Радіохвиля

Назва в оригіналі:Frequency
Рік: 2000
imdb
КиноПоиск.Ru

Враження від переглянутого фільму як правило залежать від десятків факторів. Яких? О, тут кожен кіноман, не розгубившись, почне декламувати цілий список – гра акторів, сюжет, режисура… Стоп! Не слід забувати, що фільм один, єдиний, а люди, які дивляться його, є унікальними, кожен по собі. Чому при роздумах про чергову переглянуту стрічку на думку приходять лише її достоїнства та недоліки? Може варто зазирнути в себе, в свої «глядацькі» очі? Власне кажучи, людина оцінює стрічку відповідно до власного внутрішнього світу і тільки потім починає згадувати такі слова як «сюжет» та «режисура». А що скажете про такі банальні фактори як настрій та очікування?! Навіть очевидний шедевр, скажімо, комедійного жанру може викликати внутрішню відразу, якщо людина сьогодні налаштована виключно на повільний та неквапливий історичний фільм. Якщо ж атмосфера фільму вдало поєднується з настроєм глядача – успіх практично гарантовано.
Не скажу, що сідав за перегляд «Радіохвилі» з якимось особливим настроєм. Навчений власним досвідом, я досить обережно реагую на нестримні похвальні відгуки про кінокартини. В даному випадку не було навіть цього, загальний фон відгуків зводився до «непоганий фільм, але один з багатьох…». Короткий опис стрічки теж не обіцяв нічого екстраординарного – завдяки аномальній активності північного сяйва звичайному поліцейському вдається зв’язатись через старий радіоприймач зі своїм давно загиблим батьком з минулого. Зрозумівши, хто «на зв’язку», головний герой намагається запобігти смерті батька, попереджуючи його про загрозу. Не те, щоб щось банальне, але рядового глядача іграми з часом вже так просто не візьмеш. І справді – після «Філадельфійського експерименту», «Назад в майбутнє», «Ефекта метелика» придумати щось нове справді важко. А чи потрібно? Режисер Грегорі Хобліт доводить, що можна зняти прекрасну стрічку і без цього.
Фільм мене надзвичайно приємно здивував. Попри фантастичну складову я по-справжньому «повірив» цій картині. По-справжньому співчував, переживав та радів за її героїв. Можна сказати, я по-справжньому подивився фільм, в процесі перегляду жодного разу не згадавши набридлі штампи як-то «акторська гра та режисура» …
Проте словами почуття не передаш, тому волею-неволею в своєму відгуку доводиться писати і про сюжет і про акторів… До речі, про акторів.
Порадувала роль Деніса Квейда. Так, його роль в цій картині – це звичайна «ідеальна» людина – відданий чоловік, люблячий батько, надійний товариш. Але ж як він це зіграв! Складається враження, що йому достатньо просто постояти в кадрі і картина набуває нових барв. «Післязавтра», «Точка обстрілу» - тепер до цього списку моїх улюблених фільмів за участю цього актора додалась ще й «Радіохвиля». Щодо Джеймса Кевізела, то, по суті, в справі його я бачив лише раз – в триллері «5 невідомих». Тоді я б поставив йому «добре», сьогодні – «відмінно».
Цього разу утримаюсь від рекомендацій щодо перегляду, оскільки моя позиція з цього питання і так повинна бути зрозумілою. Натомість обмежусь банальною порадою - не варто шукати ідеальне, шукайте хороше…

Оцінка: 9/10