Назва в оригіналі:Conspiracy Theory
Рік: 1997
Серед моїх звичок при перегляді фільмів в даному випадку буде доречно згадати дві – я намагаюсь НЕ пропускати фільми за участю Мела Гібсона і так само намагаюсь ПРОПУСКАТИ картини, в яких знімалась Джулія Робертс. Оскільки в «Теорії змови» цей дует зіграв разом, то від однієї з двох звичок довелось відмовитись. І раз я все-таки пишу цю рецензію – то не складно здогадатись від якої :)
Картина ще з 1997 року і неодноразово демонструвалась по ефірним телеканалам, але обставини складались так, що подивитись її до цього моменту так і не вийшло. Якось читаючи відгуки на черговий слабенький голлівудський триллер, я наштовхнувся на коментар, в якому всіляко розхвалювалась «Теорія змови». І сюжет, мовляв, там небанальний, і актори супер, і взагалі – один з найкращих представників жанру триллера 90-х років. З’явилась думка - «Чому б не переглянути?»
Як для сьогоднішніх днів, то картина все-таки виглядає занадто шаблонно. І якщо перша частина сприймається ще доволі терпимо (початок взагалі дуже непоганий!), то чим ближче до фіналу, тим передбачуванішим стає фільм. Особливо неприродно виглядають «погані хлопці з секретних організацій» - для повноти сприйняття їм забули повісити на шию табличку – «Я з організації «Хаос», негайно викликайте Макса Кмітливого» :)
Взагалі, «Теорія змови» - це такий собі мікс різних жанрів. Тут і шпигунський детектив, і драма, і триллер і навіть трохи гумору. Всі ці компоненти достатньо органічно поєднанні, але сказати що на виході ми отримуємо феноменальний «кінококтейль» буде явним перебільшення. Більше того, під час перегляду на думку приходять одразу кілька фільмів, в яких основні ідеї «Теорії змови» реалізовані більш вдало. Так, потрібно пам’ятати, що це 97 рік і тоді картина сприймалась трішки по-іншому, але все-одно я чекав від цього фільму більшого. «Звичайні підозрюванні», скажімо теж з епохи середини дев’яностих, але чомусь в них «вік» не відчувається…
Щодо акторськї гри, то жодних зауважень висловити не можу – не те щоб Гібсон в цій картині зіграв накращого «напівбожевільного» за всю історію кінематографа, але його герой сприймається дуже натурально. Стосовно Робертс, то як вже говорилось вище, мене важко віднести до особливих поціновувачі її таланту, але з роллю «працівниці міністерства юстицій» вона теж впоралась непогано.
Отже, резюме. Посередня картина, яка в першу чергу може цікавити поціновувачів таланту Гібсона і Робертс. Для решти кіноманів, яких заінтригував незвичний сюжет, я скоріше б порекомендував щось більш цікавіше і реалістичніше – наприклад «Ворога держави» з Вілом Смітом у головній ролі.
Оцінка: 6/10
Картина ще з 1997 року і неодноразово демонструвалась по ефірним телеканалам, але обставини складались так, що подивитись її до цього моменту так і не вийшло. Якось читаючи відгуки на черговий слабенький голлівудський триллер, я наштовхнувся на коментар, в якому всіляко розхвалювалась «Теорія змови». І сюжет, мовляв, там небанальний, і актори супер, і взагалі – один з найкращих представників жанру триллера 90-х років. З’явилась думка - «Чому б не переглянути?»
Як для сьогоднішніх днів, то картина все-таки виглядає занадто шаблонно. І якщо перша частина сприймається ще доволі терпимо (початок взагалі дуже непоганий!), то чим ближче до фіналу, тим передбачуванішим стає фільм. Особливо неприродно виглядають «погані хлопці з секретних організацій» - для повноти сприйняття їм забули повісити на шию табличку – «Я з організації «Хаос», негайно викликайте Макса Кмітливого» :)
Взагалі, «Теорія змови» - це такий собі мікс різних жанрів. Тут і шпигунський детектив, і драма, і триллер і навіть трохи гумору. Всі ці компоненти достатньо органічно поєднанні, але сказати що на виході ми отримуємо феноменальний «кінококтейль» буде явним перебільшення. Більше того, під час перегляду на думку приходять одразу кілька фільмів, в яких основні ідеї «Теорії змови» реалізовані більш вдало. Так, потрібно пам’ятати, що це 97 рік і тоді картина сприймалась трішки по-іншому, але все-одно я чекав від цього фільму більшого. «Звичайні підозрюванні», скажімо теж з епохи середини дев’яностих, але чомусь в них «вік» не відчувається…
Щодо акторськї гри, то жодних зауважень висловити не можу – не те щоб Гібсон в цій картині зіграв накращого «напівбожевільного» за всю історію кінематографа, але його герой сприймається дуже натурально. Стосовно Робертс, то як вже говорилось вище, мене важко віднести до особливих поціновувачі її таланту, але з роллю «працівниці міністерства юстицій» вона теж впоралась непогано.
Отже, резюме. Посередня картина, яка в першу чергу може цікавити поціновувачів таланту Гібсона і Робертс. Для решти кіноманів, яких заінтригував незвичний сюжет, я скоріше б порекомендував щось більш цікавіше і реалістичніше – наприклад «Ворога держави» з Вілом Смітом у головній ролі.
Фільм насправді доволі штамповий, проте гра Гібсона у ньому безперечний плюс. От тільки би краший, оригінальніший сюжет... Саме завдяки його персонажу Джері я вже вкотре передивляюсь це кіно. А Робертс тут як Робертс - нічого особливого.
ВідповістиВидалити