Перевізник 3

Назва в оригіналі: Transporter 3
Рік: 2008
imdb
КиноПоиск.Ru

Не так давно в цьому блозі я розмірковував про успішність акторської кар’єри Джейсона Стейтема, аналізуючи останню стрічку за його участю. І ось, на черзі вже нова картина з харизматичним британцем в головній ролі.
Перший «Перевізник» вийшов доволі нерівним – багато плюсів картини успішно урівноважувались не менш численними мінусами. Другу частину франчайзу я взагалі примудрився пропустити – не в останню чергу через негативні відгуки своїх знайомих. А от третьому «Перевізнику» я вирішив присвятити трохи вільного часу, в основному, знову ж таки завдяки відгукам – тільки цього разу позитивним, і не від знайомих, а з інтернету.
Що тут скажеш? Згадуючи нещодавно переглянутий «Квант милосердя», з’являються відчуття дежавю. Інші герої, інші події, зрештою інший бюджет – а от безглуздість все та ж. Зрештою, при написанні цієї рецензії можна було б особливо нічого не видумувати, а просто скористатись методом “copy&paste” – благо «добротність» стрічок це дозволяє.
Особливого бажання розбирати епізоди і окремі сцени фільму, чесно кажучи, немає. Чого тільки варта надзвичайно «оригінальна» зав’язка з викраденням дочки міністра. Можна, звичайно, трохи поспекулювати на тему чи впоралась Наташа Рудакова з роллю «пересічної українки», про реальність і нереальність певних трюків в картині, про методику показу бойових сцен, яка на жаль, має багато спільного з «Квантом милосердя»… Можна, але навіщо? Коли загальний рівень стрічки змушує згадати фільми якості «Хітмена», то про що взагалі розмовляти?
До речі, в мене є одна вірна прикмета - як тільки в сучасних фільмах події на екрані починають розгортатись на території Східної Європи (особливо це стосується Румунії та Угорщини) – чекай черговий кінематографічний брак. Не підвела ця прикмета і зараз.
Щоправда те, що Україну в картині чи не вперше показано як нормальну європейську країну, а не як «азіатського підпільного продавця атомної зброї» (такий образ дуже полюбляють американські режисери) звичайно, приємно здивувало.
Можна припустити, що я просто занадто необ’єктивний і жанр сучасного бойовика просто «не сприймаю». Можливо… але от тільки минулорічній «Точці обстрілу» я готовий поставити у власному рейтингу 10 з 10, і взагалі вважаю одним з найкращих фільмів 2008 року. А «Точка обстрілу» теж, між іншим, цілком підпадає під класифікацію «сучасний бойовик».

Читати відгуки та враження – справа хороша, але краще це все-таки робити ПІСЛЯ перегляду, а не ДО. Інакше є ризик через відгуки інших або пропустити хорошу картину, або потрапити на чергову посередність, як це трапилось сьогодні зі мною.

Оцінка: 5/10

Одного разу в Голлівуді

Назва в оригіналі:What Just Happened
Рік: 2008
imdb
КиноПоиск.Ru

Чергова картина, яка намагається показати засліпленій публіці «справжній» Голлівуд. Наскільки успішно? Що ж, можна зважити всі «за» та «проти»…
Родзинкою стрічки я б назвав точку зору, з якої подаються всі події. Глядач вже давно звик до історій, в яких бідних та нещасних акторів всіляко експлуатують «акули» кінобізнесу. Натомість, в цій картині всю непроглядність «Фабрики мрій» доводиться випробувати на собі … продюсерові. Здавалось би, продюсер, це остання особа в кіновиробництві, яка могла б на щось там скаржитись. А ні! Виявляється і продюсерський хліб нелегкий. З однієї сторони вередливі «зірки» та неадекватні режисери, з іншої – боси кіностудій та хитрі сценаристи. І всі щось хотять, чогось вимагають, чимось погрожують…
Здавалось би – непогана нива для непоганої картини, але картина всеодно «не чіпляє». Сімейні проблеми, непроста робота, зрештою старість, яка все ближче – героя Роберта Де Ніро зрозуміє будь-який глядач. Проте щось подібне, тільки в інших декораціях, всі вже бачили не десятки, а сотні разів. Можливо, автори картини сподівались виїхати лише за рахунок показу «заднього двору Голлівуду»? Однак і тут вони зовсім не піонери.
Звертає на себе увагу, що «Одного разу в Голлівуді» - далеко не перша «сіра» стрічка за участю Де Ніро в останні роки. Все частіше ім’я цього актора в титрах починаєш сприймати не як ознаку якості, а як предвістник чергової голлівудської «картини-посередності». Випадковість чи тенденція?
До речі, здивувало, яку визначальну роль в картині відвели Канському кінофестивалю. Від американської картини такого пієтету просто не очікуєш …
Додам кілька слів про музику. Схоже включення в фільми мелодій з картин, де композитором виступив Енніо Моріконе, вже давно перетворилось на ознаку хорошого тону. Проблема лише в тому, що в чергове слухаючи фантастичну музичну тему з «Одного разу на Дикому Заході», я в чергове згадую саме той фільм, а не «Одного разу в Голлівуді». А от саундтрек з «Жорстокості» (несправжного фільму, про який йдеться в стрічці) вийшов на диво якісним.
Багато непоганих фільмів страждають посередніми кінцівками. В даному випадку маємо все навпаки - у більш ніж посередньої картини вийшла доволі ефектна, я б навіть сказав естетична, кінцівка. Ось тільки цього буде все-таки замало для хорошого кіно..

Оцінка: 6/10

Квант милосердя

Назва в оригіналі:Quantum of Solace
Рік: 2008
imdb
КиноПоиск.Ru

Якщо вже бути точним в перекладі, то «Quantum of Solace» перекладається як «Квант втішення», а не «милосердя». Хоча після перегляду в мене з’явилась своя гіпотеза такої версії перекладу від наших прокатників – похід до кінотеатру на цю картину нічим іншим, як милосердям, не поясниш.
Особисто я ніколи до фанатів «бондіани» не належав, більше того - левову частину франчайзу навіть не бачив. Не знаю чому, але в пригодах агента 007 мені знайти щось цікаве було важко, як наслідок – навіть порівняно успішне «Казино Рояль» дивився вже у телевізійному варіанті, та й то – без особливої уваги. Однак до «Кванту милосердя» я вирішив підійти більш серйозно, оскільки хотілося подивитись, що ж все-таки представляє собою «бондіана» нашого часу.
….Краще б я цей фільм пропустив. Якщо намагатись описати стрічку однією фразою, то вистачить простого словосполучення – «повне безгуздя». «Квант» виглядає не краще за дешевий середньостатистичний бойовичок 90 років категорії «В» . Єдине, що різнить ці стрічки – традиційні коштовні спецефекти, та й те, схоже на них в цій частині «бондіани» вирішили заощадити.
Намагатись розібратись в сюжеті – справа марна, вслуховуватись в діалоги можна було б хіба що заради гумору, але ж навіть його тут немає! Окремо варто виділити монтаж – безумовно, така «рвана» манера виглядає дуже модерно :) , проте коли звичайну сутичку глядачу демонструють як набір сцен, схожих на стоп-кадри – це явний перебір.
Звичайно, до оцінки пригод агента 007 слід підходити з долею умовності, оскільки по великому рахунку, бондіана – це не що інше як казка для дорослих. Але якщо в цю казку додавати хоча б краплину здорову глузду – гадаю ніхто з глядачів проти не буде.
Що ще звертає на себе увагу? Франчайз намагається майже повністю позбутись старих «хвостів» та атрибутів. Суперпристрої, «нафаршировані» автомобілі, інша шпигунська атрибутика – все це в минулому. Навіть традиційний ролик на початку виглядає як непотрібна деталь, якої скоро позбудуться. Але проблема в тому, що позбуваючись від старого, стрічка не демонструє глядачу нічого нового. Більше того, якщо порівнювати «Квант» з попередньою частиною «бондіани» - «Казино «Рояль» - то нічого іншого, як термін «деградація» на думку не спадає…
Незважаючи на таку похмуру картину, описану мною, у картині все ж, неначе сонячний промінь, промайнув епізод, який трохи зацікавив – втеча Бонда від американського спецпідрозділу. Триває ця сцена якусь хвилину, але саме в ній лежить один з варіантів порятунку франчайза. Коли Бонд нарешті перестане воювати з міфічними суперсекретними організаціями, які очолює Черговий Негідник, а в’яжеться у боротьбу з реальними спецслужбами, з цього може щось і вийде. Останній успішний реальний приклад – епопея Джейсона Борна.
На завершення констатую сумний факт: поки публіка буде ходити на такі стрічки – а ця частина принесла своїм авторам майже 300 мільйонів доларів прибутку – сподіватись на кінопродукт вищої якості просто марно.

Оцінка: 5/10

Громадянин Кейн

Назва в оригіналі:Citizen Kane
Рік: 1941
imdb
КиноПоиск.Ru

Не стану довго ходити навколо, а одразу скажу, що по багатьом рейтингам кінокритиків «Громадянин Кейн» - це найкращий фільм за всі часи. Ось так, не більше, і не менше. Повний набір основних «Оскарів» в 1942 році та приставка «шедевр» на десятиліття. Картина, яка в деяких речах залишається актуальною і понині. Якщо в кінематографі існував би список картин, які кожен цінитель кіно зобов’язаний подивитись, то стрічка Орсона Уеллса неодмінно ввійшла б до нього.
Мене, звичайно, ніхто переглядати цю картину не зобов’язував, але цікавість дізнатись, що ж це все-таки за «найкращий фільм за всі часи» врешті-решт перемогла.
На жаль, підчас перегляду в мене так і не виникло відчуття, що цю стрічку без вагань можна записувати в «кращі з кращих». Добротна картина з непоганим сюжетом і мудрою та сумною кінцівкою. Але не більше. Я знаю, що «Громадянин Кейн» в багатьох аспектах випередив свій час і привніс багато нового в кінематограф. Жодним чином не маю намір заперечувати його роль в історії кіно. В той же час, я більш ніж впевнений, що мало хто з моїх сучасників знайде в цій картині щось по-справжньому неординарне. Як приклад, наведу стиль розгортання подій. Екскурсом в минуле, після того як глядачу показують чим все закінчилось, зараз нікого не здивуєш, в той час як в ті роки це було справжнім проривом. І тим не менше, я все-таки хотів би порекомендувати стрічку до перегляду. Хоча б для того, щоб побачити один з найяскравіших зразків західного кінематографу 40-вих років.
До речі, стрічку характеризують безліч цікавих подробиць. Зокрема, на момент зйомок картини її режисеру було …26 років. Крім того довгий час після прем’єри вона перебувала в певній тіні – в США цьому активно «сприяв» Рендольф Хірст, відомий газетний магнат, який мимоволі став прототипом для Кейна. Щодо решти світу, то по цілком зрозумілим причинам в ті роки усім було не до кіно.
Під завісу огляду не можу не уникнути спокуси порівняти «Громадянина Кейна» з стрічкою, якій я присвятив попередній відгук – «Авіатором». Обидві картини розповідають в основному про події 20-40 років, в центрі сюжету обох – історія сильної особистості. Але ж наскільки вони різні! Між ними просто ціла прірва епох. Дивлячись на них і порівнюючи те, що не порівнюється в принципі, можна побачити третю історію – історію розвитку кінематографа.

Оцінка: 7/10

Авіатор

Назва в оригіналі:The Aviator
Рік: 2004
imdb
КиноПоиск.Ru

«Біографічні» стрічки ніколи не належали до категорії моїх улюблених. Роздроблені на десятки років події та традиційна для жанру затягнутість – це лише вершина айсбергу причин такого ставлення. Від «Авіатора» я чекав непоганої картинки, літаків та відкритого неба. Що ж до історії якогось невідомого мені американського підприємця – це була справа другорядна.
Мої здогади виправдались рівно навпаки. Літаків попри назву у стрічці не так багато, натомість історія «невідомого підприємця» добряче зацікавила. Більше того, після перегляду я навіть витратив певний час на пошуки додаткової інформації про Говарда Хьюза. Персона м’яко кажучи неординарна, можна сказати навіть легендарна для США. Про Хьюза варто почитати незалежно від того, чи сподобався «Авіатор» чи ні. Ну, а щодо «авіаційної складової» у картині – то вона всього лише тло, на фоні якого вимальовується яскрава особистість. Це трохи суперечить назві фільму, але відповідає Говарду, оскільки польотами його життя зовсім не вичерпувалось.
Режисером «Авіатора» став Мартін Скорсезе, а виконавцем головної ролі Леонардо Ді Капріо. Знайомий тандем, чи не так? «Авіатор» постав черговою їхньою спробою отримати омріяну золоту статуетку – за «Найкращий фільм». Багато критиків навіть закидали Скорсезе в намаганні сподобатись саме журі, а не глядачу, що позначилось на особливостях картини. Зрештою головного «Оскара» стрічка так і не отримала… Мети вдалось досягти лише з наступної спроби – фільму «Відступники».
В чому «Авіатору» не відмовиш – так це у прекрасній грі акторів. Ді Капріо, Бланшет, Бекінсейл – вони відпрацьовують «свій хліб» на всі сто. Чого лише варте надзвичайно реально показане божевілля Говарда Хьюза.
Автори фільму скурпульозно підходять до будь-яких дрібниць – уважний глядач помітить як змінюється кольорова гамма стрічки відповідно до років в яких проходить дія фільму (таким чином відбувається копіювання палітри фільмів минулого – в системі «Сінемаколор» і «Техніколор»)
Опис життєвого шляху Говарда Хьюза в «Авіаторі» зупиняється посередині. Нові мільйони та мільярди, нові ідеї та компанії, нові розчарування та поглиблення хвороби – це все залишилось поза кадром. Але я впевнений, що фінал картини обрано більш ніж вдало. Символічний політ Хьюза на «H-4 Геркулес» в чомусь символізує його життя. Нехай цей літак піднявся в повітря всього один раз і пролетів лише 2 кілометри, але «авіатор» в чергове попри все і всупереч усім добився своєї мети…
Картина може викликати різні враження, але мало кого вона залишить байдужим.

Оцінка: 7/10