неділя, 6 грудня 2009 р.

Гарфілд робить пропозицію, а нянька по виклику дізнається про голу правду

Перед написанням сьогоднішнього відгуку я планував серйозно помучити читача сентенціями на тему кризи сучасного комедійного жанру — мовляв і дерева зараз не такі високі, і трава не така зелена. Але передумав. Приймемо за аксіому, що хороші стрічки є завжди і в кожному жанрі, просто їх потрібно знаходити. Не скажу, що досяг на цій ниві значних успіхів, проте хочеться поділитися враженнями про переглянуті за останні місяці комедї.

Гарфілд



Назва в оригіналі:Garfield
Рік: 2004
imdb
КиноПоиск.Ru

Так, так цю відому в широких колах картину я переглянув лише зараз... А знаєте що? Міг і не дивитись. Цинічний котяра озвучений голосом Табакова — це звичайно класно, але проблема в тому, що більше нічого достойного в фільмі немає. Можна, звичайно, помилуватись Дженіфер Лав Х'юіт, але її роль в цій картині... м'яко кажучи не вражає. Кілька слабеньких жартів, пародія на “роад-муві”, негідник, “котрий_викрав_песика”. Чим так сподобався народним масам “Гарфілд” я так і не допетрав. З цією картиною я взагалі, мало що зрозумів, наприклад для мене відкритим залишилось питання на кого націлювалась стрічка. На дітей, для яких взірцем мав стати лінивий, пасивний та егоїстичний кіт? Чи може на дорослих, котрі щоб не заснути під “небанальний” сюжет повинні були висьорбати не одну чашку кави?
Оцінка:5/10
,

Пропозиція



Назва в оригіналі:Proposal
Рік: 2009
imdb
КиноПоиск.Ru

Головною фішкою картини повинна була стати її “зав'язка”. Ще б пак, далеко не в кожному фільмі побачиш, коли жінка-начальник у власних бізнес-інтересах змушує свого підопічного одружитись на ній та й ще погрожує звільненням у разі чого. Картина виправдала мої сподівання відсотків на 20. Точніше, її було цікаво дивитись перші 20 хвилин, а далі, коли все скотилось до банальних “ми любимо один одного, але нам не судилось бути разом”... інтерес значно впав. Можливо, я занадто багато вимагаю від американців, проте хотілося б чогось більш жвавішого і нестандартнішого. Якщо ж забути про свою вимогливість, то виявиться, що “Пропозицію” дивитись можна. Тут вам і красиві локації (Аляска, а не черговий NY чи LA), і хороша гра акторів. Сандра Балок зіграла далеко не одній відомій картині, і тим цікавіше було побачити її в образі стервозної начальниці. Райан Рейнольдс теж не підвів. Як наслідок, досить непоганий, місцями кумедний фільм для одного із довгих зимових вечорів. Але не більше.
Оцінка: 6/10
,

Нянька по виклику



Назва в оригіналі:The Rebound
Рік: 2009
imdb
КиноПоиск.Ru

В порівнянні з попередньою картиною несподівано з'являється одна спільна риса. Обидві картини на своїх плечах “тягнуть” відомі голівудські актриси бальзаківського віку. Але якщо Сандрі Балок ще й допомагає нетривіальний сюжет, то Кетрін Зета-Джонс доводиться скрутніше, оскільки роман юнака і “дами в літах” ніби прописаний за адресою вулиця “Мильні опери”, будинок “Банальність”... Значно гірші тут справи і з комедійною складовою. Більше того, режисер ніби й не сильно намагався зняти комедію, використавши кілька жартів лише щоб замаскувати ліричну складову картини. Власне, дивна кінцівка лише підтверджує цю думку.
Дивитись чи ні? Якщо потрібно якось згаяти годинку-другу — можна й переглянути. Якщо ж ви більш раціонально ставитесь до власного часу, то картину я не раджу.
Оцінка: 5/10
,

Гола правда



Назва в оригіналі:Ugly Truth
Рік: 2009
imdb
КиноПоиск.Ru

Частенько, коли вагаюсь дивитись картину чи ні, я використовую російський “Кинопоиск”, щоб подивитись трейлер до стрічки. Звичайно, трейлери частенько дурять глядача, але буває, що й допомагають у прийнятті рішення. Наприклад, у 9 випадках з 10 якщо по трейлеру видно, що фільм халтура, то так воно і є :)
Трейлер “Голої правди” халтурою не був, і картину я подивився. Інша справа, що фільм нічого особливого із себе не представляє. Двоє самотніх людей, вона продюсер, а він телеведучий, успішно приховують власні комплекси під майстерно підібраними масками. Хтось розігрує із себе “сувору начальницю”, а хтось “досвідченого мачо”, котрий вважає речення невдалим у випадку, якщо в ньому відсутнє слово “секс”. На подив глядача, у цієї пари на протязі фільму немає романтичних відношень, але ж ви знаєте, чим закінчуються фільми у тих американців, еге ж?
Додайте до вищеописаного сценарію трохи “туалетного” гумору, діалоги в стилі “якщо ти йому хоч трохи сподобалась, то він вже подумки тебе оформив разів десять” і дещицю псевдофілософії. Все, у вас вже є повне уявлення про цю картину. Від рекомендацій щодо перегляду цього разу я утримаюсь.
Оцінка: 5/10
,

P.S. Як неважко помітити, сьогоднішні стрічки ріднить “романтичний нахил”. Наступного разу я напишу про дещо інший напрямок: “Операція “Мертвий сніг”, “Зомбіленд” та “Грім в тропіках”.

неділя, 22 листопада 2009 р.

Читач


Назва в оригіналі:The Reader
Рік: 2008
imdb
КиноПоиск.Ru

Є у мене одна шкідлива звичка інколи “поклацати” по ще не переглянутому фільму, витягуючи 2-3 сцени по 20-40 секунд кожна. Інформації про картину така методика не дає жодної, натомість успішно можу слугувати джерелом певних упереджень. Наприклад, що фільм буде нуднуватим, або навпаки — складатиметься із суцільного екшену. В кінці-кінців, як правило, все виявляється абсолютно навпаки...
Оскароносний “Читач” дивитися я не планував, надто вже нечітким і слабоінтригуючим видався мені опис його сюжету. Натомість, я планував його запропонувати знайомим як чергового оскарівського лауреата — так би мовити для оцінки смаків сучасних кінокритиків. Взагалі-то, я рідко даю якісь картини на перегляд іншим, не маючи власної думки про них, тому вирішив хоча б “проклацати” The Reader”. Сцена перша — секс, сцена друга — знову секс, сцена третя — ви не повірите , але там знову секс! Перевірив назву файлу — я точно отримав “Читача”? Хм, ніби все нормально — та й початкові титри підтверджують, що переді мною картина Стівена Долдрі. Що ж це за кінематограф такий з жанровими елементами?! “Треба її запропонувати до перегляду нашим народним обранцям, коли ті в чергове будуть щось там обмежувати в інтернеті” - посміхнувся я тоді.
З цими думками, я відклав “Читача” до кращих часів. “Кращі часи” раптово наступили вчора ввечері, коли я вирішив все-таки вияснити, за що “The Reader” вважається однією з найкращих картин 2008 року.
Німеччина, Хайдельберг, 1958 рік. 15-річний хлопець ледь не втрачає свідомість, виходячи з трамваю. З останніх сил він доходить до підворотні одного з будинків, не розуміючи що з ним. Його виручає жінка середніх років, допомагаючи добратись додому. Ця випадкова зустріч похмурого дощового дня багато в чому визначає подальшу долю цех людей...
З чим би порівняти “Читача”? Картину, яка розчулює як “Зелена миля”, шокує як “Малена” і залишає в душі дзвінку порожнечу як у “Достукатись до небес”. Зараз абсолютно не хочеться аналізувати вчинки головних героїв з точки зору логіки — а у багатьох людей в житті все складається з точки зору логіки? Не хочеться когось звинувачувати та вирішувати хто правий, а хто винний. Не хочеться розмірковувати на тему, що на жаль в картині значно більше життєвої правди, аніж це видається на перший погляд. Ви знаєте, після таких картин в душу немов зазирає осінь.. Холодна та самотня осінь.
Ця картина, без сумніву була потрібна Німеччині як країні та німцям як нації, проте наївно вважати, що “Читач” знято виключно про німецьку трагедію — занадто широке коло питань піднімає режисер.
Ех, наскільки ж цікаво час від часу вириватись з коловороту конвеєрних голівудських фільмів, віддаючи перевагу європейським картинам! Наскільки вони інші — по атмосфері, по стилю, по грі акторів... А “The Reader” - це повністю європейське кіно по духу, нехай і зняте частково на американські гроші. До речі про Кейт — спробуйте порівняти двох жінок: роль Уінслет в цій картині і молоду дівчину, що в свій час мріяла на носі “Титаніка”. Гадаю, актриса зіграла в “Читачі” просто блискуче. Вона по-справжньому прожила цю роль. Я не мав змоги передивитись картини за участю інших номінанток на “Кращу жіночу роль 2009”, але вважаю, що Кейт отримала свою золоту статуетку повністю заслужено.
...Коли за темним вікном крапатиме дощ і сумно навіватиме вітер - ввімкніть “Читача”. Це кіно вимагає своєї атмосфери.
Оцінка: 8/10

четвер, 15 жовтня 2009 р.

Проклятий шлях


Назва в оригіналі:Road to Perdition
Рік: 2002
imdb
КиноПоиск.Ru

Для більшості глядачів ця картина була цікавою саме через ім’я режисера. Сем Мендес – автор нашумівшої «Красоти по-американськи» - свою другу голлівудську стрічку вирішив присвятити гангстерській тематиці, приправивши її моралізаторськими мотивами.
Майкл Салліван не може поскаржитись на життя – в кризові 30-ті у нього прекрасний будинок, щаслива сім’я та хороша робота. Робота, правда, дещо специфічна – убивства по замовленню ірландської мафії, але він не скаржиться. Та ось якось виявляється, що система, якій він служить, може бути не тільки щедрою, а й жорстокою - навіть до «своїх». Сім’ю Майкла вбивають, а він з єдиним вцілілим сином залишаються наодинці з невідомим майбутнім попереду та вбивцями мафії позаду…
В принципі, маючи такий сюжет, єдина надія заінтригувати глядача – це зняти кіно дещо по-іншому, не так як це робили десятки попередників. Мендес чесно намагається це зробити. В бій ідуть всі засоби – залучено зірковий акторський склад, звучить ніби-то непогана музика, то тут, то там уважне глядацьке око відмічає цікаву роботу оператора. Але… все-одно щось не те. Ситуація нагадує корабель, збудований по всім канонам мореплавства з надійною командою та мужнім капітаном. Корабель, який так і не нікуди не попливе, оскільки до моря – не одна сотня кілометрів.
До речі, про «капітана»- і тут у нас певне розчарування. Надзвичайно рідкісний випадок, коли про гру Тома Хенкса можна сказати: «Так міг зіграти будь-хто». Інші «зірки» теж не надто вразили, навіть роль «фотографа-вбивці» у виконанні Джуда Лоу видалась якоюсь вторинною.
Картина в свій час номінувалась на кілька «Оскарів», але отримала лише один – за операторську роботу. Мабуть, не дарма. Було б перебільшенням сказати, що візуальні образи стрічки вражають, але кілька «статичних» кадрів неодмінно залишаться перед очима глядачів після перегляду.
Прикро констатувати, але в цілому фільм не представляє собою нічого особливого. Банально та передбачувано. Ну і тема «гангстерських 30-х» м’яко кажучи не в новинку. Кіно буде по-справжньому цікавим хіба що для цінителів жанру. Всі інші можуть його спокійно пропустити.
Оцінка: 6/10

вівторок, 13 жовтня 2009 р.

Гол!


Назва в оригіналі:Goal!
Рік: 2005
imdb
КиноПоиск.Ru

Зняти хороший хорошу картину на спортивну тематику – справа достатньо нетривіальна. Особливо, коли мова йде не про індивідуальні, а командні види спорту. Це вам не кар’єру боксера зображувати, тут все по-іншому. Інша динаміка, інша взаємодія спортсменів. Загальновідому проблему складає також сам процес зйомок спортивного дійства. Показати футбол/баскетбол/хокей – список можна продовжувати – настільки ж якісно і чітко, як це робить сучасне телебачення, режисер просто не може. Доводиться якось викручуватись, застосовуючи слоу-мо, флеш-беки посеред гри та іншу не завжди потрібну атрибутику. Ну і вічна проблема із сюжетом. 99 відсотків всього сценарію зводяться до нехитрої схеми – важкий початок->гірка робота на тренуваннях->боротьба з власними життєвими проблемами-> неодмінний успіх у фінальному/вирішальному матчі.
З усіма вищезазначеними проблемами звичайно ж зіткнулась і стрічка «Гол!», що зображує історію молодого перспективного мексиканця, який заради футбольної кар’єри перебирається зі Штатів в Англію з надією колись заграти в основному складі футбольного клубу Ньюкасл Юнайтед.
Зверніть увагу на один кумедний момент – все-таки є на нашій планеті такі види діяльності, заради яких переїхати з Лос Анджелеса в Ньюкасл вважається престижним :) А якщо серйозно, то попри простенький і передбачуваний сюжет, стрічку все-одно цікаво дивитись. Не в останню чергу – через співпрацю авторів стрічки з ФІФА. Завдяки цьому в картині на футбольних полях бігають не видумані Сміти та Джонсони, а справжні футболісти, в тому числі і зірки прем’єр-ліги. Чудово передана атмосфера футбольного вболівання в Англії, коли на час матчу місто буквально завмирає, вболіваючи за свою команду, а гравців клубу в обличчя знають навіть пенсіонерки. Цілком можливо, що з подачі тієї ж ФІФА в стрічці не оминається «момент випробування славою» - в професійному спорті частенько буває, коли талановита молодь через перші успіхи втрачає відчуття ґрунту під ногами і через це губить всю свою подальшу кар’єру.
В кінцівці ясна річ жодної інтриги немає, але ж не всі фільми дивитись лише через інтригу!
Зрештою, активно критикувати картину, в якій досить пристойно зображено мій улюблений вид спорту та ще й під музику Oasis та Kasabian - бажання не має. Всім футбольним шанувальникам, які ще не бачили цю стрічку – рекомендую подивитись, решті… Якій ще решті? Хіба в нас є й такі люди, що не цікавляться футболом?! Не вірю ;)
Оцінка: 7/10

субота, 10 жовтня 2009 р.

Одного разу в Америці


Назва в оригіналі:Once Upon a Time in America
Рік: 1984
imdb
КиноПоиск.Ru

Якщо спробувати коротко охарактеризувати фільм, то можна лише сказати, що стрічка вважається найкращою в творчості Серджіо Леоне. Остання частина умовної трилогії «Once upon a time», кінотвір, до зйомок якого Леоне готувався більше ніж 10 років. Картина, яка по праву належить до скарбниці світового кінематографу. По своєму статусу в США «Одного разу в Америці» стоїть на одному щаблі з легендарним «Хрещеним батьком» Френсіса-Форда Копполи.
Вражає послужний список? Ще б пак! Проте я вирішив подивитись її зовсім не через солідні регалії, а просто тому, що мені подобаються фільми зняті Серджіо Леоне. Поділитись враженнями звичайно буде зовсім не просто. Занадто масштабний задум режисера, занадто багато ідей, на відображення яких ледве вистачило хронометражу в 238 хвилин. Яскраві герої, величезна кількість другорядних персонажів, хитросплетіння сюжету, який розгортається одразу в трьох різних часових відтинках…. Розібратись у всьому, виокремити потрібне, повністю зрозуміти, що хотів сказати режисер – це буде не по зубам навіть не кожному кінокритику, не говорячи вже про рядового глядача. Саме для таких випадків вигадали фразу: «З цього фільму кожен винесе щось своє».
Щодо мене, то незважаючи на все вищесказане занести стрічку до списку своїх улюблених, я не зможу. Якби фільми оцінювались виключно по масштабам вкладеної в них роботи та професіоналізму режисера, то оцінка була б 11 із 10. Проте я оцінюю картини значно простіше – по тим враженням які вони залишили після перегляду. А в цьому плані «Одного разу в Америці» мене не надто вразила.
Історія єврейської банди, яка зуміла вигризти собі шлях з нетрів Нью-Йорка до великих грошей та влади. Історія вірності та зради, ненависті та любові, страждань і … страждань ще більших. Через призму життя головних героїв, Леоне показує Америку першої половини 20 століття і робить це вражаюче реалістично.
Все це звучить небанально, проте… Проте до жодного із персонажів попри хорошу гру Роберта Де Ніро та компанії я не відчув навіть крихти симпатії. Мені була байдужа їхня доля та їхнє життя, а якщо тобі байдуже до головних героїв, то й фільм, в якому вони грають, сильно не вразить.
Пишучи цей огляд я спочатку планував виділити цілий абзац, розхвалюючи прекрасну музику в картині, але потім зрозумів, що можна просто уточнити, що композитором виступив Енніо Моріконе. Гадаю, цієї інформації буде більш ніж достатньо…
Насамкінець дозволю собі одне невелике припущення щодо ідей у пострадянському кінематографі. Років 5 назад чи не вся телеаудиторія України із захватом спостерігала за «бандитським» серіалом російського виробництва – «Бригада». Не знаю, що там достойного знайшла наша телеаудиторія, але мова не про це. Складається враження, що автори російського серіалу, готуючись до своїх зйомок, переглядали «Одного разу в Америці» майже покадрово, беручи «на замітку» все, що тільки можна взяти. Результат відомий.
Зрештою, про смаки не сперечаються :)
P.S. Цікаво, а чи багато людей в нашій країні бачило «Once upon a time in America»?
Оцінка: 7/10