Перевізник 3

Назва в оригіналі: Transporter 3
Рік: 2008
imdb
КиноПоиск.Ru

Не так давно в цьому блозі я розмірковував про успішність акторської кар’єри Джейсона Стейтема, аналізуючи останню стрічку за його участю. І ось, на черзі вже нова картина з харизматичним британцем в головній ролі.
Перший «Перевізник» вийшов доволі нерівним – багато плюсів картини успішно урівноважувались не менш численними мінусами. Другу частину франчайзу я взагалі примудрився пропустити – не в останню чергу через негативні відгуки своїх знайомих. А от третьому «Перевізнику» я вирішив присвятити трохи вільного часу, в основному, знову ж таки завдяки відгукам – тільки цього разу позитивним, і не від знайомих, а з інтернету.
Що тут скажеш? Згадуючи нещодавно переглянутий «Квант милосердя», з’являються відчуття дежавю. Інші герої, інші події, зрештою інший бюджет – а от безглуздість все та ж. Зрештою, при написанні цієї рецензії можна було б особливо нічого не видумувати, а просто скористатись методом “copy&paste” – благо «добротність» стрічок це дозволяє.
Особливого бажання розбирати епізоди і окремі сцени фільму, чесно кажучи, немає. Чого тільки варта надзвичайно «оригінальна» зав’язка з викраденням дочки міністра. Можна, звичайно, трохи поспекулювати на тему чи впоралась Наташа Рудакова з роллю «пересічної українки», про реальність і нереальність певних трюків в картині, про методику показу бойових сцен, яка на жаль, має багато спільного з «Квантом милосердя»… Можна, але навіщо? Коли загальний рівень стрічки змушує згадати фільми якості «Хітмена», то про що взагалі розмовляти?
До речі, в мене є одна вірна прикмета - як тільки в сучасних фільмах події на екрані починають розгортатись на території Східної Європи (особливо це стосується Румунії та Угорщини) – чекай черговий кінематографічний брак. Не підвела ця прикмета і зараз.
Щоправда те, що Україну в картині чи не вперше показано як нормальну європейську країну, а не як «азіатського підпільного продавця атомної зброї» (такий образ дуже полюбляють американські режисери) звичайно, приємно здивувало.
Можна припустити, що я просто занадто необ’єктивний і жанр сучасного бойовика просто «не сприймаю». Можливо… але от тільки минулорічній «Точці обстрілу» я готовий поставити у власному рейтингу 10 з 10, і взагалі вважаю одним з найкращих фільмів 2008 року. А «Точка обстрілу» теж, між іншим, цілком підпадає під класифікацію «сучасний бойовик».

Читати відгуки та враження – справа хороша, але краще це все-таки робити ПІСЛЯ перегляду, а не ДО. Інакше є ризик через відгуки інших або пропустити хорошу картину, або потрапити на чергову посередність, як це трапилось сьогодні зі мною.

Оцінка: 5/10

Одного разу в Голлівуді

Назва в оригіналі:What Just Happened
Рік: 2008
imdb
КиноПоиск.Ru

Чергова картина, яка намагається показати засліпленій публіці «справжній» Голлівуд. Наскільки успішно? Що ж, можна зважити всі «за» та «проти»…
Родзинкою стрічки я б назвав точку зору, з якої подаються всі події. Глядач вже давно звик до історій, в яких бідних та нещасних акторів всіляко експлуатують «акули» кінобізнесу. Натомість, в цій картині всю непроглядність «Фабрики мрій» доводиться випробувати на собі … продюсерові. Здавалось би, продюсер, це остання особа в кіновиробництві, яка могла б на щось там скаржитись. А ні! Виявляється і продюсерський хліб нелегкий. З однієї сторони вередливі «зірки» та неадекватні режисери, з іншої – боси кіностудій та хитрі сценаристи. І всі щось хотять, чогось вимагають, чимось погрожують…
Здавалось би – непогана нива для непоганої картини, але картина всеодно «не чіпляє». Сімейні проблеми, непроста робота, зрештою старість, яка все ближче – героя Роберта Де Ніро зрозуміє будь-який глядач. Проте щось подібне, тільки в інших декораціях, всі вже бачили не десятки, а сотні разів. Можливо, автори картини сподівались виїхати лише за рахунок показу «заднього двору Голлівуду»? Однак і тут вони зовсім не піонери.
Звертає на себе увагу, що «Одного разу в Голлівуді» - далеко не перша «сіра» стрічка за участю Де Ніро в останні роки. Все частіше ім’я цього актора в титрах починаєш сприймати не як ознаку якості, а як предвістник чергової голлівудської «картини-посередності». Випадковість чи тенденція?
До речі, здивувало, яку визначальну роль в картині відвели Канському кінофестивалю. Від американської картини такого пієтету просто не очікуєш …
Додам кілька слів про музику. Схоже включення в фільми мелодій з картин, де композитором виступив Енніо Моріконе, вже давно перетворилось на ознаку хорошого тону. Проблема лише в тому, що в чергове слухаючи фантастичну музичну тему з «Одного разу на Дикому Заході», я в чергове згадую саме той фільм, а не «Одного разу в Голлівуді». А от саундтрек з «Жорстокості» (несправжного фільму, про який йдеться в стрічці) вийшов на диво якісним.
Багато непоганих фільмів страждають посередніми кінцівками. В даному випадку маємо все навпаки - у більш ніж посередньої картини вийшла доволі ефектна, я б навіть сказав естетична, кінцівка. Ось тільки цього буде все-таки замало для хорошого кіно..

Оцінка: 6/10

Квант милосердя

Назва в оригіналі:Quantum of Solace
Рік: 2008
imdb
КиноПоиск.Ru

Якщо вже бути точним в перекладі, то «Quantum of Solace» перекладається як «Квант втішення», а не «милосердя». Хоча після перегляду в мене з’явилась своя гіпотеза такої версії перекладу від наших прокатників – похід до кінотеатру на цю картину нічим іншим, як милосердям, не поясниш.
Особисто я ніколи до фанатів «бондіани» не належав, більше того - левову частину франчайзу навіть не бачив. Не знаю чому, але в пригодах агента 007 мені знайти щось цікаве було важко, як наслідок – навіть порівняно успішне «Казино Рояль» дивився вже у телевізійному варіанті, та й то – без особливої уваги. Однак до «Кванту милосердя» я вирішив підійти більш серйозно, оскільки хотілося подивитись, що ж все-таки представляє собою «бондіана» нашого часу.
….Краще б я цей фільм пропустив. Якщо намагатись описати стрічку однією фразою, то вистачить простого словосполучення – «повне безгуздя». «Квант» виглядає не краще за дешевий середньостатистичний бойовичок 90 років категорії «В» . Єдине, що різнить ці стрічки – традиційні коштовні спецефекти, та й те, схоже на них в цій частині «бондіани» вирішили заощадити.
Намагатись розібратись в сюжеті – справа марна, вслуховуватись в діалоги можна було б хіба що заради гумору, але ж навіть його тут немає! Окремо варто виділити монтаж – безумовно, така «рвана» манера виглядає дуже модерно :) , проте коли звичайну сутичку глядачу демонструють як набір сцен, схожих на стоп-кадри – це явний перебір.
Звичайно, до оцінки пригод агента 007 слід підходити з долею умовності, оскільки по великому рахунку, бондіана – це не що інше як казка для дорослих. Але якщо в цю казку додавати хоча б краплину здорову глузду – гадаю ніхто з глядачів проти не буде.
Що ще звертає на себе увагу? Франчайз намагається майже повністю позбутись старих «хвостів» та атрибутів. Суперпристрої, «нафаршировані» автомобілі, інша шпигунська атрибутика – все це в минулому. Навіть традиційний ролик на початку виглядає як непотрібна деталь, якої скоро позбудуться. Але проблема в тому, що позбуваючись від старого, стрічка не демонструє глядачу нічого нового. Більше того, якщо порівнювати «Квант» з попередньою частиною «бондіани» - «Казино «Рояль» - то нічого іншого, як термін «деградація» на думку не спадає…
Незважаючи на таку похмуру картину, описану мною, у картині все ж, неначе сонячний промінь, промайнув епізод, який трохи зацікавив – втеча Бонда від американського спецпідрозділу. Триває ця сцена якусь хвилину, але саме в ній лежить один з варіантів порятунку франчайза. Коли Бонд нарешті перестане воювати з міфічними суперсекретними організаціями, які очолює Черговий Негідник, а в’яжеться у боротьбу з реальними спецслужбами, з цього може щось і вийде. Останній успішний реальний приклад – епопея Джейсона Борна.
На завершення констатую сумний факт: поки публіка буде ходити на такі стрічки – а ця частина принесла своїм авторам майже 300 мільйонів доларів прибутку – сподіватись на кінопродукт вищої якості просто марно.

Оцінка: 5/10

Громадянин Кейн

Назва в оригіналі:Citizen Kane
Рік: 1941
imdb
КиноПоиск.Ru

Не стану довго ходити навколо, а одразу скажу, що по багатьом рейтингам кінокритиків «Громадянин Кейн» - це найкращий фільм за всі часи. Ось так, не більше, і не менше. Повний набір основних «Оскарів» в 1942 році та приставка «шедевр» на десятиліття. Картина, яка в деяких речах залишається актуальною і понині. Якщо в кінематографі існував би список картин, які кожен цінитель кіно зобов’язаний подивитись, то стрічка Орсона Уеллса неодмінно ввійшла б до нього.
Мене, звичайно, ніхто переглядати цю картину не зобов’язував, але цікавість дізнатись, що ж це все-таки за «найкращий фільм за всі часи» врешті-решт перемогла.
На жаль, підчас перегляду в мене так і не виникло відчуття, що цю стрічку без вагань можна записувати в «кращі з кращих». Добротна картина з непоганим сюжетом і мудрою та сумною кінцівкою. Але не більше. Я знаю, що «Громадянин Кейн» в багатьох аспектах випередив свій час і привніс багато нового в кінематограф. Жодним чином не маю намір заперечувати його роль в історії кіно. В той же час, я більш ніж впевнений, що мало хто з моїх сучасників знайде в цій картині щось по-справжньому неординарне. Як приклад, наведу стиль розгортання подій. Екскурсом в минуле, після того як глядачу показують чим все закінчилось, зараз нікого не здивуєш, в той час як в ті роки це було справжнім проривом. І тим не менше, я все-таки хотів би порекомендувати стрічку до перегляду. Хоча б для того, щоб побачити один з найяскравіших зразків західного кінематографу 40-вих років.
До речі, стрічку характеризують безліч цікавих подробиць. Зокрема, на момент зйомок картини її режисеру було …26 років. Крім того довгий час після прем’єри вона перебувала в певній тіні – в США цьому активно «сприяв» Рендольф Хірст, відомий газетний магнат, який мимоволі став прототипом для Кейна. Щодо решти світу, то по цілком зрозумілим причинам в ті роки усім було не до кіно.
Під завісу огляду не можу не уникнути спокуси порівняти «Громадянина Кейна» з стрічкою, якій я присвятив попередній відгук – «Авіатором». Обидві картини розповідають в основному про події 20-40 років, в центрі сюжету обох – історія сильної особистості. Але ж наскільки вони різні! Між ними просто ціла прірва епох. Дивлячись на них і порівнюючи те, що не порівнюється в принципі, можна побачити третю історію – історію розвитку кінематографа.

Оцінка: 7/10

Авіатор

Назва в оригіналі:The Aviator
Рік: 2004
imdb
КиноПоиск.Ru

«Біографічні» стрічки ніколи не належали до категорії моїх улюблених. Роздроблені на десятки років події та традиційна для жанру затягнутість – це лише вершина айсбергу причин такого ставлення. Від «Авіатора» я чекав непоганої картинки, літаків та відкритого неба. Що ж до історії якогось невідомого мені американського підприємця – це була справа другорядна.
Мої здогади виправдались рівно навпаки. Літаків попри назву у стрічці не так багато, натомість історія «невідомого підприємця» добряче зацікавила. Більше того, після перегляду я навіть витратив певний час на пошуки додаткової інформації про Говарда Хьюза. Персона м’яко кажучи неординарна, можна сказати навіть легендарна для США. Про Хьюза варто почитати незалежно від того, чи сподобався «Авіатор» чи ні. Ну, а щодо «авіаційної складової» у картині – то вона всього лише тло, на фоні якого вимальовується яскрава особистість. Це трохи суперечить назві фільму, але відповідає Говарду, оскільки польотами його життя зовсім не вичерпувалось.
Режисером «Авіатора» став Мартін Скорсезе, а виконавцем головної ролі Леонардо Ді Капріо. Знайомий тандем, чи не так? «Авіатор» постав черговою їхньою спробою отримати омріяну золоту статуетку – за «Найкращий фільм». Багато критиків навіть закидали Скорсезе в намаганні сподобатись саме журі, а не глядачу, що позначилось на особливостях картини. Зрештою головного «Оскара» стрічка так і не отримала… Мети вдалось досягти лише з наступної спроби – фільму «Відступники».
В чому «Авіатору» не відмовиш – так це у прекрасній грі акторів. Ді Капріо, Бланшет, Бекінсейл – вони відпрацьовують «свій хліб» на всі сто. Чого лише варте надзвичайно реально показане божевілля Говарда Хьюза.
Автори фільму скурпульозно підходять до будь-яких дрібниць – уважний глядач помітить як змінюється кольорова гамма стрічки відповідно до років в яких проходить дія фільму (таким чином відбувається копіювання палітри фільмів минулого – в системі «Сінемаколор» і «Техніколор»)
Опис життєвого шляху Говарда Хьюза в «Авіаторі» зупиняється посередині. Нові мільйони та мільярди, нові ідеї та компанії, нові розчарування та поглиблення хвороби – це все залишилось поза кадром. Але я впевнений, що фінал картини обрано більш ніж вдало. Символічний політ Хьюза на «H-4 Геркулес» в чомусь символізує його життя. Нехай цей літак піднявся в повітря всього один раз і пролетів лише 2 кілометри, але «авіатор» в чергове попри все і всупереч усім добився своєї мети…
Картина може викликати різні враження, але мало кого вона залишить байдужим.

Оцінка: 7/10

Бойлерна

Назва в оригіналі:Boiler Room
Рік: 2000
imdb
КиноПоиск.Ru

Якщо спробувати коротко охарактеризувати цю картину, то її можна назвати малобюджетною спробою повторити успіх фільму «Волл Стріт». Якщо ще коротше – то ця спроба виявилась невдалою.
При бюджеті в 26 мільйонів стрічка ледь дотягнула до рубежу самоокупності. Її без особливого ентузіазму сприйняли в Штатах. Не стяжала вона особливих лаврів і в Європі. І якщо про ситуацію з Америкою ще можна розмірковувати на питання «чому?», то, наприклад, з європейським континентом все зрозуміло: гра на біржі, оперування цінними паперами, продаж-купівля акцій – всі ці священні для багатьох американців слова, рештою світу сприймаються доволі спокійно.
Тим не менше, все вищесказане для мене ще не означало, що фільм обов’язково виявиться невдалим, адже і серед касових провалів трапляються справжні перлини. Початок фільму ніби підтверджує цю сентенцію, успішно затягуючи глядача, але вже після 30 хвилин перегляду стає ясно, що її авторам більше нічого сказати…
Замість справжнього занурення у світ фінансових афер, глядачу дають скуштувати маленьку ложку такого блюда і, ніби злякавшись навіть цього, весь залишок картини відводять на зомбування глядача єдиною думкою – «Це лише фільм, а насправді так робити НЕ МОЖНА».
При всій свої посередності, в картині трапляються справді яскраві епізоди. Наприклад спілкування героя Бена Афлека з «брокерами-новобранцями», або сцена, коли головні герої, ввімкнувши по телевізору «Волл Стріт» та вимкнувши звук, на пам’ять починають озвучувати Майкла Дагласа. До речі, саме після цього епізоду я оцінив наскільки великий ефект в свій час мала картина Олівера Стоуна. Якщо для європейського глядача – це просто якісне кіно, то для певної категорії американців воно стало по-справжньому культовим. От що значить різниця в ментальності…
Також пізнавально було подивитись на Віна Дізеля без неодмінного дробовика чи ножа у руці. І знаєте що? Роль біржової акули йому все-таки підходить менше... :)
Підводячи підсумки, можу порекомендувати цей фільм хіба що як певне «доповнення» до «Волл Стріт», що вийшло на 13 років пізніше. Особливої художньої цінності в ньому я не помітив, проте для ознайомлення із зворотною стороною фінансового бізнесу ця стрічка може бути корисною.

Оцінка:6/10

Пірати Карибського моря 3: На краю землі

Назва в оригіналі:Pirates of the Caribbean: At World's End
Рік: 2007
imdb
КиноПоиск.Ru

Кілька днів назад я опублікував свій огляд другої части «Піратів Карибського моря». На черзі – третя.
Як не прикро це констатувати, але позитивні очікування, які були після другої картини виявились вщент розбиті стрічкою номер три. Замість нової порції пригод і гумору, я отримав довжелезну по хронометражу «жуйку», яку в фіналі з останніх сил намагались «витягнути» завдяки мільйонним спецефектам.
Під час перегляду інколи просто хотілось «промотати» певні фрагменти – наскільки безглуздими і сирими вони виглядали. Чого тільки варта сама подорож «на край світу».
Фактично, «Пірати» пішли проти самих себе, намагаючись все представити по-новому. Цікаво, кому взагалі прийшла ідея раптом спробувати переставити франчайз на рейки «серйозності і драматургії»??! В даному випадку це виглядало не краще, аніж сідло на корові.
Ніби відчуваючи свій промах, автори картини епізодично намагались повернути свій «фірмовий» гумор. Зокрема, мене порадувала зустріч 3х3 на піщаній косі, оформлена у вигляді алюзії на «Одного разу на Дикому Заході». Проте подібних, справді кумедних епізодів – одиниці. Натомість глядачу пропонують поринути у світ безкінечної зради, крокодилячих сліз, безглуздих вчинків та ще безглуздіших діалогів.
Безумовно, фінальна морська баталія дещо скрашує загальне сприйняття картини, але проблема в тому, що до неї настрій встигає добряче зіпсуватись.
В чому ж причини такої відвертої сірості стрічки? Гадаю основний чинник, це справжній цейтнот, в який поставили самі себе автори стрічки. Адже між прем’єрами двох частин пройшло занадто мало часу, що в свою чергу вилилось у банальну нестачу ідей для героя сьогоднішнього огляду. Хтозна, можливо якби треті «Пірати» вийшли хоча б на півроку пізніше… Зрештою, це залишиться в області здогадок.

До речі, цікаво зауважити, що для Орландо Блума «Пірати» - це вже друга гучна кінотрилогія за остання десятиріччя, збори кожної з яких вимірюються мільярдами. До того ж в піратській епопеї фінальну крапку ще не поставили. Не буду тут розбирати акторський талант британця, але «нюх на гроші» в хлопця точно є :)
Що ж, тепер залишається чекати продовження. Можливо, четверті «Пірати» зможуть повернути на екрани ті пригоди і гумор, яких я так і не дочекався в третій…

Оцінка: 6/10

Пірати Карибського моря 2: Скриня мерця

Назва в оригіналі:Pirates of the Caribbean: Dead Man's Chest
Рік: 2006
imdb
КиноПоиск.Ru

В свій час я доволі байдуже поставився до істерії навколо прем’єри цього фільму - а потім – і третьої частини «Піратів». Звичайно, колись переглянути ці фільми я планував, але і не надто прагнув цей момент наблизити. Зрештою, поштовхом для перегляду став аналіз рейтингу найкасовіших картин в історії, коли я вивчав перспективи «Темного лицаря» здобути-таки свій мільярд в результаті повторного прокату, в який стрічка вийде зовсім незабаром. Справді рекордні збори «Скрині мерця» (на даний момент третє місце у вищезгаданому рейтингу з сумою один мільярд шістдесят шість мільйонів) мене спочатку сильно здивували. Чим же так притягнув глядача колоритний пірат у ролі Джонні Деппа? Чим же, в цілому непогана, але загалом простенька історія з перших «Піратів» так припала до душі світовому глядачу, що той пішов на її продовження? Що ж, аніж даремно розмірковувати, простіше самому подивитись це високобюджетне «кіно про піратів».
Подивився…і не пожалкував. Як виявилось - картина доволі непогана. Хороше кіно для веселого перегляду в колі друзів. З непоганим гумором, чудовими спецефектами, яскравими персонажами. Огляд на третіх «Піратів» я розміщу дещо згодом, але забігаючи наперед, скажу, що, на мій погляд, друга частина вийшла найкращою з усієї серії. Навмисне не вживаю слова трилогія, оскільки ймовірність продовження дуже висока. Особливо, зважаючи на шалені касові збори всіх трьох частин і відсутність сюжетних обмежень (як це було у «Володарі перснів» чи «Матриці»). До речі, про «Матрицю». Проводити паралелі з цим франчайзом можна і далі, оскільки і там, і тут друга та третя частини є «тісно пов’язаними». Іншими словами, в обох блокбастерах фільм другий закінчується без жодних проміжних підсумків, одразу відсилаючи на перегляд третьої частини.
Навмисне не аналізую сюжет, адже, як виявилось, для подібних картин він інколи не особливо і потрібен. Якщо розбиратись, то слова «серйозність», «реалістичність», «достовірність» та епопея «Піратів Карибського моря» є просто несумісними. А раз так, то з сюжетом авторам особливо можна і не напружуватись.
Кілька слів про гумор. За його допомогою, крім всього іншого автори картини надзвичайно вдало маскують жорстке тло, на якому розгортаються події стрічки. Адже незважаючи на статус пригодницької комедії, з яким у всіх асоціюється це кіно, людей у кадрі гине не набагато менше, аніж скажімо в Рембо 4 – картині, яку багато хто звинуватив у надмірній жорстокості.
Ви часом не помітили, куди двічі за фільм зникав цілий екіпаж «Чорної перлини»? Гадаю, навіть сувора рейтингова комісія не надто ретельно спостерігала за такими нюансами. Ще б пак – значно більше уваги у всіх викликав черговий жарт Джека Горобця.
Щодо візуальних образів, то ними залишиться задоволений навіть найвимогливіший гурман. Вітрильники, море, сонячний пляж – за цим всім солідний хронометраж просто не відчувається. Та й Оскар за найкращі «візуальні ефекти» просто так нікому не дають.
Фільм, як то кажуть «вдався». Далеко не шедевр, але в цілому – досить пристойно. Картина дає глядачу те, що від неї чекають. А саме – розважає. Не набридає недоречним тут моралізаторством, не піднімає чергові «світові» проблеми. Іншими словами, залишається у встановлених самою собі рамках. Цього до речі, не вистачило третій частині, але про неї поговоримо вже наступного разу...

Оцінка: 7/10

Зак та Мірі знімають порно

Назва в оригіналі:Zack and Miri Make a Porno
Рік: 2008
imdb
КиноПоиск.Ru

Мелодраматична комедія з жорстким нахилом в сторону рейтингу NC-17. Після перегляду можу впевнено сказати, що ті хто потягнувся на кіносеанс виключно «клюнувши» на назву - не прогадали :) А от як же бути з рештою глядачів? Спробуємо розібратись…
Режисером картини став Кевін Сміт, особа достатньо відома в певному середовищі кіноманів. Про одну з його дебютних робіт – «Клерки», інакше як «культова» навіть не пишуть. Чесно зізнаюсь, що «Клерків» не бачив.Як і інших робіт цього режисера. Остання справа хвалитись своєю необізнаністю, проте така ситуація хоча б дозволила мені поглянути на стрічку про режисерський промисел Зака та Мірі «без зайвого пієтету».
Змушений констатувати, що для мене так і залишилось загадкою, які цілі переслідував режисер знімаючи це кіно і що саме він хотів донести до глядача. В картині постійно борються і активно заважають одна одній дві «лінії»: мелодрами і комедії. Здавалось, що може бути легше, аніж поєднати ці напрямки? Благо, що вдалих прикладів вистачає. Проте, на лихо головних героїв стрічки, – це не той випадок.
Справа тут зовсім не в тому, що сюжет крутиться навколо зйомок порнофільму і гумор тут як правило вище пояса не піднімається. Подібні фільми, як доводить сучасна практика, елементарно можуть мати успіх в публіки. Але коли посеред зйомок чергової «сцени» на героїв раптом налітає порив романтики і вони починають вдавати персонажів з «Віднесених вітром» - це просто реально не сприймається. Глядачу, звичайно, намагаються щось пояснити і прояснити, але псевдоромантичний фінал надійно «очищує» стрічку навіть від натяку на якусь логіку.
Щоб відгук не виглядав аж надто негативним, зауважу, що комедійна складова де-не-де та й проблискує, місцями дивитись фільм доволі дотепно, тому, вважаю, своє «місце під сонцем» він завоює.
На завершення, дозволю собі кинути ще один камінь в город авторів стрічки. Мені абсолютно незрозуміло, куди можна було викинути цілих 24 мільйона бюджету?! На гонорар невдалим порнозіркам? Іронія долі, але Зак та Мірі наочно показують, як подібний кінопродукт можна знімати всього за кілька тисяч доларів :)

Оцінка:5/10

День виборів

Назва в оригіналі:День выборов
Рік: 2007
imdb
КиноПоиск.Ru

Другий російський фільм переглянутий мною за останні неповні 36 годин. Проте, якщо після «Домового», враження були достатньо «плюсові», то «Вибори…» змусили серйозно задуматись, що час витрачений на їх перегляд можна було б провести корисніше.
Який основний зміст комедії? Розсмішити глядача хорошим гумором. Який основний зміст хорошої комедії ? Розсмішити глядача незабутнім гумором. А тепер, найголовніше питання – чи багато було за останній час російських фільмів з незабутнім чи просто хорошим гумором? Моя відповідь – ні. Не зміг розвіяти таке переконання і «День виборів».
Розмірене як течія Волги кіно, з цілим ворохом штампів, запозичених з початку 90-х та кількома жартами адаптованими під сучасність. Вкотре доводиться згадувати, яку медвежу послугу зробив для інших російських комедій цикл про «національні особливості». Пора вже перестати рівнятись на «Міхалича і Ко»! Те, що було смішним вчора, сьогодні вже трохи набридло. Натомість, складається враження, що кожен другий російський режисер перед зйомками власної комедії чи не на підсвідомому рівні згадує про легендарні пригоди російських мисливців та рибаків. На перший погляд «День виборів», мало чим нагадує «національний» цикл, але якщо придивитись…
Взагалі, єдине, що хоча б якось витягує стрічку – це виступ музичних агіт-колективів, в ролі яких виступає цілий ряд сучасних виконавців – починаючи від «БИ-2» і закінчуючи Макаревичем. Справді цікава знахідка, яку, за словами очевидців, вже успішно використали в наступному фільмі «Квартету І» - «День радіо».
Взагалі-то «День Виборів», я вирішив подивитись завдяки масі позитивних відгуків в мережі. Там же (дещо згодом) я вирішив почитати, що все-таки в цьому фільмі особливого, щоб хоч якось скрасити розчарування від перегляду. Виявилось, що ця картина позиціонувалась як якісний зразок «інтелектуального» гумору з масою алюзій, відсилок та натяків. Що ж, можливо, певні жарти були зрозумілі виключно росіянам. Це логічно. Але ж не всі! По-справжньому кумедних епізодів в картині особисто я нарахував аж цілих три. Тому особливо цікаво було перечитувати рецензії на фільм, в яких автори наводили фрагменти «неймовірного гумору» в стрічці. Ось лише один приклад «вибухового жарту» - відповідь героя Уткіна (в житті відомого футбольного коментатора) на питання як зіграли «Спартак з «Сатурном» - «Ви знаєте, я футболом не цікавлюсь…».
Смішно…

Оцінка: 5/10

Домовий

Назва в оригіналі:Домовой
Рік: 2008
imdb
КиноПоиск.Ru

Щоб заманити сучасного глядача на перегляд черговою історією про найманого вбивцю, треба добре постаратись. Особливо, якщо з трейлера фільму не проглядаються спецефекти на кілька мільйонів, а з афіш кінотеатрів аудиторію не манять зірки світової величини. Проте є ще один варіант. Складніший. Просто зняти хороше кіно.
Вчергове переконуюсь, який ривок здійснив російський кінематограф за останні роки. Кількість картин знятих в Росії за рік, вже давно не вимірюється пальцями на руках. І навіть при тому, що якість більшості з них шкутильгає, просто по закону великих чисел, серед цієї маси все частіше трапляються достойні і просто цікаві картини. Одна з них – це герой сьогоднішнього огляду, кримінальна драма «Домовий». Картина, яка з самого початку не претендувала на гучні лаври, а просто зайняла свою невелику нішу серед кіноподій 2008 року, як цікаве, в чомусь незвичне кіно з інтригуючим сюжетом.
Саме сюжет, його несподівані виверти та повороти надає картині «ізюминку» та виділяє її на фоні інших. Основна лінія стрічки, яка й приковує до себе увагу – це порівняння та співставлення двох характерів: головних персонажів стрічки.
Часто справедливому сприйняттю картини заважають почуття до головних героїв зі сторони глядача. Найчастіше, звичайно ж за них вболівають, значно рідше – вболівають проти них. В картині «Домовий», неначе по замовленню, жоден з головних героїв не викликає надлишку емоцій в глядацької аудиторії. І це не брак акторської майстерності, навпаки – створити такий «сірий» образ – не білий, не чорний, а саме сірий - на екрані потрібно ще вміти. Якщо ж все-таки спробувати розібратись, хто з персонажів більш достойний, то є ризик прийти до взагалі парадоксальних висновків, оскільки герой Хабенскього (чесного письменника) по людським якостям програє Машкову (холоднокровному вбивці) практично розгромно. Здається, питання по персонажам вирішене, але потрібно не забувати про найважливіше. Не Хабенський, а Машков тисне на спусковий гачок.
Виділю також похмуру атмосферу фільму, яка створюється режисером практично всіма «підручними» засобами. Можливо, я помиляюсь, але здалось, що в картині практично немає сцен, знятих при сонячній погоді – або дощ, або хмари, або просто ніч.
На жаль, на кінцівку у авторів оригінальності не вистачило, що значно відобразилось на моїй оцінці про фільм. Проте навіть це не нівелює загальних позитивних вражень.

Оцінка:7/10

Темний лицар

Назва в оригіналі: The Dark Knight
Рік: 2008
imdb
КиноПоиск.Ru

Так вийшло, що найбільш відому стрічку 2008 року я подивився лише в перших числах року 2009. Влаштував собі так би мовити «новорічний перегляд». ..
Не буду тут переповідати всі перепитії пов’язані з показом «Темного лицаря». Істерію в пресі, неймовірні рейтинги, відгуки, що починаються з «кращий з кращих»… Про фільм Крістофера Нолана в цьому році було сказано і написано стільки, що переписувати і переказувати все це просто немає змісту.
Натомість, відповідно до духу цього блога, спробую просто поділитись враженнями про це кіно.
Головне, що кидається у вічі – це вже зовсім не кінокомікс. Якби я спробував охарактеризувати одним реченням фільм, то обов’язково використав би в ньому такі слова як «похмурий», «серйозний», «той, що на довго залишається в думках».
Складається враження, що навіть костюм Бетмена та інші «атрибути супергероя» режисер залишив лише віддаючи данину минулому. Зрештою, візуальний образ людини-кажана – це практично єдине, що нагадує про «старі добрі часи» старого Бетмена. Не дарма, в назві фільму вперше, за весь час існування серії про нічного борця зі злочинністю, відсутнє навіть слово «Бетмен».
Обов’язково слід згадати і одного з найбільш харизматичних злочинців в кіно за останні роки – Джокера.(Як? Ви не пригадуєте його фокус з олівцем??) Глядацька спільнота практично одностайно сходиться на тому, що роль Хіта Леджера – найяскравіша в картині.
Неможливо уявити, що таке можна написати про кінокомікс, але стрічка ставить перед глядачем багато складних запитань. На найголовніше з них, в фільмі своїми діями весь час намагається відповісти Джокер, але й він не досягає однозначної відповіді. З тенет важких роздумів не допоможе вибратись навіть головний герой. Адже персонаж Крістіана Бейла в фіналі стрічки залишаючись світлим, стає темним для всіх інших…
«Бетмен» змінився, тепер він інший, і зараз навіть неможливо уявити, що колись він стане таким як був. Зрештою, всі ці слова будуть справедливі і про наше людське суспільство…
Хотілося б додати ще кілька слів про прокатну долю картини. Як відомо, в світовому прокаті каса фільму лише трохи не «дотягнула» до мільярду. Не вистачило «всього» 4 мільйонів. Можливо цю суму компенсував би китайський кіноринок, але по якимось причинам Warner Bros. вирішили відмовитись від широкого прокату в цій країні. Але історія з Китаєм – це так, дрібниці. Значно цікавіше, що «Темного лицаря»… планують знову показати в світовому кінопрокаті. Старт прокату – 23 січня цього року, тобто в наступний день після роковин смерті Хіта Леджера…
Таким чином автори фільму переслідують одразу дві цілі. Перша – фінансова. Вже зараз творіння Нолана посідає 4 місце за всю історію кінопрокату (попереду «Титанік», «ВК:Повернення короля», «Пірати Карибського моря 2»). За допомогою повторного прокату є можливість підняти і без того фантастичні збори і навіть обійти «Піратів..». Друга ціль – це невеликі золоті статуетки, які роздають в кінотеатрі «Кодак» наприкінці зими. Що більше, ніж повторний прокат, може знову привернути увагу американської публіки, а отже – і кінокритиків, які і вирішують долю «Оскара»?!
Що ж, доводиться констатувати, що «Темний лицар», як це часто буває з успішними голлівудськими стрічками перетворився на вражаючу фінансову машину по «витягуванню грошей». Зрештою – це тільки на плюс, оскільки як не дивно, завдяки таким зборам виграє і звичайний глядач, отримуючи в майбутньому нові кінофільми, зняті на виручені «Темним лицарем» кошти. І, можливо, одна з таких стрічок зможе заявити про себе ще гучніше, ніж наш сьогоднішній герой…

Оцінка:8/10