжу на російський фан-сайт письменника 7kingdoms.ru. Серед потоку новин про довгоочікувану прем’єру серіалу «Game of Thrones» від HBO і вихід «A Dance with Dragons» в липні, з цікавістю помітив лінки на дві статті Мартіна, де той розповідає про свої ТОП-10 фільмів в жанрі НФ та фентезі. За характеристикою кожної картини відчувається рука справжнього фанату жанру і прочитати ці дві статті виявилось досить пізнавально. Хоча було б дивно, якби один з найвідоміших письменників-фантастів не розбирався в фільмах про фантастику, правда ж? Не стану аналізувати «позиції та заслуженість» картин в списках – впевнений, що в кожної людини є власний список і власні думки, на які місця і які фільми ставити. Натомість серед згаданих Мартіном фільмів, я помітив кілька таких, які ще не бачив, і які могли б мене зацікавити. Про них піде мова сьогодні
A Scanner Darkly
Назва в оригіналі: A Scanner Darkly
Рік: 2006
Українська Вікіпедія радує дивовижним перекладом назви стрічки - «Помутніння». Для тих, кому важко відслідкувати етимологію цього іменника – зайдіть в російську Вікіпедію :) Scanner Darkly і справді важко перекласти. В мене свого варіанту, чесно кажучи, немає, але вже краще використовувати назву в оригіналі, аніж те україно-російське «Помутніння».
Стрічка дуже незвична, як це часто буває з фільмами знятими по мотивам творів Філіпа Діка. Культовою персоною в світі фантастики, між іншим. Відверто кажучи, я ніколи не розумів причини такого пієтету та захоплення перед людиною, яка чи не половину своїх творів написала перебуваючи в наркотичному дурмані. Так, в його творах є оригінальні ідеї, але їх аж ніяк не більше ніж в інших фантастів! Інша справа, що його незвичне життя завжди приваблюватимуть публіку більше, ніж традиційні будні рядового письменника.
Як би там не було, а Scanner Darkly, Дік написав проходячи реабілітацію від наркозалежності. Написав практично за лічені тижні. За ці ж лічені тижні майже через 30 років було й знято фільм. Кіану Рівз, Вайнона Райдер, Роберт Дауні молодший і компанія зібрались на двадцять днів в Техасі і видали «на гора» результат. Але цікаве не це, а те, що пост-продакшн зайняв … півтора роки. Всі відзняті матеріали піддали ротоскопії (художники поверх кожного знятого кадру малювали власний кадр). А це - надзвичайно ресурсоємка праця. Не зовсім ясно, чому використовували людей, а не комп’ютери. В будь-якому випадку, саме ротоскопія різко виділила стрічку з ряду подібних і дозволила реалізувати певні режисерські задумки та ефекти.
Чому я так «ходжу навколо», не переходячи до самого фільму? А не особливо є до чого переходити – перед нами історія про наркоманів (junkies), поліцейських по боротьбі з наркоманією (narcs) і жахливий наркотик Substance D. Душевні страждання героя Рівза, довжелезні діалоги «ні про що» Дауні молодшого, детективні повороти завдяки персонажу Вайнони Райдер – все це ніби і не погано, але все-одно не надто цікаво. А от що цікаво – так це scramble suit. Спеціальний костюм, який використовують агенти для приховування власної особистості. Дивовижний винахід фантазії Філіпа Діка, який чудово реалізований художниками в картині. Якщо не захочете дивитись фільм, перегляньте хоча б якийсь трейлер, де цей костюм показано.
Мало не забув – як ви думаєте, яка группа озвучила фільм? Правильно! Варіантів тут і бути не могло – Radiohead
Чи варто дивитись фільм? Попри власну не високу оцінку я скажу «так». Він оригінальний і ні на що не схожий, а це вже достоїнство. Ну і крім цього, ті, хто додивляться цей артхаус до кінця не будуть розчаровані кінцівкою.
90-2000 роки, оцінка:6/10
Темна зірка
Назва в оригіналі: Dark Star
Рік: 1974
Університетська робота Джона Карпентера знята за ультранизький бюджет як така собі пародія на картини про космос, штучний інтелект і мужніх космонавтів. Не варто шукати тут якихось прихованих посилів та глибоких думок. Людина розважилась і зняла кіно. Причому, деякі моменти там вийшли досить непогано – прибулець-талісман, заморожений мертвий капітан, що дає поради (це до речі запозичено з твору Філіпа Діка), ну і звичайно ж бомба зі штучним інтелектом. Її «Let there be light» ви запам'ятаэте надовго, якщо переглянете картину.
Карпентер зняв, фільм, написав музику, озвучив одного із персонажів, і навіть встиг таємно помститись жадібному продюсеру (в одному з моментів на екрані комп’ютера з’являється нецензурщина на його адресу). «Завдяки» економії якість відео і звуку – одні із найгірших, які ви можете собі уявити. З іншої сторони – припустимо, що хтось би надав Карпентеру мільйони на створення спецефектів. І як би ті спецефекти виглядали б зараз?
Враження від перегляду залишились змішаними. З однієї сторони – відверто слабеньке кінце зняте для розваги. З іншої, саме в ньому ви зможете побачити не один і не два прийоми, які потім будуть використані в фантастичних фільмах майбутнього. Починаючи від «Чужого» і далі по списку.
40-80 роки, оцінка:5/10
Заборонена планета
Назва в оригіналі: Forbidden Planet
Рік: 1956
Цей фільм Мартін гордо поставив «номером один» в своєму списку НФ. Що таки змусило мене стрічку переглянути. Нехай і через 55 років після прем’єри :)
Взагалі, завдяки даті «1956» я готовий «пробачити» фільму дуже багато. Особисто ви, багато знаєте відомих НФ картин знятих ДО цієї дати? Так ото ж. Зі сприйняттям спецефектів ніби розібрались – що у нас з сюжетом? Як не дивно, але епоха 50-их і тут дається взнаки. Ви звикли в фільмах до екіпажу психів та екстремалі, корумпованого начальства, розпусних жінок і кінцівок де всі гинуть? Забудьте про це. У нас фільм з 50-их років, а це значить, що в ходу фрази «красень капітан», «мужній порятунок» «прекрасна і наївна дочка великого вченого», «відданий екіпаж». Незвично, правда?
До речі, роль капітана тут виконує не хто інший як Леслі Нільсен.
Ближче закінчення фільму сюжет досить цікаво розкручується, але все одно не покидає відчуття, що ти дивишся казку. Гарно поставлену, з дорослими героями, але казку. А коли проходить розчулення з приводу зйомок НФ в 50-ті і перестаєш вірити в справжність почуттів на екрані, то приходить нудьга.
На сайті imdb на 2013 рік ніби заплановано рімейк. Мартін в своїй статті влучно і лаконічно написав що він думає про це: «Please, no!»
Я вже хотів було завершувати статтю, але вирішив полізти на форум «Кинопоиска», і ознайомитись із «гласом народа». Натрапив там на два дотепні коментарі, які тим не менше дуже влучно ілюструють різницю епох:
1) «В своё время поражал воображение спецэффектами (говорят людей с сеансов выносили)»
2) «Когда в фантазийном интерьере появилась девица в супер-миниюбке с прекрасными формами и тупыми репликами, так и представилось продолжение в духе современного порно, чисто в качестве психологической защиты, иначе диалоги раздражали»
40-80 роки, оцінка:6/10
Підписатися на:
Дописи (Atom)