Назва в оригіналі:L'ennemi public n°1
Рік: 2008
Незважаючи на те, що фільмів два, я вирішив обмежитись одним оглядом і писати про них як про одну картину, не розтягуючи таке «задоволення» на два етапи. До того ж друга частина настільки однорідно продовжує першу, що якщо дивитись картини на протязі короткого проміжку часу, то різниці майже не помічаєш. Стрічки знімались одночасно, і по великому рахунку це ОДИН фільм, розбитий на дві частини через великий хронометраж. Продюсери добре знають, що робити в таких випадках і грамотно розводять прем’єри частин в часі на 3-6 місяців. Такий самий прийом, до речі, ми бачимо з російським фільмом «Населений острів».
В своєму попередньому пості я вже грозився пройтись катком нищівної критики по французькій дилогії. Зараз емоції вже стихли, половина саркастичних та ядовитих зворотів, які я готував картині, вивітрилась із голови, і залишилось банальне відчуття розчарування від кінофільму.
«Біографічний» жанр – один із найскладніших в кінематографі. Часто режисерів чекає чергове фіаско, замість сподіваного тріумфу. З переглянутих мною картин за останні рік-два, чи не єдина біографічна стрічка варта уваги – це «Авіатор». Сьогоднішня картина теж про яскраву особистість, яка щоправда здобула свою славу шляхом вбивств та пограбувань. Яким чином жорстокий бандит зміг завоювати популярність серед широких французьких мас – то питання скоріше до психологів. Мене ж більше цікавить, як посередня, розтягнута на 4 години (в сумі) картина зуміла здобути схвальні відгуки в глядачів.
Аудиторії пропонується ознайомитись із нелегким життєвим шляхом «французького мафіозі», який в основному складався з пограбувань та подальших відсидок в тюрмі. Режисеру не вдалось принести ані крихти оригінальності в такий монотонний перебіг подій. Одне пограбування змінює інше, і якщо раптом вимкнути телевізор і ввімкнути його через N-хвилин, то можете бути певні – ви застанете сцену, в якій герой Венсана Касселя або грабуватиме черговий банк, або сидітиме в черговій тюрмі. І так весь фільм.
Здивування у мене викликало щире захоплення відвідувачів деяких кінопорталів сценами жорстокості в картині. Мовляв, «плюс за реалістичність». Ну що ж, за таким критерієм мабуть вищий бал в кінематографі слід присуджувати документальним відео з окопів війн останніх 50 років.
Картина не просто слабка, вона ще й нудна. Цьому активно сприяє Венсан Кассель, що примудрився створити образ героя з двома чи трьома почуттями на всю картину. В першій картині, коли Кассель носить вуса, його герой взагалі не сприймається, добре, що хоча б у другій Жак Мерін позбувається цього «атрибуту».
Наївно виглядає спроба сценаристів показати епізод кінцівки фільму на самому початку. Цей прийом ще так сяк виправдовує себе в звичайних картинах, але в біографічній стрічці, де і так відомо, чим все закінчиться, подібна «новинка» м’яко кажучи не вражає.
Можна по-різному розглядати цю картину – як бойовик, драму, триллер, детектив, але вона провально виглядадатиме в будь-якому з цих жанрів.
Французьке кіно завжди було і, напевно, буде одним із провідних в Європі, але «Ворог держави» - це не те кіно, яке французький кінематограф може занести собі в актив.
Оцінка: 5/10
В своєму попередньому пості я вже грозився пройтись катком нищівної критики по французькій дилогії. Зараз емоції вже стихли, половина саркастичних та ядовитих зворотів, які я готував картині, вивітрилась із голови, і залишилось банальне відчуття розчарування від кінофільму.
«Біографічний» жанр – один із найскладніших в кінематографі. Часто режисерів чекає чергове фіаско, замість сподіваного тріумфу. З переглянутих мною картин за останні рік-два, чи не єдина біографічна стрічка варта уваги – це «Авіатор». Сьогоднішня картина теж про яскраву особистість, яка щоправда здобула свою славу шляхом вбивств та пограбувань. Яким чином жорстокий бандит зміг завоювати популярність серед широких французьких мас – то питання скоріше до психологів. Мене ж більше цікавить, як посередня, розтягнута на 4 години (в сумі) картина зуміла здобути схвальні відгуки в глядачів.
Аудиторії пропонується ознайомитись із нелегким життєвим шляхом «французького мафіозі», який в основному складався з пограбувань та подальших відсидок в тюрмі. Режисеру не вдалось принести ані крихти оригінальності в такий монотонний перебіг подій. Одне пограбування змінює інше, і якщо раптом вимкнути телевізор і ввімкнути його через N-хвилин, то можете бути певні – ви застанете сцену, в якій герой Венсана Касселя або грабуватиме черговий банк, або сидітиме в черговій тюрмі. І так весь фільм.
Здивування у мене викликало щире захоплення відвідувачів деяких кінопорталів сценами жорстокості в картині. Мовляв, «плюс за реалістичність». Ну що ж, за таким критерієм мабуть вищий бал в кінематографі слід присуджувати документальним відео з окопів війн останніх 50 років.
Картина не просто слабка, вона ще й нудна. Цьому активно сприяє Венсан Кассель, що примудрився створити образ героя з двома чи трьома почуттями на всю картину. В першій картині, коли Кассель носить вуса, його герой взагалі не сприймається, добре, що хоча б у другій Жак Мерін позбувається цього «атрибуту».
Наївно виглядає спроба сценаристів показати епізод кінцівки фільму на самому початку. Цей прийом ще так сяк виправдовує себе в звичайних картинах, але в біографічній стрічці, де і так відомо, чим все закінчиться, подібна «новинка» м’яко кажучи не вражає.
Можна по-різному розглядати цю картину – як бойовик, драму, триллер, детектив, але вона провально виглядадатиме в будь-якому з цих жанрів.
Французьке кіно завжди було і, напевно, буде одним із провідних в Європі, але «Ворог держави» - це не те кіно, яке французький кінематограф може занести собі в актив.
