Сім життів

Назва в оригіналі:Seven Pounds
Рік: 2008
imdb
КиноПоиск.Ru

Картина про людські почуття з хорошим актором в головній ролі, яка тим не менше, не викликала нічого окрім почуття якоїсь штучності та несправжності.
Вже постфактум, аналізуючи фільм, я й досі дивуюсь, як при такому сюжеті стрічка могла перетворитись на «односерійний серіал» з пристрастями та діалогами відповідного гатунку. На жаль, не можу сказати навіть кілька слів про сюжет, оскільки щоб я не написав - все буде явним спойлером. Власне, картина видає свою кінцівку вже в перших кадрах (модний прийом в останні роки), проте не хотілося б псувати комусь інтригу перегляду.
Натомість зазначу, що на мій погляд, стрічка не використовує і крихти зі свого величезного драматичного потенціалу. Катастрофічно провисаючи по середині, фільму не вдається виправитись навіть у передбачуваній розв’язці. При всіх благих намірах режисера, глядач отримує лише посередню любовну драму в дещо специфічній обгортці. І справа зовсім не в тому, що певні технічні/наукові подробиці виглядають натягнуто. Мова про них взагалі не йде. Тут справа в іншому. А саме - в нездатності показати справжні людські почуття та переживання. Жертва головного героя (це мабуть теж спойлер, але вже нехай) в кінцівці девальвується в устах інших персонажів буквально за лічені хвилини. Знецінюється вона і в очах глядачів.
Для мене вже кілька років яскравим зразком справжньої драми залишається картина «Будинок з піску та туману». Ці фільми абсолютно різні, але я згадую стрічку Вадима Перельмана в сьогоднішньому контексті просто як яскравий приклад, коли майстерність режисера по-справжньому чіпляє струни душі глядача. У випадку з сьогоднішньою картиною я таку характеристику дати не можу. Здавалося б автори картини використовують всі інгредієнти «кіноуспіху» - є життєва драма, і яскравий герой, і заздалегідь приречене на невдачу кохання - список можете продовжити самі. Але…
Зрештою, похвалити «Сім життів» варто хоча б за те, що ця картина про справжню людську доброту та підтримку. Фільми, які несуть такі світлі почуття завжди варто цінити.
Можливо, такі неоднозначні враження фільм викличе не у всіх. Можливо, хтось і справді ПОВІРИТЬ в картину і отримає задоволення від перегляду. В мене цього не вийшло…

Оцінка: 6/10

Інший світ: Повстання ліканів

Назва в оригіналі:Underworld: Rise of the Lycans
Рік: 2009
imdb
КиноПоиск.Ru

Черговий виток вічного протистояння між вампірами та перевертнями. Цього разу глядачу запропонували пріквел. Останнім часом від голлівудських пріквелів просто немає куди тікати, але як правило вони виходять не гіршими за оригінали. Як правило, але не в нашому випадку.
Зізнаюсь, з великим інтересом спостерігав за франчайзом «Інший світ». І перша, і друга частини мені сподобались, тому я із стриманим оптимізмом сприйняв звістку про вихід на великі екрани частини третьої. Щоправда, цього разу без Кейт Бекінсейл, але ж не на ній одній дилогія трималась! При всій повазі до цієї красуні у вищезгаданих стрічках було ще багато іншого, завдяки чому вони й досі згадуються з позитивними відгуками.
Як не смішно, але саме цього «багато іншого» «Повстанню ліканів» і не вистачило. Звичайно, перенесення місця дії в Середньовіччя – не така вже й погана ідея, якщо до неї грамотно підійти. Але якось непомітно стрічка переступила межу, за якою її сприймаєш всерйоз. На моє велике здивування окремі сцени картини нагадували епізоди з дешевеньких «героїчних» серіалів, які з успіхом крутила в кінці дев’яностих на наших теренах студія 1+1 – «Геркулес» та «Ксена- принцеса воїн ». А куди ж подівся весь шарм, вся неповторна атмосфера минулих частин?! Мабуть, просто-напросто випарувалась на сонці… Фільм же все-таки про вампірів :)
До речі про вампірів. Вони в картині більше нагадують ліниве і пасивне панство, якому абсолютно нічого не потрібно, ну а лікани – відповідно, кріпаків, які ніби і не проти побунтувати, але і без бунту їх життя цілком та повністю влаштовує. Даруйте мені за таку примітивну аналогію, але дивлячись на цирк, який відбувався на екрані нічого іншого на думку не спало.
Залишу поза увагою «шекспірівські відносини» в картині, малозрозумілий пафос та слабенькі батальні сцени. Що тоді залишається? Практично нічого, якщо не брати до уваги звичні темно-сині тона, в яких відзнятий фільм.
І все-таки в мене є надія, що в цьому франчайзі ще не все втрачено. Це я про четверту частину. Третя примудрилась зібрати непогану касу, тому скоріш за все продовження – лише справа часу. Ну а там побачимо, що буде…

Оцінка: 5/10

Завжди кажи "Так"

Назва в оригіналі:Yes Man
Рік: 2008
imdb
КиноПоиск.Ru

Картина за участю Джима Керрі - це завжди подія. Прізвище цього актора в титрах виступає в ролі такого собі знаку якості в комедійному жанрі. Категорично не згідний з тими, хто заявляє, що актор «вже не той». Може комусь і не вистачає кривляння в стилі Ейс Ветури, але на мій погляд герої американського актора ні в чому не втратили, навіть ставши спокійнішим та виваженішими.
Не розчарувала мене і сьогоднішня стрічка, в якій крім самого Джима Керрі виявився ще й достатньо цікавий сюжет. Головний герой – замкнута та самотня людина - кардинально змінює своє життя, випадково потрапивши на незвичний семінар, де його переконують ... "почати жити краще". Для цього потрібно зовсім небагато – на всі пропозиції, які підкидає власна доля потрібно казати «так». Завжди кажи «так»! Хм… ви знаєте, а в цьому щось є. Я не стверджую, що при такому підході життя стане кращим, але те, що воно стане як мінімум бурхливішим – незаперечний факт :)
При всій очевидній нескладності сюжету, він виявляється значно глибшим. Гадаю, далеко не одна людина, посміхаючись над жартами Джима Керрі, в глибині душі знаходила якусь схожість між власним життям та подіями, що розгортаються на екрані. Що й казати, теми про відносини між людьми та серед людей – вічне та невичерпне джерело для кінематографу, оскільки своєї актуальності вони не втратять ніколи.
Звичайно, нікуди не подінешся від того факту, що картина американська, а отже неодмінно присутній ціла торбинка кіноштампів. Зрештою, їх можна і не помічати. А от не помітити старанність, з якою фільм висміює певні аспекти життя середньостатистичного американця, буде значно важче. І це явний плюс. Головна ознака здоров’я нації – вміння сміятись над собою. Доки це виходить – все нормально ;)
Не можу не згадати чудову кінцівку. Вона доволі… відверта :) А якщо серйозно, то боюсь що багато глядачів в кінотеатрі не стали себе напружувати переглядом титрів, а дарма: бонусна сцена – спуск на роликах – надзвичайно колоритна!
Резюме – добротна комедія з чудовим актором в головній ролі та небанальним сюжетом. Однаково згодиться як до перегляду в шумній компанії так і для затишного сімейного кола.

Оцінка: 7/10

Бути Джоном Малковичем

Назва в оригіналі:Being John Malkovich
Рік: 1999
imdb
КиноПоиск.Ru

Одна з картин по сценарію одіозного Чарлі Кауфмана. І якщо «Вічне сяяння чистого розуму» я ще так-сяк оцінив, то погляд на світ очима Малковича дався мені значно важче.
Вже сама ідея стрічки - «Я знайшов вхід в голову Джона Малковича. За кілька баксів всі бажаючі можуть туди потрапити!» - примушує запастися неабияким терпінням, щоб продовжити перегляд. Ніхто не говорить про реалістичність, але така «подача матеріалу» в картині періодично наводить на думки про тверезість режисера та сценариста.
«Не оцінив ти концепт!» - чую я крики із залу. Чому ж не оцінив? Ще й як оцінив, от тільки до сих пір не можу для себе вирішити, де саме той концепт починається, а здоровий глузд закінчується.
Чого тільки варте агентство розташоване на «половині поверху» з ніби спеціально недолугим міні-фільмом, який це пояснює. А світогляд героїв фільму!? Зізнаюсь, інколи ловив себе на думці, що всі головні герої – це не що інше як банда збочинців. Натомість букету суспільних проблем, які ніби намагався висвітити сценарист, я так і не помітив.
Одною з найбільш яскравих і водночас найбільш складних для сприйняття виявилась сцена погоні по мозку Джона Малковича. Щоб спокійно дивитись на цей калейдоскоп потрібна неабияка витримка.
До речі, про акторів. Не полініться почитати їхні прізвища – там багато відомих облич, яких непросто впізнати «в гримі». Наприклад, розпізнати Камерон Діаз практично неможливо. Я з великим здивуванням прочитав її ім’я в фінальних титрах.
Картину я б назвав скоріше «бути Чарлі Кауфманом». Незвичність та оригінальність задають весь тон кінофільму, але далеко не всі задумки та виверти режисера можуть зрозуміти інші.
Стрічка не залишила мене байдужим, проте й на позитивні враження не напрацювала. Навіть не знаю, чи зміг би я її комусь ще порекомендувати. У відгуках на «Кинопоиску» хтось рекомендував дивитись картину мінімум двічі, для того щоб її по-справжньому оцінити. Хм.. можливо, він і правий. Але поки я подивився стрічку лише один раз, тому оцінка відповідна :)

Оцінка: 6/10

Чотири весілля та похорон

Назва в оригіналі:Four Weddings and a Funeral
Рік: 1994
imdb
КиноПоиск.Ru

Ще один допис присвячений комедії в моєму блозі. Картина, яку, напевно, бачили всі окрім мене. Без сумніву, входить до плеяди найвідоміших європейських фільмів епохи дев’яностих. Звучить занадто гучно? Можливо, але стрічка цього варта ;)
Основне, що притягує увагу (окрім фірмового англійського гумору, ясна річ) це незвична побудова сюжету. Фільм повністю відповідає своїй назві – вся дія картини розгортається саме на 4 весіллях і одних похоронах. Така нестандартна подача стрічці йде тільки на користь. Весілля різних людей розірвані часовим інтервалом у кілька місяців сприймаються як певні рубежі. Отож, у глядача з’являється цікавий шанс спостерігати - як змінюються головні персонажі і що змінюється в їхньому житті.
Картина мені безумовно сподобалась, але, зізнаюсь - чекав більшого. І ніби все на місці – і непогана історія, і яскрава гра акторів, і гумор, але… Можливо, якби до перегляду стрічки я не подивився вже більше десятка американських комедій зі схожою історією, то і сприймався б цей фільм зовсім по-іншому...
З творчістю Хью Гранта я на жаль знайомий не достатньо. Проте поверхневий погляд на картини за його участю дозволяє зробити необережний висновок, що британцю поки не вдалось розкрити свій справжній потенціал і вийти за рамки жанру «романтична комедія». Хочеться вірити, що я помиляюсь.
Щоб охарактеризувати Енді Макдауел в цій картині достатньо одного слова – «чарівна». Ні, ви просто прочитали і не вдумались. Спробуйте ще раз – «чарівна»…. Як багато все-таки можна передати цим епітетом! Зрештою, чим шукати глибокий зміст в словах, достатньо просто подивитись на постер картини розміщений трохи вище :)
Кілька слів про касові збори картини. Цій темі я завжди намагаюсь приділити кілька рядків, оскільки фінансова успішність свідчить про сприйняття фільму аудиторією, а це, погодьтесь, доволі важливий показник. Так ось – при бюджеті в 4 мільйони доларів у світовому прокаті стрічка зібрала… 245(!). Не берусь коментувати такий феноменальний(на жаль, більш ємного слова не знайшов) успіх. Скажу лише, що до 1999 року ці цифри дозволяли залишатись фільму найкасовішим за всю історію британського кіно.
Отже, настає час певних підсумків. Добротний англійський фільм приправлений долею гумору та романтики, який із задоволенням подивиться майже кожен. Але не більше. Не варто очікувати якихось сильних вражень чи довгих спогадів. Зрозуміло, що в 1994 році оцінки публіки були дещо іншими, але нічого не поробиш з тим, що я переглянув картину аж в 2009-ому…

Оцінка: 7/10