Козирні тузи

Назва в оригіналі:Smokin' Aces
Рік: 2006
imdb
КиноПоиск.Ru

Якось, подорожуючи сторінками блога slava.in.ua, я натрапив на досить схвальну рецензію картини, яку в свій час байдуже пропустив. «Козирні тузи» - якщо б хтось поставив собі за задачу відштовхнути глядача від фільму, то більш вдалішої назви годі було й шукати. А тут ще сценарій просто таки кричить: «Цей фільм не варто дивитись!».
«Важливий свідок/мафія/ФБР/мисливці за головами/пентхауз/карти/казино» – не знаю як вас, а мене, коли я бачу подібну «інтригу» тягне на сон. Проте цього разу виявилось, що все не так як здається, і я не пожалкував про перегляд.
Фільм вийшов досить незвичним – якщо у своєму початку він більше нагадує британську кримінальну комедію в стилі Гая Річі або одну із стрічок Тарантіно, то ближче до фіналу картина перетворюється на справжню драму. Це одночасно її перевага і … недолік. Так, цей фінт вносить своє різнобарв’я, але, на мій смак, режисер намагається поєднати те, що не поєднується в принципі. Саме тому після перегляду залишаються трохи двоякі почуття. Налаштувавшись на одне,глядачу важко перебудовуватись по ходу перегляду. Принаймні, я це відчув.
Ще один момент - під час перегляду головне розібратись в хитросплетіннях сюжету за перші 10 хвилин – далі все піде «по накатаній траекторії».
Щодо картинки, то тут операторська робота просто на висоті. Окремі сцени і досі стоять перед очима – мова йде зокрема про трагічну перестрілку на пістолетах в ліфті готелю. Жорстокості в картині вистачає, щоправда режисер все-таки не ризикує переступати «рейтингову» межу.
До плюсів стрічки слід віднести ще й музичне оформлення. Композитор Клінт Мансел відомий широкому вітчизняному загалу в першу чергу своєю роботою в стрічці «Реквієм по мрії». Впевнений, що навіть ті хто не бачили цей фільм, не одноразову чули його основний саундтрек. В «Козирних тузах» композитор теж не «відбував номер» - чого лише варта композиція, що звучить в фіналі картини.
При бажанні, фільм, звичайно, можна і покритикувати – без недоліків та певних штампів все-таки не обійшлось. Але … не хочеться :) Будемо вважати, що у випадку, коли фільм сподобався, честь вишукувати в ньому недоліки можна делегувати й комусь іншому :)
Підбиваючи підсумки, скажу, що режисеру вдалось приготувати дуже незвичне блюдо з традиційних компонентів. Не шедевр і навіть не хіт сезону, проте досить непоганий варіант для перегляду в один із вільних вечорів.
Оцінка: 7/10

Термінатор 4

Назва в оригіналі:Terminator Salvation
Рік: 2009
imdb
КиноПоиск.Ru

В останні роки в кінотеатр намагаюсь ходити лише на коштовні блокбастери, що манять соковитими спецефектами або на картини жанру хоррор. Все решта чомусь зручніше спостерігати в домашній обстановці, що дозволяє більш ефективніше сконцентруватись на картині. Згідно такої доктрини, пропустити четверту реінкарнацію «Термінатора» я не міг. Особливої художньої цінності від стрічки я не чекав, в той час як за хорошими спецефектами, підкріпленими Dolby Surround вже, чесно кажучи, скучив.
Як відомо, дія фільму відбувається в майбутньому, оскільки Судного Дня уникнути не вдалось і тепер дорослий Джон Коннор хоробро очолює боротьбу проти наглих машин. До речі, якщо хтось забув що було в попередніх частинах франчайзу (не вірю, що хтось міг забути, але буває всяке…), то рекомендую почитати рецензію від koomchik’a, в якій автор досить детально зупиняється на передісторії четвертої картини.
На жаль, фільм відверто розчаровує. Мало того, що події на екрані слабко піддаються логіці, так ще й на всю картину можна ледве нашкребти півтори достойних екшн-сцени.
Почнемо з того, що постапокаліптичний світ, зображений на екрані, не витримує ані найменшої критики і здатний існувати тільки в уяві режисера стрічки. «Гаразд, це все декорації, от актори, актори – ось хто нам покаже справжнє кіно!!» Куди там.. Походеньки в стилі «піду туди – не знаю куди», дитяча історія з суперсекретним спецсигналом, кінцівка, яка від «А до Я» витримана в дусі американського кіно… Ех.. Хотілось іншого..
«Порадувала» рецензія на Кінокадрі, де адресували не одне схвальне речення на адресу «міцного сюжету». Гадаю, якщо сценарні повороти і викличуть у когось здивування, то хіба що в людей не знайомих з продукцією Голівуду останніх 10 років. Агов! А такі є? До речі про «Кінокадр» - як правило там бувають доволі жорсткі рецензії, проте цього разу ресурс ніби підмінили. Патетично-заохочувальний стиль – мовляв, усі на сеанс! Непогане кіно!
За величезне достоїнство стрічці ставиться її спадковість – безліч цитат з минулих частин, камео Шверценегера та Гамільтон і так далі. Як на мене, то я б пожертвував усім цим тільки заради одного – щоб фільм врешті-решт було ЦІКАВО дивитись! Не знаю… Зрештою, зі зборами в «Термінатора» зараз і справді певні труднощі, тому кожна схвальна рецензія йому тільки на користь ;)
Окремо хочеться згадати комп’ютерну графіку в картині – за якимось дивовижним збігом вона як дві краплі води схожа на … напрацювання в сфері сучасних комп’ютерних ігор :) Ті самі текстури, відтінки… Неначе аніматори фільму залучили до своїх лав розробників Crysis та Gears of War. Ось і думай після цього, хто активніше «штовхає» 3-D графіку до реалістичних рубежів – кінематограф чи game development…
Ще одне - якщо є хороший канал інтернету, то не полініться зайти сайт стрічки. Справляє чи не більше враження, ніж сам фільм ;)
Дивитись чи ні? Спочатку хотів порекомендувати картину лише фанатам франчайзу, але зловив себе на думці, що практично всі ми в тій чи іншій мірі захоплювались другим «Термінатором», тому така рекомендація стосувалась би кожного. А сьогоднішній фільм, на жаль, цього не вартий.
P.S. перед початком перегляду транслювали трейлер других «Трансформерів». Зазвичай трейлери повинні заманювати глядача, але подивившись той 2-хвилинний ролик у мене з’явились дуже серйозні сумніви, що я відвідаю «найочікуванішу прем’єру цього літа» :)
Оцінка: 6/10

Одного разу … революція

Назва в оригіналі:Giù la testa
Рік: 1971
imdb
КиноПоиск.Ru

Минулоріч мені вдалося подивитись картину Серджіо Леоне «Одного разу на Дикому Заході», яка справила просто надзвичайне враження. Без сумніву – один з найкращих фільмів серед переглянутих в 2008 році. Чого тільки вартий початок того фільму… Ех… Але зараз говоримо вже про інший фільм за авторством талановитого італійця. По суті, сьогоднішній герой огляду – це друга частина умовної трилогії «Once upon a time…». До неї також входять вже згаданий вище «Одного разу на Дикому Заході» та «Одного разу в Америці», за участю ще молодого тоді Роберта Де Ніро. Час дії кожного фільму різний, персонажі також не пов’язані, і зв’язок між картинами лежить скоріше в психологічній площині.
«Одного разу … революція» - напевно, найменш відомий з цієї трійці. На це є цілий ряд об’єктивних причин. Проте, заради справедливості, зауважу, що навіть з чисто художньої сторони (як на мій смак) картина вийшла дещо слабшою, аніж «Одного разу на Дикому Заході».
Є й інша сторона медалі – те, що у Леоне «дещо слабше», для багатьох інших режисерів – просто недосяжний ідеал :) Мабуть, італієць володіє основами магії, оскільки я не можу по-іншому пояснити унікальну атмосферу його стрічок. Це не описати, це треба бачити та відчувати. Перефразовуючи відомий анекдот, можу сказати : «Ви бачили сучасний вестерн? Так от – зовсім не схоже!» .
Трохи про сюжет - волею долі звичайний мексиканський бандит та ірландський революціонер (ну і поєднання!) виявляються втягнуті в події Мексиканської революції. Кожен із них має свої мотиви, проте цей шлях вони проходять разом. В сучасних картинах модно обговорювати тандеми головних герої – мовляв, от «Дені Гловер та Мел Гібсон, то справжній дует», а «бідолаха Едді Мерфі, схоже, не знайде собі достойного напарника». Так ось, ніскільки не принижуючи достоїнств вищеназваних акторів, хочу сказати – дует мексиканця та ірландця просто поза конкуренцією! :)
Зазначу, що перша частина фільму видається більш легкою та навіть кумедною, в той час як в другій режисер зосереджує увагу глядача на значно глобальніших проблемах. Не можу сказати, що такий поворот мені надто сподобався, проте в цілому, стрічка від цих змін не втрачає.
Отож, добротний фільм з непересічною акторською грою та унікальним режисером. Дивитись чи не дивитись – так питання навіть не стоїть. Гадаю, що ознайомитись із творчістю Серджіо Леоне буде цікаво кожному цінителю кіно. Звичайно, я не можу гарантувати, що «почерк» неймовірного італійця прийдеться до смаку всім, але… спробуйте ;)

Оцінка: 7/10

Мільйонер з нетрів

Назва в оригіналі: Slumdog Millionaire
Рік: 2008
imdb
КиноПоиск.Ru

Коли я довідався, що Оскара-2009 за «Кращий фільм» віддали британській мелодрамі про пригоди звичайного юнака з індійських нетрів, то не відчув нічого, окрім легкого розчарування. «Ще одна жертва на користь політкоректності» - подумалось тоді. І справді, що можна очікувати від чергового індійського фільму, навіть якщо на ньому стоїть бірка іншої країни-виробника? Гарячі слова та погляди, дрібні проблеми, які роздуваються героями до небачених масштабів, сімейну драму, кількох Поганих Хлопців та Хорошого, який неодмінно переможе всіх, щоб возз’єднатись з Коханою і … неодмінні танці зі співами по ходу. Не цікаво…
Я виявився правим практично в усьому, що стосується вищенаведених штампів, окрім головного – стрічка вийшла по-справжньою цікавою і неповторною.
Сама ідея зняти фільм, дія якого відбувається у всесвітньому ток-шоу «Перший мільйон», виявилась захоплюючою та інтригуючою. Звичайний рознощик чаю відповідає на одне питання за одним просто тому, що відповідь на кожне з них вже дало його нелегке життя. Сюжетні повороти прості та передбачувані, але чомусь під кінець картини я дивився на екран з не меншим захопленням, аніж тисячі індусів аплодували Джамалю Маліку.
Мабуть, це і відрізняє просто хороші фільми від неординарних. Коли ти перестаєш оцінювати картинку, гру акторів, досконалість сюжету, а починаєш просто дивитись і насолоджуватись… Ось він - головний критерій будь-якої стрічки.
Проте спробую трохи відкинути емоції і зупинитись на кількох цікавих, на мій погляд, моментах. Фільм чимось нагадує одіозне «Місто Бога» – ось тільки це значно м’якший, добріший та … більш індійський варіант :) Його каса просто вражає – при бюджеті в 15 мільйонів, фільм набрав у світових зборах майже в 23 рази(!) більше, а саме – 352 мільйони. Музичне оформлення – то взагалі окрема пісня (даруйте за тавтологію) – веселе, запальне, чутливе… не дарма окремі пісні з «Мільйонера» й досі надзвичайно популярні. А взагалі, картина просто ідеально підходить для сімейного перегляду і зможе стати справжньою окрасою вечора для тих, хто її ще не дивився.
Що стосується отримання головного Оскара стрічкою, то мабуть найкраще буде відповісти на нього цитатою з самої картини: «D: It is written»
P.S. А тепер питання на 20 мільйонів рупій: в книзі А.Дюма «Три мушкетери» двох мушкетерів звали Атос та Портос. Як звали третього?
Ви часом не знаєте? ;)

Оцінка: 8/10

Ворог держави №1

Назва в оригіналі:L'ennemi public n°1
Рік: 2008
imdb: ч.1, ч.2
КиноПоиск.Ru: ч.1, ч.2

Незважаючи на те, що фільмів два, я вирішив обмежитись одним оглядом і писати про них як про одну картину, не розтягуючи таке «задоволення» на два етапи. До того ж друга частина настільки однорідно продовжує першу, що якщо дивитись картини на протязі короткого проміжку часу, то різниці майже не помічаєш. Стрічки знімались одночасно, і по великому рахунку це ОДИН фільм, розбитий на дві частини через великий хронометраж. Продюсери добре знають, що робити в таких випадках і грамотно розводять прем’єри частин в часі на 3-6 місяців. Такий самий прийом, до речі, ми бачимо з російським фільмом «Населений острів».
В своєму попередньому пості я вже грозився пройтись катком нищівної критики по французькій дилогії. Зараз емоції вже стихли, половина саркастичних та ядовитих зворотів, які я готував картині, вивітрилась із голови, і залишилось банальне відчуття розчарування від кінофільму.
«Біографічний» жанр – один із найскладніших в кінематографі. Часто режисерів чекає чергове фіаско, замість сподіваного тріумфу. З переглянутих мною картин за останні рік-два, чи не єдина біографічна стрічка варта уваги – це «Авіатор». Сьогоднішня картина теж про яскраву особистість, яка щоправда здобула свою славу шляхом вбивств та пограбувань. Яким чином жорстокий бандит зміг завоювати популярність серед широких французьких мас – то питання скоріше до психологів. Мене ж більше цікавить, як посередня, розтягнута на 4 години (в сумі) картина зуміла здобути схвальні відгуки в глядачів.
Аудиторії пропонується ознайомитись із нелегким життєвим шляхом «французького мафіозі», який в основному складався з пограбувань та подальших відсидок в тюрмі. Режисеру не вдалось принести ані крихти оригінальності в такий монотонний перебіг подій. Одне пограбування змінює інше, і якщо раптом вимкнути телевізор і ввімкнути його через N-хвилин, то можете бути певні – ви застанете сцену, в якій герой Венсана Касселя або грабуватиме черговий банк, або сидітиме в черговій тюрмі. І так весь фільм.
Здивування у мене викликало щире захоплення відвідувачів деяких кінопорталів сценами жорстокості в картині. Мовляв, «плюс за реалістичність». Ну що ж, за таким критерієм мабуть вищий бал в кінематографі слід присуджувати документальним відео з окопів війн останніх 50 років.
Картина не просто слабка, вона ще й нудна. Цьому активно сприяє Венсан Кассель, що примудрився створити образ героя з двома чи трьома почуттями на всю картину. В першій картині, коли Кассель носить вуса, його герой взагалі не сприймається, добре, що хоча б у другій Жак Мерін позбувається цього «атрибуту».
Наївно виглядає спроба сценаристів показати епізод кінцівки фільму на самому початку. Цей прийом ще так сяк виправдовує себе в звичайних картинах, але в біографічній стрічці, де і так відомо, чим все закінчиться, подібна «новинка» м’яко кажучи не вражає.
Можна по-різному розглядати цю картину – як бойовик, драму, триллер, детектив, але вона провально виглядадатиме в будь-якому з цих жанрів.
Французьке кіно завжди було і, напевно, буде одним із провідних в Європі, але «Ворог держави» - це не те кіно, яке французький кінематограф може занести собі в актив.

Оцінка: 5/10