вівторок, 3 травня 2011 р.

Світ стереотипів


Продовжую неквапливий перегляд фільмів зі знайденої мною карти United States of Movies. Я вже якось згадував її в одному із попередніх дописів. Для кожного штату там обраний кінофільм, яким цей штат найбільше характеризується. Сьогодні хочеться розповісти про «представників» таких штатів як Джорджія («Звільнення»), Алабама («Мій кузен Вінні»), Луізіана («Південна гостинність») та Арізона («Виховуючи Арізону»).
Я не даремно виніс в заголовок слово «стереотипи». В кожній з чотирьох картин в тій чи іншій мірі проявляються стереотипи американського суспільства стосовно … своїх же штатів. Страхи, упередження, невігластво, штампи – повний суповий набір. Гадаю, що сторонньому глядачу «не з Америки» зрозуміти частину речей в цих стрічках буде непросто. Проте, це зовсім не означає, що фільми не цікаво дивитись :-)



Звільнення



Назва в оригіналі: Deliverance
Рік: 1972
imdb
КиноПоиск.Ru


Перед переглядом зі здивуванням дізнався, що картина є знаним представником 70-их та розглядається практично як взірцевий триллер тієї епохи. Забігаючи наперед, скажу, що свої лаври «Deliverance» заслужило не дарма.
На вікенд група міських жителів відправляється на сплав по одній із річок Аппалачів в штаті Джорджія. Місцевість дика, а тамтешнє населення виявляється цілком під стать місцевості. Зіткнувшись з насиллям і жорстокістю «городяни» намагаються дати достойну відсіч, оскільки в горах марно сподіватись на чиюсь допомогу.
Несподіваний фільм. Дивишся на екран, і розумієш – «такі зараз не знімають». Він не кращий і не гірший, він інший. Детально пропрацьований сюжет, колоритні сцени (в першу чергу згадується музична дуель на банджо). І … звіряча жорстокість. Щоб продемонструвати всю ницість і безмежну жорстокість людської натури режисеру абсолютно не потрібні ріки крові чи відірвані кінцівки. Він чудово справляється і без цього. Дуже цікаво, яку реакцію викликала картина в глядачів в той час. Згадуючи те, як сприйняли «Механічний апельсин» Кубрика, думаю що і тут не обійшлось без бурхливих реакцій.
А як вам портрет класичного «хіллбіллі» (селюка по-нашому) з картини? Безумовно, різниця між жителем мегаполіса та мешканцем халупи в забутій Богом американській глуші не тільки в різному акценті. Але змальовувати жителів з лісів як це показано в стрічці – явний перегин. Стрічка знята на певних стереотипах, і вона ці стереотипи ще більше поглибила. Страх перед невідомим, тим чого ти не знаєш і не розумієш – надзвичайно сильна штука. Саме завдяки такому страху з’являються картини на зразок «У пагорбів є очі», «Техаськя різня бензопилою», «Будинок воскових фігур» і так далі, і так далі.
Ну а «Deliverance» - справді непогане кіно, яке щоправда вимагає міцних нервів.
Ще одне - після перегляду цього фільму я обов’язково рекомендую глянути канадську чорну комедію 2010 року «Такер і Дейл» (Tucker & Dale vs Evil). Скажімо так – вона допоможе вирівняти враження. Одна з кращих сатир, які я дивився за останній час. По манері схожа на «Псів-воїнів» Ніла Маршала. Стрічка блискуче пародіює американські триллери стилю «Поворот не туди», але її основою є саме «Звільнення». Цей зв’язок справедливий і навпаки. Адже дивитись «Такера і Дейла» не подивившись «Звільнення», це те саме, що сміятись над «Дуже страшним кіно», не переглянувши до цього «Крик».
Оцінка: 7/10
,

Південна гостинність



Назва в оригіналі: Southern Comfort
Рік: 1981
imdb
КиноПоиск.Ru


Майже через десять років після «Deliverance» американські кінематографісти знайшли чергового достойного «ворога» про якого можна знімати кіно. Цього разу не пощастило каджунам – франкомовній етнічній групі, що компактно проживає на півночі штату Луізіана серед боліт та алігаторів.
«Живуть обособлено? Говорять на іншій мові? Мало хто про них чув? – Так може там одні маніяки, які тільки і чекають на випадкового «пересічного» американця, щоб затягнути його на дно болота?». Боюсь саме такі думки виникли в частини американської глядацької аудиторії :-)
Відділення солдат під час навчань загубилось в місцевих болотах і випадково вступило в конфронтацію з … місцевими жителями, які розпочали на них полювання. Командир загинув першим, рація втонула – а отже ніщо не завадить режисеру влаштувати достойну бійню.
У вас викликає здивування питання як таке взагалі можливо? Схоже, що абсурдність ситуації придумана навмисно, для того щоб якомога чіткіше показати весь той бедлам який панує в деяких частинах американської армії. Звичайно, картину можна дивитись як звичайний бойовик, але можна спробувати «копнути глибше» і розібратись із тим, що саме показує режисер.
Для стороннього глядача фільм безумовно видасться повним алюзій на війну у В’єтнамі, хоча сам режисер всіляко відхрещувався від таких порівнянь. Не знаю… По-перше дія картини відбувається в 1973 році – саме тоді, коли американці покинули В’єтнам. По-друге, відділення солдат з картини належить до Національної Гвардії, тобто якраз того підрозділу американської армії, який ніколи не відправляли у В’єтнам і який перетворився в ті роки на заповідник усіх призовників, які намагались уникнути честі повоювати за Батьківщину на іншому кінці планети. По-третє – нам показують, що в екстремальній ситуації, люди можуть перетворюються на стадо переляканих овець не дивлячись на те, чи носять вони шеврони, чи ні. Що безумовно неприємно було споглядати деяким патріотично підкованим американцям, які ідеалістично вірять у власну армію.
По суті, автором фільму демонструється вся психологія поведінки під час збройного конфлікту. Не демонструється лише самий конфлікт. Не сприймати ж кількох мисливців-каджунів як гідного противника для армії США? Хоча.. Це ще як подивитись.
Оцінка: 7/10
,


Мій кузен Вінні



Назва в оригіналі: My Cousin Vinny
Рік: 1992
imdb
КиноПоиск.Ru


Штат Алабама з точки зору жителя Нью-Йорка:
You know how corrupt it is here. The Klan's here, they're inbred,
they sleep with their sisters …Some of them do.
(цитата з фільму)

Двох хлопців судять за вбивство та пограбування. В їхню невинність місцева судова система не вірить ні на цент і єдина надія гостей з Півночі на одного знайомого адвоката. Який, щоправда, розбирається в судочинстві значно гірше, аніж в ремонті автомобілів.
Весела комедія з Джо Пеші у головній ролі. Безумовно, сподобається всім тим, хто любить картини про судову систему. В якості додаткового бонусу: знайомство героя Пеші та його подруги з «побутом та звичаями» штату Алабама.
Я чомусь звик до Джо Пеші як до актора виключно другого плану. А тут, виявилось, що йому просто не давали розкритись «на повну». Харизми Мела Гібсона, наприклад, у нього немає, але в багатьох кіножанрах це, погодьтесь, не основне.
Часто доводиться чути термін «гарна акторська гра». Що це означає для вас? Для мене – в першу чергу те, що фільм запам’ятається своїми особистостям. Не безликими Джоном, Білом та Майком, а саме Особистостям. Так ось «Мій кузен Вінні» може похвалитись цілим рядом яскравих персонажів. Суддя, прокурор, подружка героя Джо Пеші з маловідомим іменем Мона Ліза– гадаю, ви їх чудово запам’ятаєте.
Чим мені сподобалась стрічка? Відкрию страшну таємницю – вона СМІШНА. Дивлячись на штатівські комедії «нульових» років складається враження, що дар смішити людей на екрані було втрачено ще в похмуру епоху Середньовіччя. Але варто переглянути якусь добротну кінокомедію 90-их і ти розумієш, як близько знаходиться хороший настрій. На жаль, я не можу пояснити причини таких розбіжностей. Натомість просто констатую факт.
«Кузен Вінні» не намагається стати смішним фільмом. Він просто є ним.

Оцінка: 7/10
,

Виховуючи Арізону



Назва в оригіналі: Raising Arizona
Рік: 1987
imdb
КиноПоиск.Ru


Не треба бути доктором Ватсоном, щоб здогадатись в якому штаті відбувається дія фільму. За режисерським пультом – брати Коени, а це значить, що далі мали б слідувати 2-3 абзаци безперервного потоку компліментів на адресу картини.
Мали б, але не будуть. На жаль, рання робота братів-режисерів з 23-річним Ніколасом Кейджем у головній ролі в мене особливого захоплення не викликала. Коени хотіли зняти фільм максимально несхожий на свою попередню роботу – кривавий триллер «Просто кров». Зупинились на жанрі комедії. Принаймні поки назвем це так, оскільки, я думаю, що з часом для всіх фільмів Коенів придумають окремий жанр :)
Я й сам не знаю, що чекав від цієї картини. Від Коенів ніколи не знаєш, що чекати. Єдине в чому можна бути впевненим – в якості фільму. «Виховуючи Арізону» в цьому плані не підвів, але – от біда – нічим особливим він мені не сподобався.
Сімейна пара Кейджа і Холі Хантер якась штучна, а їхні проблеми зі всиновлення видаються надуманими. Джон Гудман як завжди радує, але цього мало. Взагалі, це той рідкісний випадок, коли фільм не сподобався, а я навіть не можу толком пояснити «чому?».
Всім шанувальникам творчості Коенів ознайомитись зі стрічкою не завадить. Решта – особливо нічого не втратить пропустивши це кіно.
Оцінка: 6/10
,

2 коментарі:

  1. Тільки від тебе і дізнався, що "Виховуючи Арізону" картина Коенів, якось навіть думок таких не виникало, ні під час перегляду, ні пізніше...

    А ось тим, хто якимсь дивом ще не бачив "Мій кузен Вінні" дуже раджу. Класика американської комедії, як на мене...

    ВідповістиВидалити
  2. Ну, я б сказав, що у "Виховуючи Арізону" все-таки відчувається "коенівщина", хоча заднім числом (знаючи, що це точно їхній фільм) завжди легко говорити.
    До речі, стосовно Коенів. Якраз розмірковую чи дивитись оригінал "Справжньої мужності"(1969), чи обмежитись лише рімейком від талановитих братів (DVD обіцяють в червні)

    ВідповістиВидалити