Хранителі

Назва в оригіналі:Watchmen
Рік: 2009
imdb
КиноПоиск.Ru

Картина, яка стала для мене однією з найбільших несподіванок цього кінематографічного року. Після перегляду «Росомахи»(все ніяк не зберусь написати розгромний огляд), який всі охрестили «добротним» нічого путнього від «Хранителів» не очікував. Виявилось, що у картин не те що немає нічого спільного – вони практично з різних планет. «Чергова примітивна екранізація чергового коміксу» насправді виявилась яскравим, сильним і неповторним фільмом. Не знаю, чи існує жанр «комікс-навпаки». Якщо існує, то саме туди безсумнівно можна записувати «Хранителів». Не так часто після перегляду картини буває настільки складно скласти разом думки і описати власні враження.
Альтернативна історія. 1985 рік. В Штатах супергерої така ж реальність, як телефон чи телевізор. Ніксона обирають на черговий термін. В’єтнам давно покорений. Радянський Союз поводиться все агресивніше і здається, що ядерна війна неминуча.
Фільм вийшов напрочуд незвичним. Щоб зрозуміти це, цілком достатньо подивитись стартові титри стрічки. Вони захоплюють і лякають, вони розповідають і пояснюють, вони відкривають душу картини. Їхню неймовірність відмічали практично всі автори рецензій на «Хранителів». Не стоятиму осторонь і я. Браво!
Картина, в якій неможливо передбачити кожен наступний крок сюжету і спрогнозувати подальший розвиток подій. Картина, яку дивишся неначе заново відкриваючи для себе кінематограф – з справжнім інтересом та захопленням.
З чим можна порівняти «Хранителів»? Очевидно, НЕ з попередньою роботою Зака Снайдера – стрічкою «300 спартанців». Той фільм мене повністю розчарував своєю простотою і пафосом. Напевно, найбільш схожим кіно до «Хранителів» я б назвав «Місто гріхів» Роберта Родрігеса - з певною долею умовності, звичайно.
Історія в стилі нуар замішана з науковою фантастикою, фільмом катастроф, драмою, пародією - список можна продовжити. Чого тільки варті харизматичні головні герої картини! Власне по історії життя кожного із них можна знімати окремий фільм.
Так вийшло, що фільм я дивився на протязі двох вечорів. Так, я чудово знаю, як втрачається дух картини при подібних «розривах». Одначе у випадку з «Хранителями» їхня унікальність дозволяє уникнути цього. Достатно було просто почути скрипучий голос Роршаха, як все інше відступало на інший план і я з головою поринав у дивовижний світ «Хранителів». В результаті отримав два прекрасних кіновечора замість одного :)
Як не дивно не підкачала навіть кінцівка. Картина по-своєму залишилась непередбачуваною до кінця. Власне кажучи, одразу після перегляду мене потягнуло передивитись «Хранителів» знову . Ніяк не відпускає почуття, що стрічка може ще багато чого «сказати».
На жаль, “Хранителі” зацікавлять далеко не всіх. Комусь це кіно може здатись занадто затягнутим, хтось заявить, що воно банально «ні про що». І я можу тільки здогадуватись, що відчували батьки, які вирішили повести дітей на цей «комікс» .
Але… за це ми і любимо кінематограф, що кожен бере з нього своє...

Оцінка: 8/10

Останній імператор

Назва в оригіналі:The Last Emperor
Рік: 1987
imdb
КиноПоиск.Ru

Грандіозна картина від Бернардо Бертолуччі. Екранізація історії життя останнього китайського імператора Пу І на основі його книги, а також спогадів англійського наставника - Реджиналда Джонстона. Історія особистості та історія цієї цивілізації – майстерний італієць зняв просто неймовірний фільм.
Сказати, що я не чув до цього про Бертолуччі було б все-таки неправдою. Чого лише варта його праця в якості сценариста в картині «Одного разу на Дикому Заході». Проте з Бертолуччі-режисером я нарешті познайомився саме в «Останньому імператорі». Дивлячись на це творіння італійця, починаєш по-іншому оцінювати поняття «справжній фільм» в кінематографі.
До єдиного мінусу стрічки я б все-таки відніс певну затягнутість – при всій своїй епічності, хронометраж фільму більш ніж в 2 з половиною години дається трохи складно. А режисерська версія майже на годину(!) довша.
Що ж такого мене вразило? Звідки настільки захоплені відгуки? Навіть не знаю, як пояснити... Розповісти про ірреальне порівняння Китайської Імперії з комуністичним Китаєм? Про разючу драму особистості одночасно наймогутнішої та найнещаснішої в своїй країні? Про магічну казку Забороненого міста та жахливу бездушність ешелонів політично ненадійних? Про надії та мрії знайомі кожному з нас, які згодом перетворюються на не менш знайомі розчарування?
Панове, не гайте час на це жонглювання словами – якщо ви чомусь не бачили «Останнього імператора», то поспішіть… Хоча ні, спішити якраз не варто. ТАКІ фільмів вимагають до себе поваги при перегляді, а яка ж то повага при поспіху?
Так вже повелось, що якщо картина «чіпляє», то на додаткові «фактори» уваги звертаєш менше, хоча їхня роль в успіху стрічки беззаперечна. Мене захопило дійство, але не можу не відмітити шикарний візуальний ряд картини та атмосферну музику. Хм.. Перечитав написане і подумав - наскільки ж безбарвно виглядає останнє речення, щоб адекватно відобразити те, що відбувається на екрані.. Це треба бачити!
До речі, якщо комусь цікаво, то картина отримала 9 Оскарів у тому числі і найголовніший – в номінації «кращий фільм». В США теж вміють цінувати шедеври…
…Я закриваю очі, і в уяві постає сцена виходу імператора до своєї гвардії на площі Забороненого міста… А ось уже одинокий імператор катається на велосипеді по пустим вулицям, що дихають історією… А тут уже дорослий Пу І зневіреними та покірними очима дивиться на японських «радників» в своїй резиденції… Всі ці картини проносяться неначе падаюче листя, залишаючи одну - по порожньому музею, який колись був палацом імператора повільно йде старий садівник…

Оцінка: 8/10

Рок-н-рольщик

Назва в оригіналі:RocknRolla
Рік: 2008
imdb
КиноПоиск.Ru

У кожного режисера є свій почерк – ось тільки в одних він відчувається з однієї стрічки до іншої, інші же спритно маскуються, кожного разу видаючи абсолютно інший кінопродукт. Не впізнати почерк «англійського Тарантіно» в «Рок-н-рольщику» просто неможливо. Від «А» до «Я» це картина Гая Річі. Старого доброго Гая Річі. Кожен кадр, кожне слово – за ними просто-таки відчувається постать цього англійця. І нехай хтось скаже, що десь ми вже це бачили, що тут багато запозичень і самоповторів. Можливо, і так. Але, це те кіно, якого так не вистачає останнім часом – несподіване та оригінальне, веселе та драйвове, кіно, яке хочеться дивитись!
Говорити про сюжет в типовому фільмі «від Річі» - справа марна. Принаймні, я нізащо не повірю, що хтось може кількома реченнями передати перипетії з картин «Великий Куша» або «Карти, гроші, два стволи». З «Рок-н-рольщиком» та сама історія. З десяток «головних» персонажів, кожен з яких рухається в своєму напрямку і до своєї мети. Виокремити когось окремо дуже складно. Рок-н-рольщик? Особистість цікава, проте він всього лише один із багатьох. Раз-Два, Арчі, Ленні, Стелла? Навіть важко когось і обрати… Не шукайте прототипів цих героїв з попередніх картин Гая Річі, а просто насолоджуйтесь. Навіть якщо картини англійця викликають у вас антипатію, перегляньте хоча б сцену танцю Стелли і Раз-Два. Це щось неймовірне :)
І все-таки одному з персонажів я приділю додаткову увагу. Російський мільярдер Омович. Хм.. Таке враження, що Гай Річі настільки хотів, щоб абсолютно всі впізнали в ньому Абрамовича, що навіть прізвище не став сильно міняти. Але мова не про це. Я був просто вражений, наскільки сильно вплинув одіозний росіянин та його гроші на стареньку Англію. Про нього вже навіть істинно англійські фільми знімають! Ні, ну ви тільки вдумайтесь в цю фразу – «Абрамович та його роль в культурі Великобританії початку 21 століття».
Фільми від Річі ніколи не були «пустишками». Іронічна кримінальна комедія – це тільки вершина айсбергу. Так, інколи філософії буває аж занадто багато (див. «Револьвер»), але як правило… І нехай, філософські істини тут видають не професори, а бандити і сутенери - від цього мало що міняється. Одним словом, кожен глядач може отримати від картини, те що хоче отримати.
В одній із російських рецензій на стрічку я зустрів вдалу досить фразу – Гай Річі зняв два проміжних фільми (один для себе, інший для бувшої дружини - Мадонни) і повернувся до себе старого. І ви знаєте, що? Я радий, що він повернувся :)

Оцінка: 7/10

Рестлер

Назва в оригіналі:The Wrestler
Рік: 2008
imdb
КиноПоиск.Ru

Багато місяців тому, перемикаючи канали, я випадково став свідком справжньої істерії, яку влаштували російські кіноканали з приводу приїзду Міккі Рурка в Москву. Його останній фільм – «Рестлер» - зібрав цілий букет схвальних відгуків, а сам актор знову опинився на гребені слави та успіху. Метушня навколо Рурка в Росії виглядала дещо кумедно, проте картину я взяв собі «на замітку».
І ви знаєте, що? Виявляється кінокритики інколи в порядку виключення і справді можуть похвалити хороше кіно. «Хороше»? Ні, цей прикметник не відображає всієї суті справи. «Життєве та правдиве» - ось так значно краще.
Ренді Робінсон – згасла зірка реслінгу 80-х все ще виходить на ринг за смішні гроші, а у паузах між виступами змушений підробляти в якості «чорноробочого». У нього практично немає близьких, дочка не бажає з ним навіть розмовляти, а єдиний друг – стриптизерша з місцевого бару. Одного дня цей «порядок речей» порушує інфаркт, який трапляється з героєм Рурка прямо в роздягальні після бою.
Безглуздо навіть розповідати про що ця картина. Ну а тим, які не зрозуміють цього навіть після перегляду залишиться просто поспівчувати. «Рестлер» приковує увагу вже з своїх перших кадрів і не відпускає до самого кінця. За інших умов, я б обов’язково наголосив і на оригінальній манері зйомок «з-за спини» і на незвичних ракурсах, проте все це в даному випадку є другорядним. Просто глядач немов досвідчений аквалангіст занурюється в глибину картини, не звертаючи уваги на все інше.
Картина попри всю свою оманливу простоту торкається найпотаємніших куточків людської душі. Те, що ніколи не зможуть зробити продюсери за допомогою мільйонних бюджетів, фільм робить завіграшки, використовуючи всього один нехитрий прийом – щирість.
Наскільки ж ця роль підійшла Міккі Рурку! Дивлячись в очі актора, розумієш, що так зіграти – неможливо. Зате можливо спробувати розповісти на екрані про свою долю. Незважаючи, на те, що актор в житті не мав ніякого відношення до реслінгу, картину так і хочеться назвати автобіографічною.
…Фільм не міг закінчитись по-іншому. Просто не міг. Ця думка ще довго не залишала мене. Уже минули титри під музику підібрану Клінтом Манселом, закінчився фільм, а я все сидів перед порожнім екраном, сумно дивлячись в нікуди..

Оцінка: 8/10

Радіохвиля

Назва в оригіналі:Frequency
Рік: 2000
imdb
КиноПоиск.Ru

Враження від переглянутого фільму як правило залежать від десятків факторів. Яких? О, тут кожен кіноман, не розгубившись, почне декламувати цілий список – гра акторів, сюжет, режисура… Стоп! Не слід забувати, що фільм один, єдиний, а люди, які дивляться його, є унікальними, кожен по собі. Чому при роздумах про чергову переглянуту стрічку на думку приходять лише її достоїнства та недоліки? Може варто зазирнути в себе, в свої «глядацькі» очі? Власне кажучи, людина оцінює стрічку відповідно до власного внутрішнього світу і тільки потім починає згадувати такі слова як «сюжет» та «режисура». А що скажете про такі банальні фактори як настрій та очікування?! Навіть очевидний шедевр, скажімо, комедійного жанру може викликати внутрішню відразу, якщо людина сьогодні налаштована виключно на повільний та неквапливий історичний фільм. Якщо ж атмосфера фільму вдало поєднується з настроєм глядача – успіх практично гарантовано.
Не скажу, що сідав за перегляд «Радіохвилі» з якимось особливим настроєм. Навчений власним досвідом, я досить обережно реагую на нестримні похвальні відгуки про кінокартини. В даному випадку не було навіть цього, загальний фон відгуків зводився до «непоганий фільм, але один з багатьох…». Короткий опис стрічки теж не обіцяв нічого екстраординарного – завдяки аномальній активності північного сяйва звичайному поліцейському вдається зв’язатись через старий радіоприймач зі своїм давно загиблим батьком з минулого. Зрозумівши, хто «на зв’язку», головний герой намагається запобігти смерті батька, попереджуючи його про загрозу. Не те, щоб щось банальне, але рядового глядача іграми з часом вже так просто не візьмеш. І справді – після «Філадельфійського експерименту», «Назад в майбутнє», «Ефекта метелика» придумати щось нове справді важко. А чи потрібно? Режисер Грегорі Хобліт доводить, що можна зняти прекрасну стрічку і без цього.
Фільм мене надзвичайно приємно здивував. Попри фантастичну складову я по-справжньому «повірив» цій картині. По-справжньому співчував, переживав та радів за її героїв. Можна сказати, я по-справжньому подивився фільм, в процесі перегляду жодного разу не згадавши набридлі штампи як-то «акторська гра та режисура» …
Проте словами почуття не передаш, тому волею-неволею в своєму відгуку доводиться писати і про сюжет і про акторів… До речі, про акторів.
Порадувала роль Деніса Квейда. Так, його роль в цій картині – це звичайна «ідеальна» людина – відданий чоловік, люблячий батько, надійний товариш. Але ж як він це зіграв! Складається враження, що йому достатньо просто постояти в кадрі і картина набуває нових барв. «Післязавтра», «Точка обстрілу» - тепер до цього списку моїх улюблених фільмів за участю цього актора додалась ще й «Радіохвиля». Щодо Джеймса Кевізела, то, по суті, в справі його я бачив лише раз – в триллері «5 невідомих». Тоді я б поставив йому «добре», сьогодні – «відмінно».
Цього разу утримаюсь від рекомендацій щодо перегляду, оскільки моя позиція з цього питання і так повинна бути зрозумілою. Натомість обмежусь банальною порадою - не варто шукати ідеальне, шукайте хороше…

Оцінка: 9/10