Радіохвиля

Назва в оригіналі:Frequency
Рік: 2000
imdb
КиноПоиск.Ru

Враження від переглянутого фільму як правило залежать від десятків факторів. Яких? О, тут кожен кіноман, не розгубившись, почне декламувати цілий список – гра акторів, сюжет, режисура… Стоп! Не слід забувати, що фільм один, єдиний, а люди, які дивляться його, є унікальними, кожен по собі. Чому при роздумах про чергову переглянуту стрічку на думку приходять лише її достоїнства та недоліки? Може варто зазирнути в себе, в свої «глядацькі» очі? Власне кажучи, людина оцінює стрічку відповідно до власного внутрішнього світу і тільки потім починає згадувати такі слова як «сюжет» та «режисура». А що скажете про такі банальні фактори як настрій та очікування?! Навіть очевидний шедевр, скажімо, комедійного жанру може викликати внутрішню відразу, якщо людина сьогодні налаштована виключно на повільний та неквапливий історичний фільм. Якщо ж атмосфера фільму вдало поєднується з настроєм глядача – успіх практично гарантовано.
Не скажу, що сідав за перегляд «Радіохвилі» з якимось особливим настроєм. Навчений власним досвідом, я досить обережно реагую на нестримні похвальні відгуки про кінокартини. В даному випадку не було навіть цього, загальний фон відгуків зводився до «непоганий фільм, але один з багатьох…». Короткий опис стрічки теж не обіцяв нічого екстраординарного – завдяки аномальній активності північного сяйва звичайному поліцейському вдається зв’язатись через старий радіоприймач зі своїм давно загиблим батьком з минулого. Зрозумівши, хто «на зв’язку», головний герой намагається запобігти смерті батька, попереджуючи його про загрозу. Не те, щоб щось банальне, але рядового глядача іграми з часом вже так просто не візьмеш. І справді – після «Філадельфійського експерименту», «Назад в майбутнє», «Ефекта метелика» придумати щось нове справді важко. А чи потрібно? Режисер Грегорі Хобліт доводить, що можна зняти прекрасну стрічку і без цього.
Фільм мене надзвичайно приємно здивував. Попри фантастичну складову я по-справжньому «повірив» цій картині. По-справжньому співчував, переживав та радів за її героїв. Можна сказати, я по-справжньому подивився фільм, в процесі перегляду жодного разу не згадавши набридлі штампи як-то «акторська гра та режисура» …
Проте словами почуття не передаш, тому волею-неволею в своєму відгуку доводиться писати і про сюжет і про акторів… До речі, про акторів.
Порадувала роль Деніса Квейда. Так, його роль в цій картині – це звичайна «ідеальна» людина – відданий чоловік, люблячий батько, надійний товариш. Але ж як він це зіграв! Складається враження, що йому достатньо просто постояти в кадрі і картина набуває нових барв. «Післязавтра», «Точка обстрілу» - тепер до цього списку моїх улюблених фільмів за участю цього актора додалась ще й «Радіохвиля». Щодо Джеймса Кевізела, то, по суті, в справі його я бачив лише раз – в триллері «5 невідомих». Тоді я б поставив йому «добре», сьогодні – «відмінно».
Цього разу утримаюсь від рекомендацій щодо перегляду, оскільки моя позиція з цього питання і так повинна бути зрозумілою. Натомість обмежусь банальною порадою - не варто шукати ідеальне, шукайте хороше…

Оцінка: 9/10

Бунт в Каутокейно

Назва в оригіналі:Kautokeino-opprøret
Рік: 2008
imdb
КиноПоиск.Ru

Приблизно півроку тому я наштовхнувся на опис цієї картини на одному з торрент-трекерів. Нічого цікавого він не обіцяв, проте несподівано для самого себе я все-таки взяв фільм на замітку. «Не так часто доводиться не те що дивитися, а навіть чути про фільми норвезького виробництва, чому б і не спробувати?» - подумав я тоді. Ще десь п’ять місяців фільм «пилився» на моєму HDD, не говорячи вже про те, що стрічка стала справжнім анти-рекордстменом по тривалості знаходження в списку «стрічок на перегляд» на цьому сайті. Зрештою, наприкінці червня я її переглянув.
Які враження? Якщо коротко, то фільм надзвичайно слабкий. Власне кажучи, єдиний позитив, що я міг би виокремити – це чисто пізнавальна інформація, отримана завдяки перегляду. Гадаю, що серед представників норвезького кінематографу є значно сильніші і кращі фільми. Шкода, що мій вибір зупинився на такій посередності.
Картина надзвичайно проста – в дещо незвичному стилі показана звичайна соціальна драма в одному з невеличких норвезьких поселень. Протистояння шинкаря та священника з одного боку та жителів з іншого, апріорі не тягнуло на щось визначне. Воно ним і не стало. По рівню картини я сміливо можу поставити її в один ряд з численними мильними серіалами. Інша справа, що описаний в стрічці епізод і справді є важливою віхою в історії Норвегії. Те, що здається абсолютно несуттєвим з точки зору інших країн може бути важливим для самих норвежців. Саме тому я б не хотів записувати картину у відвертий провал.
Отож з «кіноцінністю» можна вважати розібрались, але на початку я згадував і про «пізнавальну користь». Це якраз та ситуація, коли на безриб’ї акції рака різко зростають :) Зрозумівши, що стрічка мені не цікава, певну увагу я приділив антуражу картини. Кадри суворої Півночі, сотень оленів, прекрасних фіордів дещо скрасили мені гіркоту від «марного» перегляду. Хоча знову ж таки, в даному випадку корисніше вже було б подивитись документальний фільм з каналу «Діскавері».
Резюме – фільм може бути цікавим хіба що норвежцям та справжнім любителям малобюджетного європейського кіно. Всім решта я рекомендую витратити свій час на щось цікавіше.

Оцінка: 4/10

Сутінки

Назва в оригіналі:Twilight
Рік: 2008
imdb
КиноПоиск.Ru

Ця картина добряче «нашуміла» минулоріч, залишивши після себе справжню хвилю захоплених відгуків. Знята по бестселеру відомої письменниці, історія відношень аристократичного вампіра та молодої дівчини. Елегантність, стиль, шарм помножені на дивовижну акторську гру… Стоп! Щойно я стисло виклав все що мені було відомо про картину ДО її перегляду. А тепер спробуємо розібратись де справжнє золото, а де – всього лише відполірована бронза.
17-річна Белла переїжджає жити до свого батька в невелике місто на узбережжі Атлантики. В школі вона знайомиться з таємничим хлопцем, дружба поступово переростає в значно глибші почуття. Хлопець виявляється не рядовим американським тинейджером, а справжнім вампіром. Чесним, добрим, ввічливим вампіром. Згодом він знайомить Беллу зі своєю сім’єю, де всі теж, як на підбір, порядні «вегетаріанці», які харчуються виключно кров’ю тварин, а не людей. Власне ось і весь фільм. А… я забув ще згадати про «напружену» кінцівку, де все-таки з’являються 2-3 «непорядних» вампіри і провокують певну метушню на екрані (і досі не можу зрозуміти, як взагалі автори фільму могли допустити існування злих вампірів?!).
Перед здивованим глядачем постає затягнутий любовний фільм, єдиним достоїнством якого, на мій погляд, є красиві локації, де він знімався. Поціновувачі картин про вампірів навряд чи будуть у захваті від стрибків вампірів з дерева на дерево в стилі «Тарзана - повелителя мавп» або вампірського бейсболу. Поціновувачів екшену та цікавих сюжетів теж прохання не турбуватись Любителі любовних драм… не знаю… можливо, вони будуть єдині, кому фільм сподобається.
Адресована на підліткову аудиторію, картина належно відпрацьовує цей напрямок. Звучать сучасні треки, герої проходжуються в стильних модельних «комплектах» одягу. Що ж, принаймні, хоча б ця річ, з тих, що я чув про фільм, виявилась правдою.
Цього разу я завбачливо не читав відгуків перед переглядом. Натомість вже після «відеосеансу» цікавість перемогла, і я зайшов на російський «Кинопоиск». «Феноменально!», «Неймовірно!», «100 із 10», «Шедевр, просто шедевр» - від подібних відгуків в очах просто зарябіло. «Люди, ви що??!!» - від здивування я адресував цю фразу ні в чому не повинному монітору. Може російський ресурс зазнав навали фанатів книги? Не схоже.. Нарешті, приглянувшись, я зрозумів в чому справа. Практично всі відгуки написали… жінки :) Зізнаюсь, не часто зустрінеш фільм, який настільки роз’єднує аудиторію по статевому принципу, адже авторами небагатьох критичних відгуків були виключно чоловіки :)
«Сутінки» - це фільм знятий жінкою-режисором, про жінку і для жінок (я б навіть сказав дуже молодих жінок :). В цьому немає нічого поганого, навпаки, чудово, що існують кінотвори, які настільки захоплюють прекрасну половину людства. Ось тільки боюсь, що розчарованим та напівсонним чоловікам, котрі виходили з кіносеансу від цього не легше ;)
P.S.Хоча, гарантую, один момент якраз чоловіки запам’ятали точно. Кадр шукати по наступним ключовим словам : «жіноча ніжка», «бейсбол» :)

Оцінка: 5/10

Крикуни

Назва в оригіналі:Screamers
Рік: 1995
imdb
КиноПоиск.Ru

Блукаючи сторінками кінофорумів, я досить часто наштовхуюсь на ностальгічні спогади про кінострічки епохи 90-років. В принципі такі настрої зрозумілі, оскільки загальновідомо, що для багатьох в минулому і трава зеленіша, і небо світліше, і фільми кращі. Звісно, за такою логікою, картини 80-их повинні видаватись ще кращими, не кажучи про фільми 70-их. Ось тільки так склалось, що вітчизняний глядач був дбайливо відгороджений від більшої частини світового кінематографу, аж до початку ери 90-их (ви можете собі уявити фільм «Чужий» в кінотеатрах Радянського Союзу в 1979?? Я теж не можу :) ) Тому коли постає необхідність обхаяти сучасні тенденції в кінематографі, наш глядач обов’язково посилається на «золоті 90-ті», оскільки з картинами попередніх десятиліть знайомий значно гірше.
Одним словом, саме так я «потрапив» на картину «Крикуни», клюнувши на величезну кількість схвальних епітетів та фрази на зразок «ось то була фантастика, не те що зараз».
І ось уже вкотре доводиться розчаровуватись у враженнях «більшості». Картина видалась мені слабкою та нецікавою. В малобюджетних стрічках чарівною паличкою як правило стає неординарний сюжет та гра акторів. Не цього разу, хлопці… Повільна і дещо наївна історія з єдиною інтригою, яку автори стрічки безжально експлуатують без жодного почуття міри. Мова звісно ж про сакраментальне питання «Хто людина, а хто – замаскований крикун?»
Про рівень спецефектів не хочеться навіть згадувати. Для адекватного порівняння на думку одразу приходять картини епохи 60-их. Складається враження, що "Термінатор 2," котрий з’явився на 4 роки раніше(!) знімали прибульці, якщо порівнювати деякі технічні аспекти з «Крикунами». Безумовно, бюджет в Т2 був не 20 (як у «Крикунів»), а 100 мільйонів, але ж це ще не причина такої разючої прірви між картинами в жанрі фантастики!
Але забудьмо про «Термінатора» - все-таки щось хороше повинне знайтись і в «Крикунах». І ви знаєте, таки знайшлось: давненько я не чекав фінальні титри з таким нетерпінням і їх поява зуміла значно підняти мені настрій.
Отже враження. Вже на час своєї появи – а це 1995 рік – «Крикуни» виглядали неоригінально та застаріло. І я сумніваюсь, що через 14 років їх художня цінність зросла хоча б на грам. Мені, як великому любителю фантастики, прикро настільки жорстко критикувати фантастичну стрічку. Проте, інколи об’єктивність буває важливішою за симпатії…
P.S. Як показує практика, далеко не кожна стрічка знята по мотивам творів Філіпа Діка стає шедевром ;)

Оцінка: 4/10

Академія смерті

Назва в оригіналі: NaPolA
Рік: 2004
imdb
КиноПоиск.Ru

Після перегляду «Валькірії» я вирішив подивитись ще один давно запланований фільм на схожу тематику – «Академія смерті». Звичайно ж, у картин окрім часу і місця дії спільного мало, проте простіше виявилось дивитись їх підряд, не розбавляючи цей дует якоюсь банальною комедією чи бойовиком. Іншими словами - «не втрачати атмосферу».
Картини про «принади» тоталітаризму завжди користувалися успіхом в глядача. Їх ніколи не було багато, цей жанр був один із небагатьох в сучасному кінематографі, де «брали якістю, а не числом». Не можу сказати, що «Академія» похитнула цей постулат, проте на фоні визнаних шедеврів жанру вона виглядає відверто слабко.
Але спочатку про плюси. По-перше, фільм піднімає досить непопулярну в Німеччині тему про так звані «школи фюрера», куди набирали молодих хлопців, промивали їм мізки, згідно ідеології та готували на роль гауляйтерів (господарів) всього світу. Чому тема непопулярна? Справа в тому, що багато випускників таких академій в післявоєнній Німеччині примудрились зайняти важливі державні пости, скромно «викресливши» таку деталь із своєї біографії.
По-друге, фільми подібні до «Академії» відображають ну просто-таки класичні методи дій БУДЬ-ЯКОЇ тоталітарної держави. Просто замініть німецькі імена та звання в картині на щось інше. Нічого не нагадує?
На жаль, недоліків у стрічки теж вистачає. Режисер Денніс Ганзель до цього більше спеціалізувався по молодіжним комедіям. І, як не крути, «воно й видно». Ні, жодної легковажності в фільмі немає, справа в іншому – NaPolA більше нагадує картину про труднощі і перепитії університетського життя та складнощі у відносинах між батьками та дітьми, аніж антитоталітарну драму. Ясна річ, що автори картини всіляко намагаються нагадати, про що вони знімають кіно – тут і прапори з фашистською символікою на кожному кроці, і полювання на радянських військовополонених і навіть ряд «полум’яних» промов у виконанні директора академії. Ось тільки виглядає це не до кінця переконливо.
Безумовно, нелогічно вимагати від картини «стрибнути вище голови». Її рівень цілком достойний і, я думаю, можна сказати, що режисер впорався зі своїм завданням.
На перегляд цього фільму масово агітувати не стану. Як я вже зауважив вище, є значно більш цікавіші зразки жанру. З іншої сторони, в «Академії» свої особливості, і, можливо, кіногурмани їх все-таки оцінять.

Оцінка: 6/10